До кінця весни цього року Міністерство освіти та науки подасть до парламенту закон про загальну середню освіту. Серед іншого, у ньому мають запропонувати нове бачення співпраці шкіл із батьківськими радами. Йдеться про те, щоби замість звичних стосунків, які останніми роками обмежувалися збором коштів «на потреби класу та школи», батьки та вчителі налагодили партнерські відносини і спільно вибирали підходи до навчання та виховання дітей.
Минулого тижня батьків сколихнула гучна новина, опублікована у ЗМІ: мовляв, Міністерство освіти та науки України заборонило батьківські комітети у школах.
Громадський діяч Віталій Фурманюк оприлюднив наказ міністра освіти Лілії Гриневич від 21 грудня 2017 року, згідно з яким втрачає чинність розпорядження від 2 червня 2004 року №440 «Про затвердження примірного положення про батьківські комітети (ради)».
«Передбачаю, що багато педагогів та батьків критикуватимуть Лілію Михайлівну за це рішення, але вона зробила важливий та сміливий крок у боротьбі з корупцією та порушеннями прав у закладах освіти. Бо саме рішеннями “батьківських комітетів” адміністрації закладів виправдовують збір необлікованих готівкових коштів, наймання охорони та навіть відрахування дітей із закладів», – написав Віталій Фурманюк на своїй сторінці у fb, додавши скани документів.
Вже за годину після оприлюднення цієї інформації з’явилось офіційне роз’яснення Міністерства освіти: наказ був складовою «старого» законодавства та за своєю правовою природою мав рекомендаційний характер і не містив жодних загальнообов’язкових норм.
У міністерстві пояснили, що фактично не мають стосунку до створення чи не створення в закладах загальної середньої освіти органів батьківського самоврядування (батьківських комітетів). Рішення про це приймає сам заклад на загальних зборах трудового колективу. Тож чи бути у школі батьківському комітету, фактично залежало лише від адміністрації закладу, а батьки своїм бажанням офіційно на це вплинути ніяк не могли. Врешті, як і не могли надалі реально впливати на важливі процеси у школі, окрім збору коштів на потреби навчального закладу.
Як пояснює заступник міністра освіти та науки Павло Хобзей, батьківські комітети у школах і у всіх інших навчальних закладах повинні бути, і саме це передбачено новим Законом України «Про освіту». Процес, який відбувається зараз – впорядкування наказів міністерства. Водночас завдання, яке ставить перед собою міністерство, доволі амбітне – змінити і суттєво розширити формат співпраці між батьками та вчителями.
«Зараз йде робота над законопроектом, і там будуть прописані засади взаємодії між батьками й адміністрацією школи, – пояснює позицію міністерства у коментарі Z Павло Хобзей. – Ідея в тому, щоби школа не замикалася на собі і, більше того, не замикалася лише на батьках. Особливо, якщо йдеться про об’єднану територіальну громаду – важливим є вплив ширшої громади на діяльність школи. Наприклад, до наглядової ради могли би входити випускники, лідери громади і навіть депутати. Ми хочемо справжньої співпраці та впливу громади на школу».
Приклади ефективної співпраці між батьками й адміністрацією школи все ще незвичні для України, але вони вже є. За словами співзасновниці освітнього центру «Просвіт» Лілії Боровець, їхні експерти лише у Львові працюють з кількома школами, де вже діють інші стосунки між батьками та вчителями.
«Зараз у більшості випадків батьків сприймають не як партнерів навчального процесу, а як людей, які фінансово підтримують цей процес. Інколи школи залучають батьків до певних заходів – наприклад, спортивних свят, поїздок тощо. Натомість ми маємо інший досвід – сім шкіл у Львові, де батьки залучалися до розробки стратегічних планів розвитку цих навчальних закладів. Коли батьки розуміють, до чого йде школа, вони охочіше до цього долучаються», – розповідає Лілія Боровець.
Один із таких закладів – Школа-гімназія міжнародних відносин ім. Василя Стуса. Нещодавно там паралельно зі звичним батьківським комітетом та батьківськими зборами почала працювати ініціативна група батьків і вчителів, які спільно напрацьовують плани розвитку школи.
«Ми тільки почали свою роботу. Досі це був радше монолог вчителів на батьківських зборах про те, що відбувається у школі і якою є успішність учнів. Нам же вдалося розпочати зі щирого діалогу, як батьки та вчителі можуть долучитися до покращень у школі та її розвитку», – пояснює у розмові з ZРуслан Савчинський, батько учениці гімназії.
Почали з простих кроків – батьки запропонували, чим вже зараз можуть допомогти з власних ресурсів. Так, Руслан Савчинський як професійний соціолог провів із вчителями ворк-шоп, що таке цінності в школі. Батьки також пообіцяли знайти тренерів, які зможуть провести навчання для вчителів.
«Ми розуміємо, навіщо збираємось разом – бо треба щось змінювати. Ще багато потрібно проаналізувати у системі освіти та підходах до виховання, і я сподіваюсь, що з наступними зустрічами це буде. Наразі є спільна мотивація і спільне бажання. Не треба говорити в тоні, що хтось комусь щось винен, а треба говорити, якою може бути якісна співпраця та партнерство. Адже ми всі – і вчителі, і батьки – долучаємося до виховання і розвитку дітей та формування їхніх особистостей», – розповідає пан Савчинський, який не відносить себе до батьківського комітету, а просто називає «активним батьком».
Ініціативна група у Гімназії імені Василя Стуса погодилася працювати над різними питаннями: від ремонтів у школі та облаштування внутрішнього простору і до аналізу навчальних програм. За словами батьків, вони готові підказувати вчителям тенденції ринку праці та розповідати, які навички потрібні будуть дітям у майбутньому. Основний мотив, і це, здається, перегукується з позицією міністерства – аби школа «не консервувалася сама в собі».
Водночас Лілія Боровець, попри те, що активно просуває ідею якісної співпраці батьків та вчителів, зізнається: не надто вірить, що правила співпраці у всіх школах вдасться змінити, лише прийнявши новий закон. Основне питання – готовність самих батьків. За оцінками експертів «Просвіт», батьків, які хочуть долучатись до створення стратегії школи та готові постійно співпрацювати з учителями, приблизно 5-6%. Решта ж зазвичай не бачать проблем і сприймають як належне те, що відбувається.
«Закон – це лише рамка, у якій ми працюватимемо. Але він не вирішить багато питань. Дуже важливо децентралізувати повноваження на школи. Кожна школа має бути автономна у рішеннях, як залучати батьків. Батьки – замовники освітніх послуг для дітей, вони мають бути залучені у процеси визначення шляхів розвитку школи. Водночас дискусія про роль батьків в освіті дітей має бути значно глибша. І має йтися не лише про батьківські комітети, а про роль батьків в освіті своєї дитини. Наразі у суспільстві ми не маємо визначеної цієї ролі», – переконана Лілія Боровець.
