Алхімік з-під Львова, портрет якого стратили за участь у повстанні

Його галицькі маєтки оцінювали у 12 тисяч дукатів. Між цими володіннями була навіть лабораторія, де шукали філософський камінь. Так принаймні вважають. У той час Северин Жевуський був одним із найбільш багатих, впливових та освічених діячів свого часу. Намагаючись врятувати Річ Посполиту та ведучи боротьбу за шляхетські вольності, він “напрацював” на смертну кару. У 1794 році був повішений, але не сам, а лише його портрет. Жевуський зумів втекти і продовжити боротьбу. “Останній з могікан”, який стояв на межі епох, але продовжував залишатись адептом попередніх стандартів: шляхетські вольності, алхімія і ін. Відходила у минуле Річ Посполита та народжувались нові реалії, нові виклики та запити часу, але Северин Жевуський не здавався. Входячи в нову епоху, навчаючись жити за її вимогами, він зберігав багато рис старої.

Портрет Северина Жевуського. Фото з https://uk.wikipedia.org

Северин Жевуський був видатним політичним діячем, шляхтичем та магнатом, останнім польним коронним гетьманом. Крім того, мав стосунок до літератури та творчості: писав поезію, драми, виголошував майстерні промови у Сеймі. Народився він 13 березня 1743 року у Підгірцях в родині подільського воєводи Вацлава Жевуського та Анни Любомирської. Більшу частину власного життя, головні етапи свого становлення, майбутній політик пройшов у родинному маєтку в Підгірцях. Освіту здобував у Варшаві, де його особистими вчителями та наставниками були французи і італійці. Протягом 1755 – 1759 років перебував у Франції, Італії та Австрії. По тому повернувся додому.

Підгорецький замок. Фото з https://uk.wikipedia.org

Політичну кар’єру Северин Жевуський починав будувати під великим впливом та за сприяння батька. Таким чином, перші серйозні успіхи у нього з’явились вже у досить молодому віці. Так, у 1764 році він був послом від Подільського воєводства під час обрання короля Станіслава Августа Понятовського. Хороший старт, якщо не брати до уваги, що того самого монарха в майбутньому він часто критикуватиме.

Король Станіслав Август Понятовський. Фото з https://uk.wikipedia.org

У 1767 році Северин Жевуський разом з батьком брав участь у роботі Радомської конфедерації, метою якої було відстояти старі права та лад, зберегти давні шляхетські вольності. Таким чином, вони опинились в опозиції до короля та реформ, які той пропонував. Пізніше за опозиційність та опір діям російських владних осіб, прийшла санкція. У 1772 році батька і сина було відправлено на заслання до Калуги.

Вацлав Жевуський, батько Северина. Фото з https://uk.wikipedia.org

Вже у 1774 році Северин Жевуський повернувся додому. Одразу з головою потонув у справах. За час його відсутності виникло багато проблем з маєтками, які варто було нагально вирішувати. Зокрема, це борги, які стрімко наростали і від виплати яких Северин вправно ухилявся. Майже одразу Жевуський почав ангажуватись і у політичне середовище. Отримав кілька посад, повернувся до боротьби за збереження шляхетських прав. Пізніше був відзначений кількома нагородами. Зокрема, орденом Святого Станіслава у 1775 році. Тривалий час був уособленням та керівником опозиції до тогочасної влади. В рамках своєї діяльності, протягом 1788 – 1792 років видав кілька політичних листівок, де давав оцінку довколишнім реаліям. Серед них “Наслідування престолу в Польщі” та “Зауваження до реформи уряду”. Постійно підтримував регулярні контакти з французькими та прусськими політичними лідерами. Часто звертався до них по допомогу. Зокрема, відвідуючи Париж та Берлін у 1788 році, просив про допомогу у встановленні його особистої диктатури. У 1791 році Жевуський очолив шляхетське невдоволення Конституцією 1791 року.

Наступного 1792 року разом зі Станіславом Потоцьким та Ксаверієм Браницьким їздили до Ясс, де квартирувались російські війська. Ціллю візиту була зустріч з князем Безбородьком, якого намагались переконати змінити політику відносно Речі Посполитої. Коли нічого не вдалося, остаточно відмовились присягати Конституції 3 травня і оголосили Тарговицьку конфедерацію. За дозволом на цей акт та підтримкою звертались безпосередньо до цариці Катерини ІІ. Виглядало на те, що через провал “прусського” та “французького” проектів Жевуського, нового патрона він шукав в особі російської імператриці. Так протистояння в Речі Посполитій ще більше затягувалось.

Тадеуш Костюшко. Фото з https://en.wikipedia.org

Всі плани та амбіції Северина Жевуського зруйнував другий поділ Речі Посполитої, який відбувся у 1793 році. Після цього він на якийсь час відійшов від активної політичної діяльності і тихо жив у своїх маєтках на Поділлі та Галичині. Вирішував фінансові й майнові справи родини та відпочивав. Витягнуло його з такого стану повстання Тадеуша Костюшка. Жевуський прихильно поставився до цієї ідеї, за що був змушений відповідати. Коли повстання програло, він виїхав до Відня, адже опинився в числі тих, кому виголосили смертну кару через повішання. Оскільки Жевуський, як і багато інших засуджених, втік, вирок виконали in effigie, тобто повісили його портрет. Згодом Жевуський неодноразово звертався до Катерини ІІ з проханням переглянути вирок.

Ян Норблін. Страта зрадників, 1794. Фото з https://pl.wikipedia.org

Крім бурхливої політичної кар’єри, особа Северина цікава для нас і іншими моментами. Не найкращий і дуже скупий господарник, вирішувати родинні та маєткові питання він намагався у дуже нестандартний спосіб. Через фінансові проблеми, які виникли за час його відсутності, Жевуський нібито вдався до одного нестандартного кроку. Він наказав обладнати в Підгорецькому замку алхімічну лабораторію, де шукав філософський камінь для створення золота. Таким чином, шляхтич нібито хотів повернути втрачені багатства. Чого в цій оповіді більше – правди чи вигадки, сказати до кінця складно.

Ганс Вредеман. Лабораторія алхіміка (1595). Фото з https://uk.wikipedia.org

11 грудня 1811 алхімік з-під Львова, який не дуже любив Наполеона і вже формально був повішеним, знову помер. Цього разу серйозно. Трапилось це на Волині. Ця смерть, на відміну від “попередньої”, стала крапкою у його боротьбі за шляхетські вольності (або ж лише за особисті амбіції).

Євген ГУЛЮК