Для дослідників читання і писання – надзвичайно цікаві явища. Адже перші письмові системи виникли лише близько 6 000 років тому – це мізер порівняно з людською еволюцією. Вчених цікавить, як людський мозок може впоратися з настільки складним завданням. Наразі вони, наприклад, порівнюють мозок вправних читачів та анальфабетів. На підставі цього науковці дійшли висновку, що невміння читати має суттєвий вплив на людей, а в ширшому масштабі – і на демократію в усьому світі.
Зображення: shutterstock.
Читання і писання для нас – повсякденне явище. Ми над цим не задумуємося, коли хапаємся за олівець, щоби щось записати, або за смартфон, щоб почитати новини й відповісти на повідомлення. Проте читання та писання – дуже складні процеси.
Це написав Фальк Геттіґ (Falk Huettig) з Інституту психолінгвістики імені Макса Планка в Неймегені разом зі своїми колегами Регіною Колінськи (Rеgine Kolinsky) та Томасом Лахманом (Thomas Lachmann) в передмові до спецвипуску «Впливи грамотності на когнітивні та мозкові функції» («The effects of literacy on cognition and brain functioning») від журналу «Language, Cognition and Neuroscience».
У ній зазначають: для того, щоб навчитися читати й писати, мозок повинен дуже точно узгоджувати перцепційні та мисленнєві функції. Зокрема йдеться про основні візуальні навички, фонологічне сприйняття, довгострокову та робочу пам’ять і багато іншого. З огляду на це ми повинні роками тренуватися, аж поки читання та писання вкоріняться в мозок так глибоко, що нам легко вдаватимуться.
Тож, опанувавши читання й писання, змінюєш структури й функції мозку. В цьому контексті дослідження займаються двома основними питаннями: які передумови необхідні для того, щоб навчитися читати і писати взагалі? І як ці складні навички впливають на наше сприйняття та мислення?
Аби відповісти на них, особливо важливо вдаватися до порівнянь: з одного боку, треба з’ясувати різницю між вправними читачами в дорослому віці та їхніми ровесниками, які ніколи не вчилися читати; по-друге, важлива відмінність між дітьми, які з легкістю вчаться читати, і тими, яким це складно вдається і які, ймовірно, мають дислексію.
Щодо дислексії (нездатності оволодіти навичками читання текстів) складно визначити, чи пов’язані з нею дефіцити є причиною поганого читання, чи виникають через те, що читачі-ровесники можуть читанням краще натренувати когнітивні навички.
Так, Жозе Мораіс (José Morais) з Брюссельського університету вже кілька років тому з’ясував, що читання може суттєво покращити фонологічну свідомість, а також здібності впізнавати певні звукові структури мови. Тобто людям з дислексією складно розрізняти різні структури. Джон Ф. Штайн (John F. Stein) з Оксфордського університету доводить, що дислексія – не причина вад, а лише їхній побічний ефект.
Фальк Геттінґ з колегами з Кайзерлаутерна та португальського Фаро виявили й інші ефекти, властиві дислексії та анальфабетам водночас. До них належать сприйняття категорій, вербальна короткострокова пам’ять, вміння повторювати псевдослова, швидко називати картинки, кольори, символи або передбачати, як може розвиватися речення. І в цьому випадку вчені інтерпретують всі дефіцити наслідком браку або неблагополучного читального досвіду, а не його причиною.
Порівняння анальфабетів та дорослих читачів знову й знову засвідчує, наскільки сильно читання змінює наш мозок. Людям, що не вміють читати зовсім або вміють дуже трошки, не лише складно аналізувати послідовності букв, а й відстані на зображеннях. Такого висновку дійшли іспанські та французькі вчені.
Наступне дослідження в Португалії засвідчило: анальфабетам також складно вдається розрізняти, куди направлений певний об’єкт – наприклад, молоток, що зображений в діагональному положенні на столі, чий бійчик і хвіст показують у різних напрямах.
З якими недоліками повинні змиритися люди, які не мали ніколи шансу навчитися читати й писати, досвідченим читачам можна здогадуватися. Дотепер мало вивченою сферою є когнітивні тести, якими лікарі перевіряють старших людей на початкову стадію деменції.
Грецька дослідниця Марі Г. Космідіс (Mary H. Kosmidis) зазначає, що ці тести розраховані на людей, які не вміють читати і писати. Адже навички, про які в ньому запитують, часто можна набути завдяки чатанню й писанню, тож результати анальфабетів зазнають характерного спотворення. Якраз серед старшого населення в Європі ще є такі, які де факто не вміють читати й писати.
За даними ЮНЕСКО, у світі донині залишається 15 % неписьменних людей. Це обмежує не лише їх, а й людство загалом, вважає Жозе Мораіс. Він аргументує твердження так: неписьменність закінчиться не тоді, коли діти та молодь навчаться читати, а лише тоді, коли ці навички матимуть тривалий та глибинний ефект на їхнє мислення та знання.
Вміння читати і писати – це передумова для аналізу складних проблем та потоку ідей, критичних думок. Вони дають життя публічним дебатам, заснованим на розумних началах, та змістовному колективному процесові прийняття рішень. Що краще особи навчені писати, то краще вони можуть контролювати державні справи та робити свій внесок у демократичне управління.
Mpg, 17. APRIL 2018
Зреферувала С. К.
