У Львові в межах форуму «Креативний прорив» презентували нову стратегію міста – стратегію прориву, яка базується на перетворенні Львова на креативне місто гідного життя.
Як зазначив заступник міського голови з питань розвитку Андрій Москаленко, дев’ять років тому у Львові почали впроваджувати іншу стратегію – конкурентоспроможності, яка визначила дві пріоритетні сфери розвитку – туризм та інформаційні технології. «За цей час дві пріоритетні речі – це ІТ і туризм, які були обрані під час попередньої стратегії, зробили великий ривок. Сьогодні ми досягли певної межі і потребуємо нового ривка. Подивившись на світову статистику, ми бачимо, що все більше людей починають жити в містах. Саме міста стають точками концентрації економіки», – сказав він.
Відтак у Львові розробили нову стратегію креативного прориву. ZAXID.NET занотував думки розробників стратегії та їхнє бачення майбутнього креативного Львова.
Олександр Кобзарев, КУ «Інститут міста»: «Ми створили близько 30 тис. робочих місць у дуже високооплачуваному сегменті»
В Україні, як у пострадянському просторі, ставлення до стратегій дуже негативне. Стратегію часто дуже довго пишуть, потім урочисто приймають, заштовхують у шухляду і забувають про неї. Так до певного моменту було і у Львові, поки не прийняли стратегію конкурентоспроможності. Вона з’явилась у 2007-2009 роках. Сьогодні здається, що начебто було дуже очевидно, що треба обирати туризм і ІТ як локомотиви для зростання. Повірте, в той період це було зовсім не очевидно. Було дуже багато скепсису. Багато людей казали, що це погана стратегія і вона не спрацює. Але ця стратегія вже з 2010 року почала давати результати. Вона навчила всіх нас тому, що якщо надавати достатньо уваги якісній стратегії, можна мати хороші зміни в місті.
Після того міський голова сказав: «Давайте вивчимо, які стратегії в місті, щоб створити для Львова стратегічний план». На той момент «Інститут міста» ідентифікував у Львові близько 120 стратегій, як має розвиватися місто: про освіту, культуру, транспорт, ЖКГ тощо. І в нас постало питання, які ці всі різні стратегії запхати в єдиний стратегічний план. На той момент це здавалось неможливим. Ми почали вивчати досвід інших країн – Польщі, Німеччини, США. Ми зрозуміли, що відповідь на це питання лежить у розумінні, що стратегія – це не обов’язково план. Вивчення досвіду різних міст показали, що стратегія розглядається як перспектива, куди ми всі рухаємося чи чого ми всі хочемо. Або певні принципи чи цінності.
За час роботи ми напрацювали принципи, як має формуватися стратегія міста. Перший – це партисипативність: якщо ми розробляємо стратегію, яка зачіпає певні інтереси, то обов’язково представники цієї групи, чиї інтереси зачіпаються, мають бути залучені до процесу розробки. Друге – це просторова прив’язка: наприклад, німці кожен план прив’язують до конкретної точки в місті. Третій – це партнерський підхід до реалізації: коли ми залучаємо бізнес, громадські організації, освіту до спільних проектів, то результат перевищує всі очікування.
Тому нема правильних і неправильних стратегій. Є стратегії, які працюють, і є такі, які лишаються на папері.
Досвід Львова доводить, що стратегії можуть бути ефективними. З 2008 до 2018 року більше, ніж п’ять разів виросла кількість туристів. Так само і щодо кількості людей, які працюють у сфері ІТ. У 2008 році ми починали з близько 3 тисячі. Тепер маємо 15 тисяч.
Ми створили близько 30 тис. робочих місць у дуже високооплачуваному сегменті. Ми залучили сотні мільйонів доларів, які прийшли до міста ззовні. Це туристи, які приїхали до Львова і витратили гроші тут, це послуги наших ІТ-компаній, які замовили з-за кордону.
Це все відбулося завдяки тому, що ми зробили ставку на правильні точки зростання. Сьогодні ми маємо дати відповідь на питання: якими мають стати нові точки зростання?
Марк Зархін, ресторатор, громадський діяч: «Гроші і промисловий капітал мають усе менший вплив»
Послухавши комплексну стратегію розвитку міста, ми не побачили того важеля, того ривка, на який ми всі розраховували, не побачили того, що нас всіх надихає. Ця стратегія необхідна для сталого розвитку міста, але її замало. Потрібно шукати стратегію, яка в наступні 10-20-30 років змінить місто досконало.
Львів відкрився для світу – класно. Потоки туристів, розвиток ІТ-галузі, налагоджуються зв’язки зі світом. І ми для себе зрозуміли, що ми вже не сприймаємо Львів як звичайний обласний центр України. Безумовно, він адміністративно залишається обласним центром України. Але громада Львова вже прагне до інтеграції в світовий економічний і культурний простір.
Таким чином ми зрозуміли, що для того, щоб думати про стратегію на 10-20 років, нам треба думати не тільки про те, які чинники є у Львові, ми мусимо думати про глобальні чинники.
Ми бачимо такі світові тенденції. Перше – те, що раніше, протягом сотень років, створювало великий вплив на життя людей, на політику, економіку, через що були війни, – це гроші, промисловий капітал, економічні та природні ресурси на сьогоднішній день мають все менший вплив. Темпи зростання, які ми бачимо, наприклад, у Кремнієвій долині та інших місцях. Ці місця стають місцем концентрації креативних людей, формують та реалізовують ідеї. Безумовно, без капіталу вони цього не можуть зробити, але первинними тут є ідеї, думки людей. Ці регіони створюють значний вплив – не фінансовий, а переважно інтелектуальний.
У таких регіонах люди формують свою систему цінностей, яка суттєво відрізняється від тих, що формувалися протягом останніх 300 років. Нове ставлення до показовості – яхт, брендів і подібного. Нове ставлення до людей – значно більше толерантності, більше розуміння того, що людина може, наприклад, збанкрутувати, але мусить піднятися і почати знову.
У таких містах, як Дублін, формування креативного класу і цінності креативного класу з часом, коли він стає успішним, розповсюджуються на всіх людей. Наприклад, коли Дублін, який завжди був дуже бідним і консервативним містом, перетворився на місто креативних індустрій. Раніше там, як і у Львові, думали, як поїхати за кордон і заробити гроші, зараз зарплата всіх мешканців Дубліна виросла в п’ять разів і люди повірили, що креативний клас може їх змінити.
А Львів – історично креативне місто. Місто дуже привабливе для креативних людей, хоча ще не вповні для них підходить, адже тут є проблеми з толерантністю. Але Львів – місто гедоністичне, живе. Заїдьте до Штутгарта в п’ятницю ввечері – місто пусте, і я не впевнений, що таке місто привабливе для креативних людей. Львів однозначно живий, тусовочний, веселий.
Дуже важливо, що в нас нема грошей. Усі скажуть, що це погано. Але я вважаю, що коли нема грошей, треба думати, креативити, від цього нікуди не подінешся. Тому, в першу чергу, треба не зосереджуватись на якихось галузях діяльності, а зосередитися на людському потенціалі мешканців Львова.
Тарас Юринц, голова Ради конкурентоспроможності: «Відсутність довіри гальмує розвиток громади»
Львів має бути містом гідного життя. Чому гідного? Тому що коли львів’яни почуватимуть себе гідними тих зарплат, які вони отримують, гідними середовища, у якому живуть, гідними тих можливостей, у яких вони можуть реалізувати себе, тоді буде означати, що ми вийшли на якісно новий рівень життя в цьому місті.
Одна з ключових цінностей, на яких має базуватися гідне життя, – це довіра, тому що коли немає довіри, тоді ідеї не починають крутитися, немає обміну, люди приховані одне від одного. Відсутність довіри гальмує розвиток громади, розвиток середовища.
Друга цінність – це чесніть, коли ми чесні самі перед собою з тим, що ми робимо, а також чесні один з одним, тоді це буде локомотивом подальшого розвитку.
Третя цінність – це взаємоповага один до одного, яка призводить до четвертої цінності – взаємодії. Взаємодія в економічному значенні приведе добробут до міста.
Яким чином цього всього досягнути? Це має бути через розвиток думки, через розвиток креативного потенціалу, який є в мешканцях та в людях, які приїдуть до Львова, коли ми почнемо продукувати не тільки послуги, а й ідеї, та зможемо ці ідеї експортувати в світ. Тоді ми станемо більш заможними, впевненими в собі і зможемо розвивати своє середовище.
Важливе також не лише створення ідей, а й впровадження їх в місті. Адже якщо ми будемо продукувати ідеї, які впроваджуватимуться не у Львові, а десь у Кремнієвій долині, тоді нам від цього користі буде мало.
Коли ми зібрали всі пропозиції і думки, прийшло розуміння про чотири напрямки розвитку, які варто запускати вже сьогодні.
Перший напрямок – виховання творчості, креативності в місті. Причому, коли ми говоримо про креативність, ми не говоримо у вузькому сенсі про такі напрямки, як мистецтво чи музика. Ми говоримо в ширшому розумінні про креативність як здатність на основі синтезу наявного знання творити нові ідеї та смисли.
Другий напрямок – утримання креативних мешканців міста у Львові. Зараз найкращі представники міста реалізують себе всюди, але тільки не у Львові – в Києві, Польщі, США. У Львові їм складно себе реалізувати, адже вони хочуть робити більше, але таких можливостей немає.
Третій напрямок – залучення. Важливо не тільки утримувати людей, які планують покинути Львові, але і апелювати до тих, які вже поїхали. Для цього потрібно створити умови, щоб вони повернулися, і той багаж знань, той досвід, який вони здобули закордоном, вони почали втілювати в нашому місті. Крім того, важливо запрошувати людей, які не є львів’янами, щоб вони свій досвід, знання і кошти вкладали в розвиток нашого міста.
Четвертий напрямок – концентрація. Нам потрібні середовища, локації, де такі люди зможуть зустрічатися, обговорювати свої ідеї і потім втілювати в життя. Тоді років через десять наше місто буде якісно зовсім іншим. Воно буде містом, у якому люди зможуть реалізувати себе, у якому люди хотітимуть жити і матимуть, що робити.
Павло Шеремета, засновник майстерні стратегій «Прорив»: «У нас все добре зі стратегіями, але проблема з їхнім впровадженням»
Туристичний кластер і ІТ-кластер, напевно, розвивалися б і без стратегії конкурентоспроможності. Можливо, не так успішно. Ті люди, які зараз прибирають столи і готують обіди в ресторанах, ті люди, які зараз пишуть коди, зробили для туристичного прориву та ІТ-прориву в місті значно більше, ніж консультанти, які радили розвивати ці кластери.
Багато хто говорить, що в України немає стратегії. Якби ви знали, скільки в Міністерстві економрозвитку лежить стратегій – їх 20 або 25. Тобто зі стратегіями у нас все добре. У нас проблема з впровадженням в цілому в країні хороших ідей.
Коли люди обирають, де їм жити, вони ставлять чотири запитання. Питання №1: чи є у місті гідна робота? Питання №2: чи я зможу дозволити собі життя в цьому місті? Ми по Львову бачимо, що привабливість міста піднімає ціни на житло, і це може бути проблемою. Про це треба думати – чи можуть креативні люди дозволити собі тут жити? Питання №3: чи є місто достатньо відкритим і толерантним? Питання №4: чи тут весело, чи є дозвілля?
Тут в корисним є паназійський досвід. Азіати мало говорять про стратегію, вони кажуть «Пішли щось робити». Робити – це шестимісячні проекти, які базуються на досягненні конкретних речей. У Львові, і не тільки у Львові, є проблема з транспортом. Цю проблему треба вирішувати. На Левандівці, на Сихові на Рясному людей менше цікавить креативний клас. Їх цікавлять затори на мостах, поліклініки в районах. І якщо цього не зробити, місто не стане креативним.
Ярослав Рущишин, підприємець, засновник «Троттола»: «На Львівщині є тисячі вакансій. Але чи це гідна пропозиція?»
Ми маємо ґрунтуватися на повазі до людини, її гідності. Ми повинні думати, як підставити плече тому, хто спіткнувся. Ми повинні врешті переключити наше галицьке гасло «Свій до свого по своє» з «кумівства» на реальний зміст. Адже довіра – основне «мастило» всіх процесів, які відбуваються.
Якщо говорити про рух вперед. У ХХІ столітті конкуренція виглядає зовсім по-іншому. Ще у 2002 році, коли ми почали говорити, як вивести Львів на мапу світу, перша річ, об яку ми спотикалися, це цінності. Ми провели дослідження у 2007 році, яке показала жахливу картину патерналізму у Львові. Люди живуть за принципом «Не вчіть мене жити, допоможіть матеріально». І це перша річ, яку ми повинні змінювати. Ми маємо впроваджувати цінність самореалізації, самоствердження.
Ми повинні дивитися трохи далі. І це нас зробить суб’єктам світової конкуренції за таланти, щоб культивувати таланти і дати їм розвиватися в цьому місті. Мова йде не тільки про львів’ян. Це зовсім інший принцип управління містом, який ми повинні впроваджувати. І це призведе не лише до інтелектуальної чи духовної вигоди, це призведе до конкретної копійки в душі кожного львів’янина і кожної людини, яка приїхала сюди себе самореалізовувати.
Великі проекти повинні ґрунтуватися на великих ідеях. Велика ідея – це гідність. Наприклад, у нас у Львівській області 68 тис. вакансій. У нас робота є. Але чи це гідна пропозиція? Тому гідність має бути впроваджена в стратегію. Креативність – не самоціль. Це лише засіб досягнути великого – місто гідного життя.
Усі фото Олександра Мазуренка/прес-служби ЛМР
