У товстелезній книзі Історії та Життя, яка пишеться ось уже кілька тисяч років, є один допис, зроблений філігранним і дуже акуратним почерком. Стосується він видатного українського художника-монументаліста Юліана Буцманюка. Останній народився на Львівщині, а відтак і без Львова його життя уявити складно. Враховуючи талант митця, а також його безцінний внесок у розвиток української культури, хочеться сподіватися, що світогляд українця також важко уявити без обізнаності з роботами Буцманюка. 3 липня 1885 року художник народився. Використаємо цей привід, аби сказати про нього кілька слів.
Сумне і щасливе синівство. Юліану Буцманюку ледь минув рік, коли помер його батько. Незабаром померла також і мама. Хлопець залишився сам і вже від малечку відчув справжній смак життя. Він мусив не тільки пізнавати світ, як це роблять більшість дітей у такому віці, а вже вчитися виживати та шукати собі місце. На щастя хлопця, йому трапилися хороші вчителі, які у всіх значеннях цього слова, стали для нього другими батьками. Тадеуш Рибковський та Модест Сосенко не тільки ділилися теоретичними напрацюваннями з талановитим юнаком, але й постійно дбали, аби отримані знання та вроджені навики той зумів розвинути на практиці – за роботою. Ще одним батьком для Буцманюка став митрополит Андей Шептицький. Він не тільки підтримував митця порадою, а й організовував та фінансував його навчання.
Казковий Краків. З ініціативи та за фінансової підтримки митрополита Андрея і за сприяння Модеста Сосенка, Юліан Буцманюк навчався у Кракові – в академії мистецтв. Там трапилося дві речі, які мали велике значення для його подальшої творчої діяльності. По-перше, у 1912 році він брав участь у реставрації Марійського костелу – неймовірно красивої памятки у самому центрі Кракова. По-друге, митець отримав нагоду попрацювати якийсь час у відомій вітражній фірмі Г. Желенського, яка навіть для Львова виготовила багато зразків (вітражі у вірменському соборі, Успенській церкві і ін). Багато майстрів у той час могли лише мріяти про подібні штрихи у біографії.
Рідний Львів. У Львові Юліан Буцманюк асоціюється із одним цікавим, але мало знаним львів’янам місцем. Разом із професорами Тадеушем Рибковським та Юліушем Макаревичем він розмалював головний читальний зал бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. У роботі реалізовано неймовірно цікаву ідею – символи чотирьох факультетів, з яких розпочинався університет (філософський, медичний, теологічний, юридичний). Ансамбль доповнюють зображення книг, а також латинські й грецькі цитати з античних та середньовічних мислителів. Є свідчення, що митець виконував окремі дрібні малярські роботи у латинській катедрі. Також його художні полотна зберігались у національному музеї імені Шептицького, але були свідомо знищені представниками радянської влади у 1952 році.
Ідеальне місто Жовква. У Церкві Серця Христового у Жовкві, якою опікуються василіани, Буцманюка запросили розписати каплицю. Важко сказати, чи очікували замовники поєднання сецесії, романтизму і “українізації” написаних автором мотивів, але у Жовкві Буцманюк створив унікальні розписи. Таке поєднання сецесії та української народної традиції складно відшукати у інших місцях. Вишиванки, героїчні персонажі української історії – це далеко не повний перелік патріотичних мотивів, які майстер уміло поєднав із біблійними сюжетами. На жаль, закінчити задумане митець не встиг. У 1939 році він був змушений тікати, адже в історії цих земель починалась нова сторінка – радянська.
Професіоналізм у всьому. Юліан Буцманюк працював у маленьких селах і великих містах, що були культурними центрами того часу. У першому випадку було важливо зробити так, “як воно повинно бути”, а в другому – важко когось здивувати. Тим не менше, роботи Буцманюка всюди своєрідні, оригінальні і майстерні. Конюхи, Славське, Жовква, Львів, Краків – він ніде не давав слабинки. З іншого боку, у Буцманюку чудово поєдналися різні “мазки”. Глибоко символічна античність, або містичне одухотворене християнство, “мовою” яких він спілкувався у своїх роботах мирного періоду не заважали йому дуже точно та реалістично зображувати трагізм військових подій початку ХХ століття.
Мистецтво на службі … Характерні для творчої діяльності Буцманюка патріотичні мотиви знайшли вираження у подіях після 1914 року. Коли розпочалась Перша світова війна, Буцманюк записався у легіон Українських Січових Стрільців. Попри небезпеку, яка панувала довкола і військові дії, головною зброєю Буцманюка надалі була творчість. Він працював фоторепортером і збирав та фіксував інформацію, яка стосувалась діяльності згаданої військової структури. Пізніше на основі матеріалів Юліана Буцманюка вийшла серія поштівок, присвячена Українським Січовим Стрільцям. Знаючи про здібності майстра, йому також доручили розробку символіки та відзнак легіону.
“Час жити і час помирати”. На 20-ті роки ХХ століття припали важкі для Юліана Буцманюка часи. Після легіону він воював також в Українській Галицькій Армії. Став отаманом Армії УНР, але водночас був кілька разів поранений. У той самий час він одружився – з Іриною Чайківською. Через якийсь час дізнався, що буде мати сина. Тим не менше, на момент його народження, перебував у таборі для інтернованих у Чехословаччині.
За океаном. У 50-х – 60-х роках ХХ століття Юліан Буцманюк розмалював стіни храму святого Йосафата у Едмонтоні, куди був запрошений місцевою українською громадою. На той момент він уже перебрався до Канади. Перед тим було викладання малювання у Львові довжиною у кілька років, а також Краків, Відень, Мюнхен. Крім того, у Едмонтоні Юліан Буцманюк заснував мистецьку школу-студію малярства.
Юліан Буцманюк сто років тому робив більше для нас та української ідеї, ніж ми сьогодні робимо для нього. Дивлячись на все перераховане вище, хотілося би щоб українці у день народження митця згадали того, хто закарбував образ України в історії.
Євген ГУЛЮК
