На днях я обговорювала свій план подорожі з друзями. Одна із подруг поділилась бажанням поїхати в Ліон, але поки що не знайшла компанії: “Я повинна когось знайти, хто б теж захотів поїхати туди, — я ж не поїду в Ліон сама. Ніхто не хоче подорожувати сам“.
Того ж дня я зайшла в кафе з другом на обід. Там ми побачили знайомого, який обідав сам. На це мій друг сказав: “О, він сам. Було б добре привітатись з ним. Ніхто не повинен їсти наодинці. Це ж так сумно обідати самому”.
Ці два випадки заставили мене задуматись над тим, чому наше суспільство не сприймає людей, які проводять час на самоті? І чому вважається, що для будь-якої справи потрібна компанія?
Гаразд, я знаю, звідки беруться такі думки. Людина — соціальна істота. Нам притаманне вроджене прагнення бути в оточенні інших людей і залишатись соціально активними; бажання ділитися своїми переживаннями з іншими — теж природно. Спілкування, зустрічі — це той спосіб, який ми використовуємо для дружби і особистісного розвитку.
Однак, мені важко зрозуміти, чому бажання бути наодинці більшість сприймає з подивом. Існує стереотип — ходити в кіно або кафе потрібно з кимось, тому що це так звані соціальні заходи. Але якщо людина проводить час наодинці, це ще не означає, що вона самотня або що у неї немає друзів. (Ну добре, інколи, коли я щось роблю сама, то почуваюсь трішки самотньою або просто не можу знайти людину, якій би це теж подобалось.. Але це не означає, що мені потрібно співчувати). Я вважаю, що ми маємо право не хотіти спілкуватися або проводити з кимось час.
Вам справді здається абсурдним чиєсь бажання провести вечір на самоті? На сьогодні проживання в розвинених країнах пов’язане із постійним відволіканням; ми цілими днями сидимо в телефонах чи комп’ютерах, отримуючи величезну кількість інформації, а крім цього всього потрібно ще й кожного дня спілкуватися з іншими людьми. І не важливо, інтроверт ви чи екстраверт, — в будь-якому випадку це виснажує. Тому кожному з нас потрібно трішки часу для себе.
Час, який я проводжу наодинці з собою, — це час, проведений зі своїми думками, якими я насолоджуюсь у світі постійного відволікання
Але хто сказав, що цей “час для себе” потрібно проводити в межах свого дому, переглядаючи на дивані фільми і поїдаючи бутерброди? Чому такий варіант проводження часу прийнятний, а от гуляти самому на вулиці чи піти в кіно — ні? Час, який я проводжу наодинці з собою, — це час, проведений зі своїми думками, якими я насолоджуюсь у світі постійного відволікання. Я можу замислитись над питанням, яке мене турбує, або ж взагалі ні про що не думати, просто насолоджуючись моментом.
Я маю ще одне пояснення, чому такий спосіб проводження часу викликає осуд у суспільства. Ми схильні проектувати власні звички та прагнення на інших, особливо в негативному контексті. І я зрозуміла, що люди, які вороже ставляться до проводження часу наодинці, це ті, хто не можуть залишатись на самоті зі своїми думками. Їм потрібно, щоб щось їх постійно відволікало; ось чому такі люди безперестанку сидять в ґаджетах.
Час, проведений наодинці зі своїми думками, — найкращий подарунок, який можна зробити своїй душі
Від цього, як і від можливості робити те, що хочеш, отримуєш задоволення. Ви тільки уявіть собі: ви можете цілу годину вибирати плаття, і не потрібно поспішати, тому що ваш друг вас чекає; або швиденько перебігтись по музею, тому що вам він нецікавий. Ви можете довго і нудно вибирати найкраще місце, щоб зробити фотографію, і вас ніхто не буде підганяти.
А як щодо подорожей? Хіба це не породжує відчуття самотності?
Так, таке відчуття може з’явитися. Під час подорожі якраз приємно те, що ти можеш розділити свої враження з кимось. І мені самій інколи хочеться, щоб поруч був друг, щоб він бачив те саме, що і я, їв те, що і я, щоб ми разом могли обговорити нашу поїздку. Це дуже класно мати когось, з ким ти можеш розділити цей ефемерний момент, який більше ніколи не можна буде повторити.
І це наштовхує мене на таку думку — незважаючи на це все, я рішуче налаштована на те, щоб не дозволити таким факторам перешкоджати мені робити те, що я хочу, а не те, що мені кажуть інші, і ви не повинні. Якщо ви справді хочете щось зробити, кудись поїхати, чому вас має зупиняти відсутність компанії? Ваша мета, ваші бажання — ось що найважливіше.
Я не хочу образити тих, хто не любить проводити час наодинці. Кожному своє. Але пам’ятайте, задоволення людина отримує від того, що їй подобається робити. Тому не зважайте на інших, слухайте своє серце і втілюйте в реальність свої бажання.
Поїдьте в Ліон. Сходіть на концерт, на який ніхто із ваших друзів не хоче йти. Насолоджуйтесь вечерею. А стосовно тих людей, які вас засуджуватимуть… Яке це має значення? Їхня думка аж ніяк не вплине на те, що поїздка буде захоплюючою, концерт — драйвовим, а десерт — найсмачнішим.
З часом ви перестанете ніяковіти через те, що проводите час наодинці. Завдяки цьому з’явиться відчуття впевненості в собі.
Ви можете пишатися, що робите щось самотужки. І якщо хтось таки косо подивиться на вас через те, що ви смакуєте десерт на самоті, це лише його проблеми.
