Нерідко буває, що етнічні конфлікти загострюються дуже раптово. Як при цьому на ворожу поведінку людини впливає середовище, нещодавно дослідили вчені з допомогою експериментів. При цьому вони з’ясували, що озлобленість проти інших етнічних груп поширюється значно швидше, ніж ворожість до представників власної соціальної групи.
Смертельна ненависть: на початку 90-их рр. ХХ століття у Боснії латентна напруга між різними етносами за короткий час перетворилася на громадянську війну. Трагічною кульмінацією стала різанина у Сребрениці 1995 року, в результаті якої загинуло понад 8000 боснійців. Тепер завдяки експериментам вчені з’ясували, що ворожа поведінка щодо інших етносів здатна передаватися, як вірус. Зображення: Michael Büker, Wikimedia Commons.
У Боснії, Ліберії, Руанді – знову й знову між етнічними групами, що тривалий час мирно співіснували, спалахують насильницькі конфлікти. Дотепер немає жодного допустимого з наукового погляду пояснення, чому агресія може розвиватися з такою динамікою.
Яна Цалікова (Jana Cahlíková) з Інституту податкового права та публічних фінансів імені Макса Планка спільно з колегами з Чехії та Словаччини розробила сучасний експеримент, аби перевірити, як на соціальне середовище впливає ворожа до інших етнічних груп поведінка.
Результати дослідження опублікували в квітні 2018 року в журналі «Proceedings of the National Academy of Sciences (PNAS)». Об’єктом дослідження стала молодь в школах Східної Словаччини та її поведінка щодо ромів – меншини, стосовно якої існують латентні упередження, а в останні роки ще й зростає агресія. Особливістю тесту було те, що учасники діяли в своєму соціальному середовищі.
Аби дослідити дискримінаційну поведінку, науковці залучили школярів до гри «радість від розрухи» («joy of destruction game») – забавки, учасники якої – якщо хочуть – можуть проявити свою злобу.
Щоразу по два гравці отримували два євро і мусили вирішити, чи віддають вони 20 центів, щоб в іншого забрали одне євро, чи просто забирають свої гроші. При цьому гравці діяли анонімно і лише раз грали одне проти одного.
З допомогою списку типових імен науковці повідомили учасникам, чи їхнім противником буде представник словацької більшості, чи ромської меншини. Крім того, гра була організована так, що троє підлітків з того ж класу приймали рішення незадовго одне після одного. Тож кожен наступний гравець знав, як повівся його товариш.
При цьому з’ясувалося: ворожа поведінка однокласників мала визначальний вплив на поведінку школярів. Їхня готовність поводитися агресивно суттєво зростала. Впадало в око, що цей вплив збільшувався вдвічі, коли ворожість стосувалася ромів, а не власної соціальної групи.
У другому досліді, який базувався на першому, науковці попросили учнів з одного регіону оцінити, чи ворожа поведінка, яку проявили їхні ровесники в першому експерименті, була допустимою. І тут стало очевидно, що поведінка середовища суттєво впливає на те, що вважають належним, а що ні.
Якщо рішення приймали гравці з середовища, де не було ворожості як моделі для наслідування, їхня агресивна поведінка щодо ромів та щодо власної соціальної групи засуджувалася однаковою мірою. Якщо ж підлітки знали, що гравець проявив деструктивну поведінку, після чого його однокласники повелися так само вороже щодо ромів, то цю поведінку вважали радше допустимою. Водночас ворожість, що стосувалася представника своєї групи, здавалася менш прийнятною, навіть якщо перед цим гравець спостерігав деструктивну поведінку у своєму середовищі.
«Наші результати засвідчують, що соціальні норми можуть призвести до раптової зміни індивідуальної поведінки щодо інших етнічних груп – від доброго співжиття до агресії», – сказала Яна Цалікова.
Через це важливо, на її думку, виявляти політично вмотивовані злочини та за них карати. Вчена з колегами також зазначила, що політика та суспільство мають дуже чутливо реагувати тоді, коли упередження та ворожість щодо окремих соціальних груп зростає.
Feindseligkeit gegenüber Minderheiten kann anstecken
Max-Planck Gesellschaft, 8.04.2018
Зреферувала С. К.
