Однією з найяскравіших постатей в українському мистецтві XVIII cт. є архітектор Бернард Меретин(VII століття – 3 або 4 січня 1759). Спадщина, яку він залишив, стоїть в одному ряді з найкращими зразкамиєвропейської архітектури того часу. Щодо географії його діяльности, то вона обмежується виключно територією західних земель України(Галичини), а ще вужче – нинішніми Львівською, Івано-Франківською і Тернопільською областями, на просторах яких у XVIII ст. були розкиданімаєтки старости канівського Миколи Потоцького. Власне на службі цьогомагната перебував Б. Меретин, про що сам зізнається в одному з документів. Тому більшість фундованих М. Потоцьким будівель звів цейархітектор. Найвизначнішими (за хронологією) були ратуша в Бучачі(1750), місіонерський костел у Городенці (1745–1760) – обидва фундаціїПотоцького. Найвеличнішим творінням Б. Меретина стала катедра св. Юра у Львові (1744–1761). Крім цих трьох головних, які репрезентуютьбарокову архітектуру України на європейському рівні, Б. Меретин створив цілу низку скромніших об’єктів сакральної архітектури, у яких виразнопозначився характерний творчий почерк цього майстра. Документально підтвердженими є перебудова костелу в Наварії коло Львова (1740–1748) і побудова фундаментів костелу в с. Годовиця біля Наварії (1758). Костели в Берездівцях (1771 р., репліка Годовицького), Лопатині (1772), Коломиї(1775), Буську (1780), хоч постали вже після смерти Б. Меретина, булизбудовані за його проектом, тому мають однакову об’ємно-планувальнуструктуру.
До переліченої групи костелів дослідник Т. Маньковський зараховує і костел у Винниках під Львовом (1738). Такого висновку він доходить на підставі згадки у посмертному інвентарі Б. Меретина про заборгованістьархітектору суфрагана львівського, єпископа гебронського СамуеляҐловінського за «фабрику». Оскільки Винники належали С. Ґловінському, то цією «фабрикою», на думку вченого, мав би бути тамтешній костел. Така версія маловірогідна з двох причин. По-перше, костел у Винниках збудувала своїм коштом воєводина люблінська Маріанна Тарло. По-друге, план цього костелу не має нічого спільного з переліченими ранішепам’ятками. Згаданою «фабрикою» для суфрагана С. Ґловінського була, правдоподібно, реконструкція його резиденції на площі біля римо-католицької катедри.
У Львові в 1774 р. Б. Меретин виконав фасад костелу кармеліток взутих, який на початку XIX ст. Ю. Бем перебудував на бібліотеку дляМаксиміліана Оссолінського. У 1758 р. він будує монастир місіонерів (вул.Замарстинівська, 9), у 1744 р. веде будову костелу і монастирясакраменток. У 1751 р. на розпорядження свого зверхника М. ПотоцькогоБ. Меретин керував закладенням фундаментів під будинок василіанськогомонастиря в Бучачі.
Крім будівель сакрального характеру, Б. Меретин будував абореконструював житлові будинки – кам’яниці і палаци, переважно для знаті. З виступу свідків у протестації цехових майстрів проти «муляраБенґарда» 1744 р., який відбирав їм різні «фабрики» і наставляв туди своїхлюдей на шкоду цехові, стало відомо, що Б. Меретин у цей час перебудовував з ґрунту дві кам’яниці в Ринку: Сапіжинську (№ 10) і Землянську (№ 33) і вів роботи на тилі кам’яниці Алембеківської (пл. Ринок, 13). З іншого місця відома дрібна робота з репарації коминів у кам’яниці Жевуських (1749), а в 1757 р. він реставрує кам’яницюГенсьорівську навпроти римо-католицької катедри (вул. Театральна, 9), у якій сам проживав до кінця своїх днів.
Б. Меретинові також належить будова декількох палаців у Львові – як новозбудованих, так і ним реконструйованих. Найбільш ранньою такоюбудівлею (1730-ті рр.) був палац для львівського райці та доктора медицини Кароля Ґарані, який постійно протеґував панові Бенґарду. За контрактом від 2 березня 1746 р. Б. Меретин будує палац біля старости соколівського Олександра Бекерського. Будову цього палацу білямонастиря капуцинів розпочав цеховий будівничий Шимон (Симон) Кустош, згідно з контрактом від 5 травня 1742 р.9, але цей будівничийтільки розпочав будівництво, не довівши його до кінця. Крім того, не відомо, чи був він також автором проекту, чи тільки виконавцем. Через чотири роки, 2 березня 1746 р. О. Бекерський уклав контракт з Б. Меретином, і той завершив мурування палацу, хоч не обійшлося без конфлікту між ним і замовником.
Працював Б. Меретин і над оформленням інтер’єрів палаців,проектуючи для них каміни, печі, комини. Ці речі в давнину мали не тільки функціональне призначення. Вони несли також суто естетичне, будучи іноді справжніми витворами мистецтва. Про цей бік діяльностиархітектора в літературі не говорилося. Маємо можливість опублікуватикілька документальних фактів таких робіт Б. Меретина. 27 березня 1746 р. каштелян перський Казимир Рудзинський уклав з Б. Меретином контракт на виставлення двох печей і виведення понад дах коминів. Печі мали бутивиставлені одна «саським стилем», друга – львівським. Щодо першої, то, очевидно, йшлося про взорування на мейсенській (саській) порцеляні, яка у першій половині XVIII ст. мала величезну популярність завдяки своємувишуканому і тільки їй притаманному декору.
Аналогічну роботу Б. Меретин виконав у палаці під воєводильвівського, ловчого коломийського Яна Лаского у 1753 р. Для нього вінпроектував комини і каміни, які в натурі реалізував цеховий будівничийЯн Дембовський «wedługobrysu і informacyi Pana Bernata i jego prawdziwejinstrukcyi».
Б. Меретин дo цеху будівничих не належав і тим навіть гордився. Він був справді талановитим архітектором, тому постійно користувавсяпротекцією маґнатів та впливових людей, замовлення яких він виконував. На усі претензії і звинувачення мулярського цеху, що цеховим майстрамвідбирає роботу, реагував спокійно і самовпевнено. Коли у 1744 р. райцяВільчек з якоїсь причини позвав його до міського суду, Б. Меретинпокликався на свого зверхника старосту каньовського М. Потоцького і сказав, що він є двірським слугою і до магістрату не належить, підкресливши тим свій соціальний стан.
Щодо національної належности, то, поза всякими сумнівами, Б. Меретин був німецького походження. Цієі думки дотримувався Т. Маньковський. Досить конкретно на це вказують сучасники архітектора. Позацеховий майстер будівничий Микола Соколовський, виправдовуючись перед цеховими майстрами, заявив, що не практикуємаґістурії мулярського ремесла, а тільки для поживи своєї працює у Берната німця. Сам же він підписувався під документами німецькоюготикою «Merettiner», ім’я завжди писав латинкою «Bernardus». Підпис«Веrnardus Merettiner» стоїть під контрактом 1754 р. на покінчення будовикатедри св. Юра у Львові. Таким чином, справжнє прізвище архітектора – Мереттінер. Правда, у львівських актових книгах писарі перекручувалийого у найрізноманітніших варіантах: Meretynier Bernatarchitectus, Meretync, Meredyn, Merettyn, Mirydyn, Mertynier, Merderer, Bernadtarchitecto, Bernat, Bennard, Merettini, Meretyn. Остання спольщена форма «Меретин» прийнялася у писемних джерелах і сучасній літературі.
Звідки і коли Б. Меретинприбув до Львова – не відомо. Т. Маньковськийприпускає, що з’явився він тут близько 1738 р.15, хоча це могло бути дещораніше. У 1742 р. мешкав у. монастирі кармеліток взутих, костел яких перебудовував. З міських актів довідуємось, що в 1757р. Б. Меретин зайняв частину кам’яниці вдови покійного шевця Матвія Генсьоровського, яку того ж року реконструював16 (вул. Театральна, 9).
Бернард Меретин помер у перших днях (про це ніде не зазначалося) 1759 р. у своїй кам’яниці Генсьорівській, залишивши вдовою жінку Анну, іноді також названу Катериною, сина Йосифа і дочку Франціску, заміжнюза Войцехом Балицьким. Анна Меретинова в 1761 р. вийшла заміж вдруге за Стшалковського. Помер архітектор 3 або 4 січня, бо 5 січня до Анни, уже вдови з’являється кредитор Марко Іцкович з векселем на суму 1206 зол. за взяту архітектором деревину на різні будови. Таким чином, маємо конкретнішу дату смерти Б. Меретина. До цього часу в літературі говорилося тільки про 1759 р., без зазначення дня і місяця. Кредитори покійного Бернарда ще упродовж кількох років висували претензії до його спадкоємців, домагаючись сплати боргів за взяті ним у кредит будівельні матеріали.
Публікуємо два нові документи стосовно творчости Б. Меретина. Це контракт 1746 р. на виставлення печей у палаці К. Рудзинського і посмертний інвентар майна архітектора. Якщо перший документ не буввідомий дослідникам, то другий, посмертний інвентар майна, фрагментарно використав Т. Маньковський посиланнями на нього. Повнапублікація документа не тільки дасть можливість дослідникам довідатисяпро будівельну діяльність архітектора (ця інформація досить скупа), але й збагатить знання про соціальний стан, побут, предмети матеріальноїкультури того часу.
