Про модерн узагалі та про сецесію як його галицький напрямок ми можемо розповідати багато. Сьогодні є бажання показати фото улюбленого району Львова — Нового Світу. Це маршрут для тих, хто вирішив «зламати систему» та приїхати до Львова не влітку та не на свята чи фестивалі. Хто любить вийти за межі «туристичного гето» на площі Ринок та заблукати в мереживі старих вуличок — ходімо з нами!
Вулиця Київська
Краще за все розпочати прогулянку від костела Ольги та Єлизавети або приїхати з центру трамваєм №1 до зупинки «Вулиця Русових». Із вулиці С. Бандери повертаємо на Русових (біля «Челентано») та проходимо до перехрестя з вулицями Київською та Коновальця, невелика площа, названа львівянами «П’ять кутів». Тут на розі відразу кілька цікавих будинків.
Якщо пощастить потрапити в парадну будинка на Русових, 3 (на дверях домофон, але мешканці іноді пускають подивитися всередину), то на вас чекає вітражний світловий фонар та гвинтові сходи, отакі:
Вул. Русових, 2 — два дуже виразні куполи на житловому будинку, зараз їх перекрито блискучою бляхою, йой! А будинок по вул. Київській, 27 незвичайний, впізнати його можна за гетьманьською булавою нагорі. А на фронтоні розташований барельєф на тему польського повстання 1830–1831 рр.
Вулиця Коновальця
Повертаємо на вулицю Коновальця, це вже справжній Новий Світ — квартал сецесійних вілл, кожна з яких унікальна і за виглядом, і за історією.
До речі, час сказати кілька слів про львівску сецесію як напрямок у архітектурі. Сецесія — глобальний мистецький рух так званої доби «кінця століття». Наприкінці ХІХ ст. — початку ХХ ст. місто Лева пережило будівельний бум, що сприяло швидкому розвитку мистецтва архітектури, причому архітектори орієнтувалися на столичну архітектурну школу Відня. Галичина в той час входила до складу Австро-Угорської імперії, що мало вплив між іншим і на культурний розвиток Львова.
«Важливою частиною нового художнього світогляду був символізм, у якому прихильники сецесії знайшли концептуальне узагальнення своїх прагнень й переживань… Символістська ідея творчого схоплення миті єдності двох сфер існування — матеріального та ірраціонального — втілилася на практиці в принцип синтезу об’єктивної реальності й суб’єктивного сприйняття, що став основою естетики сецесії… Вібруючі, хиткі, незамкнуті сецесійні форми і лінії були символами безмежності та невловимості буття, вічного життєвого циклу, сил природи, що зв’язують людину зі Всесвітом. Культивуючи поклоніння перед природою, язичницькі, пантеїстичні ідеї, новий стиль відроджував основи давньослов’янського світогляду, цілісне народне сприйняття дійсності». (Ю.Бірюльов. Мистецтво львівської сецесії)
Звичайно, зустрінемо ми й будинки інших стилів, але кожен із них має цікаві деталі, і якщо десь ви побачите відчинені двері — обов’язково зазирніть. Нагородою будуть або гарні узорні кахлі, або залишки вітражного скла у дверях, або вишукані перила чи старовинні двері, чи мармурові сходи…
Один з улюблених будинків по вул. Коновальця, 47. Koлишня вілла Франц (сьогодні будинок медичної установи) у стилі історизм (необароко). Безліч прикрас та хімери на сходах. У інтер’єрах досі збережене ліпне оздоблення стін та плафонів.
Якщо ви маєте більше часу — обов’язково проїдіть далі вулицей Коновальця до Кульпарківського парку. А повернутися можна паралельною вулицею Гіпсовою. Це продовження району найцікавіших вілл, маленьких кав’ярень «для своїх» та секретних двориків, про які ми розповімо колись іншим разом.
Вулиця Мельника та вулиця Генерала Чупринки
По вулиці Мельника уздовж трамвайних рейок переходимо до паралельної Коновальця вулиці — Генерала Чупринки. Якщо нікуди не повертати, дістанетесь органного залу, але ми покажемо дещо інший маршрут.
Ось тут повернути, на Чупринки, 61. Колишня вілла архітектора Вінцента Равського-молодшого, зараз дітяча лікарня.
Колишній костел і монастир кармеліток босих — зараз церква святого Климентія папи. Неоготичний костел спроектовано Іваном Левинським, а виконано Юліаном Захаревичем. Ці два імені міцно пов’язані зі львівською архітектурою, зокрема сецесійною.
Біля костелу одне з наших улюблених закладів — кафе-пекарня «Багет». Зазирніть перепочити чи взяти із собою смачну перепічку.
Біля житлового будинку Чупринки, 58а — це нежитлове приміщення, яке колись було фабрикою архітектора Івана Левинського. Зараз у Львові створюється музей Левинського. Проводяться регулярні заходи, екскурсії, лекції, архітектурні замальовки — культурна спадщина оживає та стає ближчою до сучасності.
Вулиця Котляревського
По вулиці Захаревича повернемо праворуч та потрапимо на вулицю Котляревського. Тут панують функціоналізм, неоренесанс та наша улюблена сецесія. Просто роздивляйтеся кожну віллу, кожен маскарон, кожне віконце — вони унікальні.
На вул. Котляревського, 30 знаходиться кімната-музей «Слідами галицьких євреїв», що описує історію львівських євреїв.
На цьому перехресті може посмакувати найкращу «Альтернативну каву» , взяти із собою найбільше горнятко, щоб насолоджуватися кавою останні півгодини прогулянки.
Оминаємо колишню віллу Дзевінського по вул. Чупринки, 21 і далі прямуємо по Котляревського.
Майолікове панно на будинку N 17 по вулиці Котляревського. Бачите: пава чи гріфон, метелик та квіти в’юнка.
Це не всі флюгери вулиці! Шукайте ще янгола!
Вулиця Нечуя-Левицького
Шматочок вулиці Нечуя-Левицького, що веде в бік вулиці Чупринки — це з одного боку вілла «Марія». Збудована фірмою Івана Левинського вірогідно за проектом Юліана Захаревича. Архітектором використано інтерпретацію форм народної карпатської архітектури.
Із іншого боку — 4 сецесійні кам’яниці, фасади яких оздоблено ліпним декором із використанням квіткових та рослинних мотивів. Такі ж мотиви простежуються у вітражних вікнах та розписах у під’їзді.
Вулиці Новий Світ та Глибока
Далі перетинаємо ще раз вулицю Чупринки, трохи повертаємо назад та вулицею Новий Світ і дістаємося останньої мети нашої прогулянки.
На розі з вул. Новий Світ будинок по вул. Глибокій, 12 із танцюючими дівчатами та аттіком. Пам’ятаєте схожі мотиви на Котляревського?
Сюди нам треба. Це будинок по вул. Глибока, 10. Фасад оздоблено ліпним сецесійним декором зі стилізованими квітами та маскаронами, але головне всередині. Мармурові сходи в під’їзді, а вище…
За словами дослідниці Тетяни Казанцевої, є близько вісімдесяти збережених розписів. Знайти два однакові у Львові просто неможливо. Як і встановити авторство, адже майстри не підписували розписи. Кілька сецесійних поліхромних робіт ми бачимо зараз ось тут.
Можливо тому на львівському ґрунті сецесія була стриманішою, скромнішою, ніж у Відні, та особливо тісно переплелася з романтичним захопленням народними стилями. Можна говорити про явище народного модерну, яке поєднало власне модерн із традиційними напрямками орнаменталістики.
А національно спрямовані українські будівельники намагалися прищепити сецесії гуцульські форми, беручи за зразок народну творчість Коломийщини. Прикладом тут є Український академічний дім, дяківська бурса та, звичайно ж, дім товариства «Дністер» на розі Підвальної та Руської.
Характерним для Львова стало й механічне накладання сецесійних декоративних зразків на основу, зведену у звичних стилях класицизму та історизму.
Початки сецесійного стилю у Львові, пам’ятки так званої протосецесії зосередилися насамперед у дільниці Кастелівка. Цей район тоді став справжнім експериментальним майданчиком для опрацювання нових підходів.
Особливий стиль у архітектурі та мистецтві, який захопив Європу на зламі 19–20 століть, має багато назв, які використовувалися в різних країнах. У Франції його називали «ар нуво» (нове мистецтво), у Німеччині — «югендстіль» (молодий стиль), у Росії — «модерн», а в Австро-Угорській імперії побутував термін «сецесіон» або в слов’янській інтерпретації — «сецесія».
Ігор Жук наголосив, що, як це водиться, за художніми ідеями стояв і певний світогляд. Тому сецесійний стиль — це також криза європейського раціоналізму, сліпої віри в прогрес, це туманні надії на прихід якогось нового етапу в розвитку західного людства, мрії про оновлений і гармонійний світ, у якому вдасться позбутися деградації та відчуження.
Це одночасно й ейфорія в очікуванні нового, й передчуття незворотної катастрофи, що маячила перед Європою. «Прекрасна епоха», Belle Époque, що тривала кілька десятиліть перед Першою світовою війною, принесла європейцям відносний добробут але й акумулювала в повітрі певну напругу.
Львівська сецесія, звісно ж, мала свої локальні особливості, які відрізняли її від віденського чи паризького стилів. Унаслідок місцевого соціального клімату сецесія тут відбивала смаки насамперед середніх міських класів без того нальоту богемності та авангардності, який проявлявся у великих метрополіях.
