Американські науковці провели експеримент, який довів цікаву закономірність: що більше людей говорять певною мовою, то її граматика стає простішою, а словниковий запас збільшується. Англійська і китайська мандаринська, наприклад, мають доволі прямолінійні граматичні структури. Натомість мови, якими розмовляють лише в одній гірській долині чи в одному селі, часто мають дуже складну і заплутану граматику з безліччю родів і відмінків. При цьому в таких мов досить невеликі словники, тоді як словники широко поширених мов — величезні. Отже, що відбувається? Який зв’язок між кількістю носіїв мови та її граматикою і словником? Що первинне — проста граматика чи велика кількість носіїв мови?
Діти відвідують мовний клас для мігрантів у Берліні.
Щоби з’ясувати це (принаймні на загальному рівні), дослідники з Корнелльського університету побудували математичну модель — симуляцію великих і малих соціальних груп, чиї елементи взаємодіють між собою та генерують і передавають одне одному аналоги слів і способів їх поєднання (граматичні структури). Команда встановила, що навіть у цій дуже спрощеній версії реального світу з’являються одні й ті ж закономірності. Результати свідчать про те, що загальні правила разом із кількістю мовців впливають на те, як мова росте і розвивається.
Коли ми вивчаємо нову мову, вивчення слів не є найскладнішою задачею. Достатньо практикуватись із картонними картками і тримати вуха відкритими. Оволодіння граматикою, своєю чергою, є далеко не таким простим завданням. “Рідко хто легко опановує нову для себе мову зі складною морфологією. — каже головний автор дослідження Мортен Крістіансен, когнітивний науковець з Корнелльського університету. — Якщо у вашій рідній мові слово “стіл” не є жіночого відмінку, а іменники не згруповані в кластери за формою, пройде досить багато часу, перш ніж ви, не задумуючись, навчитесь говорити правильно”. Навіть під час оволодіння рідною мовою граматика забирає багато часу.
Дослідники змоделювали слова як легкі до вивчення елементи, а граматичні структури — як складні. У симуляції дослідників, щоби “вивчити” слово, потрібно було один раз його почути під час взаємодії між елементами системи, тоді як засвоєння правил “граматики” відбувалося лише з другого разу. Щоби визначити, як поширюються нові “слова” і правила “граматики”, дослідники знову і знову програвали випадкові взаємодії в групах від 30 до 500 елементів.
Виявилося, що у великих групах “слова” справді поширюються швидше. Більша кількість елементів, які їх продукують, означає швидкий розвиток “словника”. Натомість граматичні новації поширювалися повільно, оскільки “люди” протягом тривалого часу не мали змоги зустрітися знову і передати одне одному новації. Натомість у малих групах були протилежні закономірності: індивіди часто зустрічалися між собою, тож якщо хтось винаходив якусь граматичну новацію, група підхоплювала її значно швидше. Натомість нові слова в таких групах народжувалися рідше — це походить від простого факту, що їх створювала менша кількість “людей”.
Як наслідок, кількість мовців, навіть не усвідомлюючи того, обумовлює структуру та словниковий запас мови. Запропонована дослідниками з Корнелльського університету модель може бути застосована не лише до мови, а й до інших елементів культури, які легше або важче передаваються іншим людям: наприклад, танців, музики чи ритуалів. Невеликі групи породжують дуже складні структури і коди, які стають спрощеними і стандартизованішими, коли їх переймає більша кількість людей. “Що популярнішими вони стають, то вони простіші і за формою, і за змістом”, — каже Крістіансен.
