Митець ім’я якого знає кожен пересічний галичанин; художник, громадський діяч, критик, фотограф, педагог, редактор та журналіст – все це одна людина. Іван Труш насамперед відомий як художник. Він привернув увагу до своєї країни за допомогою творчості, яскравої та життєрадісної.
Його картини дійсно сповнені сонця. Чого вартує «Захід сонця у лісі». Здавалось, велике темне полотно, на якому ледве видніються гілки ялинок та стовбури дерев, але як блискуче виконаний захід: ті промені сонця, що пробиваються крізь гущу лісу. Картина змушує затамувати подих і відчути на собі тепло вечора, що вже йде до свого завершення і насичує глядача неповторними враженнями.
Передати враження – головна мета імпресіоністів, до котрих і належить Труш. Течія імпресіонізму зародилася в 1860-х роках і остаточно сформувалася у XX столітті у Франції. Impressio з французької означає враження. Художники цього періоду діяли наперекір реалізму і намагалися передавати в картинах витончені деталі певних моментів. В Україні ця течія не набула рис самостійної школи, ми можемо говорити лише про стилістичні особливості кожного із майстрів.
Івана Труша також можна назвати інтимним художником-ліриком. Про такий його напрям свідчать картини як, наприклад, «Самітна сосна» 1919р., «Копиці сіна», «Місчна ніч над морем» 1925 р., «Промені сонця» 1900-1930 рр. На них увіковічнені моменти, які в реальності тривали лише мить. В кожній з картин художника присутній свій неповторний настрій. Його цікавить характер природи, відчуття безмежності полів, розлогість і могутність сосен, світло, що пробивається крізь густі сплетіння гілок. Поєднання яскравих і ніжних кольорів створює неперевершені контрасти. Найкраще суть «враження» передано в картині «Промені сонця», де зображення променів взагалі немає. Тут присутнє лише тепле світло, яке падає на галявину. Тінь на дереві, яке зображено на першому плані, лише підсилює яскравість і насиченість світла, що його передає художник.
Майстер широкого мазку створював не лише пейзажі, а й жанрові картини. Замість розпису деталей він зводить сюжет картини до мінімуму. Постаті на портретах є монументальними й гармонійно поєднаними із другим планом, на якому зазвичай зображувалася природа. Серед найяскравіших портретних композицій можна назвати такі: «Трембітарі», «Гагілки», «Гуцулка з дитиною». Насичений колорит картин одразу привертає до себе увагу. Віртуозними мазками Іван Труш передає живість в поглядах персонажів і їхній колоритний карпатський одяг з ошатними візерунками. Прикладом такої довершеної роботу слугує картина «Гуцулки біля церкви». Яскраве світло в теплий день, про яке свідчать насичені тіні позаду дівчат і на їхніх обличчях. Особливим є одяг – переданий простими мазками, які при перегляді зблизька видаються лише кольоровими плямами. Якщо ж охоплювати поглядом всю картину, то з тих мазків складається чарівний живий візерунок.
Так чи інакше, але до досконалого володіння пензлем шлях був довгий. Хист до малювання і бажання творити проявилися у митця ще в дитинстві. Після закінчення Бродівської гімназії Іван вступив до Краківської академії красних мистецтв, де навчався увідомих художників Яна Станіславського та Леона Вичулковського (учень Яна Матейка). Навчання тут тривало близько шести років і супроводжувалося подорожами у Відень, де художник пробув рік після чого переїхав до Мюнхену, де провів ще рік свого життя, навчаючись у Антона Ажбе. Академію Труш закінчив 1897 р., після чого переїхав до Львова, з яким пов’язав своє подальше життя.
У роки навчання молодий художник був активним членом товариства «Громада», яке вплинуло на його подальше громадське і творче життя. У 1891 р. Іван Труш свторює, а потім очолює перше об’єднання художників Галичини «Товариство для розвою руської штуки». Метою товариства було об’єднати митців Західної України та пропагувати їхню творчість.
Великий вплив на формування ідейно-художніх поглядів майстра мали такі люди як Леся Українка, Іван Франко, Микола Лисенко, Василь Стефаник та ін. Завдяки тісному спілкуванню з представниками революційно-демократичних кіл, зацікавлення народним життям, рідною природою дали можливість І.Трушеві досягнути передових ідеалів свого часу в критичних статтях і в творах мистецтва.
Утім, творчий шлях митця був доволі складним. Йому доводилося боротися з усталеними канонами. Більшість портретів, які виконані під час навчання в академії, є одноманітними, з переважанням оливкових тонів та загалом бідні за колоритом. Таким, наприклад, є портрет М. Лисенка 1900р. Однак така кольорова гамма була доречною при виконанні портрету Лесі Українки: просто одягнена, прості риси обличчя. Насамперед глядач потрапляє у полон проникливого погляду, сповненого мудрості. Тут переплелися її непереможність, сильний характер із втомою, ніжністю і беззахисністю. В цьому портреті проявлена вся сила таланту І.Труша.
Наступні твори художника набагато яскравіші, різноманітні в своїй кольоровій гамі. Ніби після написання портрету Лесі СоняУкраїнки він зламав певний бар’єр і цілий водоспад барвів вмить заповнив кожне наступне його полотно. Він надає більшого значення пластичній обробці форми та виразності силуету, що стосувалося портрету. В пейзажах мазок став впевненим, яскравим і соковитим, що дало змогу повною мірою передавати особливе враження від спостережуваного моменту.
До кінця свого життя Іван Труш вів активну громадську й політичну діяльність, займався видавничою діяльністю,продовжував працювати над картинами. Найбільші колекції його полотен зберігаються в Національному музеї І. Труша, у музеях Києва, Харкова, Одеси та інших міст України.
Іван Труш увійшов в історію як художник-громадянин, що працював на благо народу, неперевершений майстер пейзажів та портретів, який мав талант до чуттєвого сприйняття природи, вмів відтворити її в образах хвилюючу музику душі.
Ірина ШПАК
