Молочарська кооперація, майже забута сьогодні, ще не так давно успішно розвивалася на західноукраїнських землях, забезпечуючи реформування сільського господарства, культурне зростання та підвищення національної свідомості селян.
У 30-ті роки минулого століття вона розвивалася найбільш динамічно з поміж усіх галузей галицької української кооперації завдяки систематичному плануванню діяльності та організаційній розбудові і, звичайно, завдяки невтомній наполегливій праці її творців та керівників. Наслідки праці її провідників переконували в доцільності кооперативних зусиль, успіхи сповнювали гордістю членів молочарської кооперації, працівників її структур, усю національну спільноту і водночас викликали заздрість та утиски з боку конкурентів.
Прикладом для організації молочарської кооперації в Західній Україні послужив зразок чеських та данських кооперативних молочарень. Саме за схемою кооперативного молочарства Чехії та Данії в Стрию, неподалік Львова, виникли перші молочарські кооперативи на теренах Східної Галичини.
На початку 1900 р. Маслосоюз діяв при філії товариства «Просвіта» в Стрию, але дата заснування Маслосоюзу, як окремої одиниці (Повна назва «Крайовий Молочарський Союз «Маслосоюз») припадає на 1907 рік.
Серед піонерів молочарської кооперації тих часів треба відзначити відомого громадського та кооперативного діяча Є. Олесницького, священика, композитора і хорового диригента о. О. Нижанківського, греко-католицького священика Л. Горалевича та инших.
До 1914 року «Маслосоюз» об’єднував близько 100 невеликих молочарських спілок, до яких селяни доставляли молоко.
Вихор Першої світової війни, який пронісся над Західною Україною, завдав величезної шкоди молодим паросткам молочарської кооперації. Після економічного занепаду, спричиненого війною, до справи відновлення молочарської кооперації в Східній Галичині взялися колишні вояки Української Галицької Армії, які, перебуваючи у полоні в чеських таборах, досконало вивчили як теоретичні, так і практичні основи молочарства.
Починаючи з 1924 року «Маслосоюз» реорганізовано, змінено статут, який був прийнятий у 1925 році на загальних зборах. Після прийняття статуту змінилася й назва молочарської кооперації – вона стала називатися «Крайовий молочарський союз кооперативний з обмеженою порукою в Стрию». До керівництва прийшли нові люди, здебільшого колишні старшини УГА, які закінчили фахові школи за кордоном. Серед них: О. Бачинська, А. Мудрик, А. Палій, М. Хронов’ят, Т. Коник та инші.
Завдяки зусиллям нового керівництва у 1924 р. Союз об’єднував 39 молочарень, які виготовили понад 41,5 тис. кг. масла, було відкрито власні крамниці Союзу в Станіславові, Стрию і у Львові.
«Маслосоюз» впевнено ставав на ноги і почав завойовувати ринки збуту не тільки в краї, а й в Европі – Голландії, Англії, Німеччині. У 1925 році «Маслосоюз» вперше виходить на світовий ринок, пропонуючи для продажі масло. Щоправда, кількість проданої української продукції була незначною, однак це був вагомий показник, що свідчив про здатність українських кооперативних молочарень виробляти конкурентоспроможну продукцію.
Маслосоюз висилав масло до Німеччини, Австрії, Чехо-Словаччини, Данії, Франції, Швейцарії і навіть до Маньчжурії, конкуруючи з місцевими виробниками, що було нелегко. Але експортна діяльність українських кооператорів не приносила значних доходів. Зовнішні ринки були для них запасними на випадок посилення тиску з боку польської держави, яка, де тільки могла, чинила шкоду українським кооператорам, вбачаючи у них небезпечних конкурентів для польських виробників.
До 1939 року у «Маслосоюзі» нараховувалось 500 тис. з 800 тисяч господарств всієї Західної України. Практично кожне українське господарство було членом «Маслосоюзу», бо решта 40% були неукраїнськими.
Особливу увагу «Маслосоюз» приділяв фінансовому забезпеченню своєї діяльности, розбудові кооперативного молочарства. Для цього було створено спеціальний фонд у «Центробанку», куди направлялася вільна готівка з усіх молочарень.
Торговий відділ Маслосоюзу був розташований у Львові за адресою вул. Косцюшка 1а, а з 1932 р. переселився до власного приміщення по вул. Б. Гловацького (тепер вул. Я. Головацького).
Масло було головним продуктом, який виробляли підприємства «Крайового молочарського союзу». Існувало чотири категорії (або класи) якости масла. Найвищою та найдорожчою були масла першої категорії – так звані «Знамениті масла». Друга категорія називалася «Дуже добрі масла», третя – «Добрі» і четверта «Погані». Всі вироби «Маслосоюзу» продавалися під його фірмовим знаком. Цей знак мав прямокутну продовгасту рамку, в середині якої між буквами «М» і «С» була зображена зелена чотирилисткова конюшина.
Надзвичайно великого значення у своїй діяльності «Крайовий Союз «Маслосоюз» надавав організації реклами своєї продукції. Періодично «Маслосоюз» брав участь у конкурентних виставках, на яких демонструвались ліпші зразки продукції. Для прикладу, на виставці в Катовіцах у 1927 році, делегація українських кооператорів за високу якість представлених зразків отримала срібну винагороду. Вироби «Маслосоюзу» періодично рекламувались у тогочасних часописах. З нагоди Різдвяних та Великодніх свят фірма вітала своїх покупців та запрошувала до своїх крамниць.
Розширюючи мережу надання послуг, Маслосоюз з 1937 р. почав відкривати невеликі крамниці-бари, у яких за помірковану ціну можна було придбати смачні канапки з маслом та різними сирками, посмакувати иншими молочними продуктами, медом, кавою.
Зрештою, про популярність крамниць «Маслосоюзу», про чесність, порядність, працьовитість його працівників, свідчило те, що український театр під проводом М. Бенцаля у 1938 році поставив музичну п’єсу «Дівча з Маслосоюзу», музику до якої написав Я. Барнич, лібретто Р. Павлусевич.
З приходом большевицького режиму «Маслосоюз» був зліквідований. У 1944 році українська молочарська кооперація, як і весь український кооперативний рух, перестала існувати як самостійний господарський сектор.
Після проголошення Незалежности у 1991 році в Україні знову гостро назріла проблема відродження «Маслосоюзу». Тож скористаймося з досвіду діяльності кооперативного молочарського руху в Галичині першої половини ХХ ст., адже як говорив К. Левицький: «Чужинці приходять і відходять, в хаті залишається господар».
Маркіян НЕСТАЙКО
