Львівський фестиваль гуманної педагогіки

Щорічно у Львові відбувається Фестиваль гуманної педагогіки, де обговорюються гуманні підходи до виховання та навчання, співпрацю вчителя із учнем, трансформацію навчального простору.

Цьогорічний захід, що відбудеться у Львові 8-10 червня, присвячується темі ролі родини у вихованні дитини.

Про засади гуманної педагогіки та важливість змін в українській освіті говоримо із організаторкою фестивалю Валентиною Матяшук.

– Що, на Вашу думку, є гуманна педагогіка?

Гуманна педагогіка на практиці – це нові, а насправді, добре забуті старі, підходи до виховання дітей. Завдання гуманного педагога полягає у тому, аби створити комфортне навчально-виховне середовище для дитини. Простір, де дитина з захопленням першовідкривача пізнає світ та основи наук, вчиться змінювати умови свого і суспільного життя, підвищувати його якість, а не пристосовуватися до нього.

Гуманна педагогіка вимагає від вчителя великої внутрішньої роботи. На жаль, сьогодні гуманна педагогіка не настільки відома як авторитарна. Змусити дитину щось зробити, вкрай легше, аніж домовитись із нею про взаємодію. Проте дитина не хоче сліпо підкорюватись дорослим і через це починає чинити опір та виявляти агресію. Якщо використовувати гуманні підходи у своїй практиці, цього можна запобігти.

Гуманна педагогіка зародилась тоді, коли одна людина почала навчати іншу. Її основи можна знайти в педагогічній класиці, священних книгах усіх народів, працях великих педагогів.

За часів Радянського союзу ми фактичного відійшли від цього напрямку, хоч і були окремі представники гуманної освіти. Талановитий педагог Василь Сухомлинський, 100-річчя від дня народження якого будемо святкувати цього року, вважається класиком гуманної педагогіки.

Діяльність Сухомлинського, в Україні, на жаль, ще не оцінили в повній мірі. Згадую випадок, коли книзі відгуків музею В.Сухомлинського в його Павлишській школі сучасний педагог-гуманіст Шалва Амонашвілі залишив такі слова: «Василь Олександрович Сухомлинський є класиком світової педагогіки… Країна, в якої є такий син, не буде шукати педагогіку десь в інших місцях. Чи зможе уявити наш розум, якою стане освіта, джерелом якої є Мудрість Сухомлинського?..»

– Чим відрізняються гуманний педагог від авторитарного?

Авторитарна педагогіка – це завжди педагогіка батога та пряника: дитину або заохочують, або карають. Гуманна педагогіка не вітає такий підхід, адже вона вчить любити людину. Вчитель має заохочувати дитину до взаємодії, ґрунтуючись на її добрій волі. Завдання педагога знайти такі засоби комунікації,  які дозволять дитині сприйняти цінність, яку хоче передати їй вихователь.

Авторитарна педагогіка працює на стандарти освіти. Її завдання – дати необхідний мінімум знань будь-якою ціною. Діти часто мають вивчати непомірний обсяг домашнього завдання, якими вчителі намагаються надолужити нестачу урочного часу для засвоєння перевантажених шкільних програм.

Ці завдання універсальні для всіх учнів і лише окремі вчителі практикують індивідуальний підхід. Консерватизм авторитарної педагогіки шкодить здоров’ю дітей, провокує вчителів та батьків на роздратування, грубість, покарання. Гуманна педагогіка допомагає розкрити дитині її внутрішній потенціал і вже на цьому ґрунті дає знання. Лише так дитина може використати набуті знання з користю для себе та суспільства.

– Які інструменти чи техніки використовують у своїй роботі гуманні педагоги?

Важливо сказати, що гуманна педагогіка не має сталих, випробуваних століттями чітких технік чи інструкцій. Зараз ми почали називати педагогіку наукою, раніше це було мистецтвом, а мистецтво не має закономірностей. Те, що спрацювало з однією дитиною, не факт, що спрацює з іншою. Гуманна педагогіка – це педагогіка серця. Вчитель має інтуїтивно відчути, що потрібно кожній окремій дитині та знайти до неї індивідуальний підхід.

Коли вчитель приходить на урок в клас, де, наприклад, сидить тридцять учнів, тоді він проводить не один, а тридцять уроків одночасно. Вчитель має тримати внутрішній контакт з кожною дитиною. Це може відбуватися не лише через взаємодію вчителя з учнем, а і у роботі з однокласниками. Вчитель як справжній диригент розставляє акценти. Внутрішній контакт зароджується і тримається тоді, коли вчитель зумів встановити духовну спільність. В такому середовищі затишно і цікаво всім учасникам навчального процесу.

– Все ж вчитель працює у важких умовах – урок триває лише сорок п’ять хвилин, а в класі може бути понад двадцять учнів. Як вчителю побудувати урок так, аби кожна дитина мала можливість висловитись?

Основний секрет полягає у організації нового навчального простору. Власне цим шляхом йде Нова українська школа. Я з цікавістю спостерігаю за цим проектом, за пілотними школами, першими класами – усі ці засади є в гуманній педагогіці.

Гуманна педагогіка базується на окремих принципах, одною з яких є пристрасть до навчання. Кожна дитина народжується з непереборним бажання все знати. Це добре видно при спостереженні за малими дітьми, як вони досліджують усе навколо. Дуже важливо підтримати це бажання вчитись на рівні школи, проте це зовсім інший підхід до організації уроку.

– Яким, на Вашу думку, має бути гуманний педагог?

Принципи, якими керується гуманний педагог у роботі з дітьми – це прийняття будь-якої дитини такою, якою вона є; будування стосунків співпраці з дитиною; сповнення оптимізму та терплячості стосовно дитини; проявлення відданості і щирості у своїй діяльності.

Педагог має розуміти причинно-наслідкові зв’язки. Якщо дитина бешкетує, вчитель має розуміти, що дитина так поводиться, не тому, що вона погана і хоче понервувати вчителя. Дитина таким чином сигналізує, що щось трапилось і така її поведінка – це наслідок. Причина стоїть десь у минулому.

Дитина – це цілий мікросвіт, який треба досліджувати: аналізувати причини, допомогти справитись із наслідками. Вчитель таким чином теж вчиться, це завжди взаємний процес. Це ще одна риса, яка відрізняє гуманну педагогіку від авторитарної. В авторитарній педагогіці, вчитель – це завжди суб’єкт, а учень – об’єкт, а в гуманній вони рівні.

– Як гуманному педагогу слід співпрацювати із батьками?

Я завжди раджу вчителям, аби перед зустріччю з батьками, вони спершу подумали, що відчуває мама, яку викликали у школу. У більшості випадків, батьки хвилюються, нервують. Мама одразу думає, що просто так її викликати не будуть, значить її дитина щось скоїла і вона підсвідомо стає у позицію захисту. Завдання вчителя – побудувати комунікацію так, аби мама не отримала від цієї розмови жодної психологічної травми.

Перше, що слід зробити вчителю при зустрічі з батьками – знайти приємне слово про їх дитину. Нема дітей, яких нема за що похвалити. Навіть про найбільшого бешкетника можна сказати щось приємне.

Взагалі бешкетники, як сказав Амонашвілі (ред. Шалва Амонашвілі – грузинський педагог та психолог, засновник руху сучасної гуманної педагогіки), це двигуни прогресу. Як правило, це дуже добрі діти. От вже після відзначення хороших рис дитини, можна обговорити з батьками ті питання, над якими треба попрацювати. Дуже важливо, показати, ще це не лише проблема батьків, а спільна проблема батьків та вчителя. Вчителю слід пояснити, що з своєї сторони він може зробити якісь кроки і також порадити, що можуть зробити батьки. Так виходить співпраця вчителів із батьками. Після такої розмови мама чи тато підуть з школи з гарним настроєм і принаймні не будуть нервуватись на дитину.

– Розкажіть, як з’явилась ідея проведення фестивалю гуманної педагогіки  в Україні?

Хотілося, щоб на Західній Україні більше дізналися про цей рух. Ми одразу ставили за мету відійти від традиційного офіційного проведення читань і внести елемент святковості у проведення заходу. Тому в рамках фестивалю є екскурсійна програма, де учасники знайомляться зі Львовом, концертні номери за участю дітей, майстер-класи, де педагоги діляться власним досвідом та практичними порадами з колегами.

Важливо створювати відповідне середовище для розвитку. Буває таке, що вчителі приїжджають на фестиваль, надихаються гуманною педагогікою, повертаються на роботу і їм хочеться творити. Проте коли вони потрапляють у своє рутинне середовище, ентузіазму з кожним днем лишається все менше і менше. Тому це бажання творити й взаємонавчатись треба підтримувати.

У нас  періодично відбуваються Львівські студії для слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів, віднедавна працює Львівська школа гуманної педагогіки.

Тішить, що в Україні починає розвиватись рух гуманної педагогіки. Цього року Львівський фестиваль гуманної педагогіки відбудеться вже вчетверте. Ми вирішили присвятити його темі родини. Колись Андрей Шептицький у своїй праці «Як нам будувати рідну хату» звертав увагу своїх сучасників на те, що саме з родини починається патріотизм, саме з родини починається і стверджується людина, а з неї – і вся Україна.

Тож питання підтримки і розвитку родини, духовних основ її творення, виховання дітей набувають особливої актуальності в теперішніх умовах викликів нашого життя.

– Хто може брати участь у фестивалі?  

Учасниками фестивалю є педагоги, психологи, медики, працівники соціальних служб, батьки. Від медиків у нас, наприклад, виступав лікар-стоматолог Ігор Ерметов, який розказував про те, як працює гуманна педагогіка у дитячій стоматології, які підходи до дитини слід використовувати у стресовій для неї ситуації.  Були навіть учасники, які не працюють з дітьми, проте їх цікавить гуманна педагогіка як філософія життя. Минулого року були учасники з 14 областей України.

Дуже тішить, що зараз існує багато громадських організацій, рухів, які хоч і не є учасниками гуманної педагогіки, але працюють  в цьому напрямку і ми маємо спільні ідеї.

– Що б Ви сказали про освітню реформу в Україні?

Освіта – це віддзеркалення суспільства. Тому якщо ми хочемо змін у освіті, потрібно паралельно розвивати усі сфери життя суспільства. Я підтримую освітню реформу в тому вигляді, що її позиціонують. Наприклад, пункт щодо відсутності оцінювання у молодших класах. Часто дитина отримує погану оцінку і в неї зникає бажання та мотивація навчатись. Оцінка – це завжди суб’єктивна річ.

Нова українська школа привчає дитину оцінювати себе самостійно, оцінювати роботу своїх однолітків. Це вчить їх самостійності й відповідальності та, в першу чергу, оздоровлює клімат уроку. Мені дуже подобається, що в новій українській школі прописані цінності, які слід розвивати в дітей.

Часто можна почути, що школа має давати лише знання, а виховувати мають батьки. Але ж дитина більшість часу проводить у школі. Як встановили українські соціологи, мама, що працює, за добу приділяє вихованню дитини лише 16 хвилин, а у вихідні дні – пів години. Тому не можна ігнорувати виховання дітей у навчальних закладах.

Проте реформа освіти залежить від її виконавців. Вірю в наших учителів, працюю з ними, спілкуюсь і ця моя віра має свої законні підстави. Всі ті звершення, якими ми пишаємось, та невдачі, від яких плачемо – це радісні й сумні результати нашої освіти. Гуманізуємо освіту –  гуманізуємо наше суспільство з усіма сферами його багатогранного життя.

Спілкувалася Ревіде ЗІЯТДІНОВА

Фото Марії СЕНИШИН