Жодне історичне джерело, а тим більше жоден історик, не може нам “розказати”, яким було минуле. Тим не менше, окремі речі є дуже помічними у спробах вибудувати певні думки та уявлення про дійсність, якої вже не повернути. Безцінним дороговказом з історії ХХ століття є різноманітні періодичні видання. Попри величезну частку суб’єктивності й не менш масштабні, аніж у наш час, маніпуляції, давні газети та журнали “видають”окремі секрети своїх творців та сучасників. Тому, пропоную трішки “попідглядати” з допомогою львівського міжвоєнного видання “Światowid”. Кому з нами буде нецікаво, маєте можливість знайти згаданий інформаційний ресурс у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Видання виходило у світ впродовж 1924 – 1939 років у Кракові. Поширювали його на Варшаву, Познань, Львів, Вільнюс, сам Краків і навіть Чехословаччину. Стосувалось перипетій культурного, політичного, наукового і ін. життя. Автори традиційно писали про моду, спорт, друкували фрагменти художніх творів. За рахунок великої кількості фотографій, публікації видаються дуже реалістичними й “живими”. Крім того, є сюжетними й вичерпними.
Як приклад сказаного вище, вже перша шпальта. Величезне чорно-біле фото з легенькими і ледь вловимими нотками популізму: Президент ІІ Речі Посполитої, Ігнацій Мосцицький (Ignacy Mościcki), перебуває в оточенні волинської людності. Високопосадовець прибув до Луцька, де, у тому числі, відвідав православні святині та зустрівся з українцями. Як зазначив кореспондент видання, “русини” вітали Президента з “ентузіазмом”. А доки Ви згадуєте, зустріч з яким австрійським цісарем нагадує описане вище (який також дуже любив “своїх русинів”), зазначу, що дрібненькими літерами на фото вказано, що це 27 номер видання “Świtowid” (1929 рік). Ціна: 1 злотий, або 3, 5 крони, якщо в Чехословаччині.
Про перебування президента Мосцицького на Волині йдеться і на 2 шпальті. Автору статті, яка супроводжувала численні фото, навіть видалося, що місцеві жителі не тільки гостинно прийняли главу держави, а й продемонстрували почуття державної гідності й свідомості. І або Ігнацій Мосцицький був хорошим політиком, або автор статті був хорошим ритором, але “люди різних народів і конфесій” поспішали скласти шану державі, яка дає їм безпеку, можливість заробітку і культурного розвитку (варіант традиційного для українців вислужування перед владою, відкидаємо одразу). Ледь вирвавшись з обіймів одурманених виглядом Президента українців, Мосцицький встиг зробити і багато корисного. Зокрема, відвідав руїни замку, що в містечку Клевань (смт. у Рівненському районі Рівненької області), також побував у Почаївській лаврі, де зустрівся з православним духовенством і місцевим воєводою. Далі – римо-католицька катедра в Луцьку, а також місцева синагога, збудованій за Зигмунда ІІІ. Більшість цих подій проілюстровано фотографіями.
Якщо сучасні видання, таке враження, намагаються ввести українців у ще більший песимізм, то тоді було інакше. У виданнях міжвоєнного періоду багато оповідей про перемоги та досягнення ІІ Речі Посполитої. Зокрема, на 4 аркуші йдеться про польський політ над Атлантикою. Це мав зробити пілот Володимир Кліш (Włodzimierz Klisz) на літаку “Polonia”, який для цього робили в італійському Мілані.
У будь-який час людина мала би цікавитись подіями, які відбуваються у довколишньому світі. Саме тому, на 5 шпальті видання читачам було запропоновано ознайомитись з інформацією про надання італійському винахіднику у сфері бездротової телеграфії та Нобелівському лауреату в галузі фізики, Гульєльмо Марконі, титула маркіза. Поруч з цим, запропоновано рекламу крему “Nivea”. Обіцяють бронзову шкіру та захист від пошкоджень.
На 6 шпальті шанувальники подорожей, властиво жінки, знайдуть цікаву інформацію для себе.
Далі альпінізм і гори. Неймовірні світлини гірської місцевості.
Ці сором’язливі дівчата у скромних нарядах та з опущеними поглядами йдуть зовсім не килимок вибивати. Хоч з образом типової сучасної тенісистки їх порівняти важко, але вони дійсно професійно займаються цим видом спорту. Навіть мають дві перші нагороди на одному з турнірів.
Від спорту до героїзму. На 9 шпальті інформація про генерала та полководця Юзефа Бема. Останній був учасником повстання 1830 року, де відіграв далеко не останню роль. Пізніше жив у Німеччині та Франції, Австрії, Угорщині і Османській імперії. Як зазначено у статті, генерал був учасником військових рухів, де тривала боротьба за свободу (не без героїзації). Бем помер у Алеппо, про яке досить часто можна почути у новинах навіть сьогодні. У контексті смерті Юзефа Бема, у статті йшлося про можливість перевезення тіла генерала до Тарнува, в якому той народився.
Далі знову про жінок і моду.
Цікаво видання подає інформацію про річницю Версальського договору. Спочатку кілька слів про палац, де було підписано договір і який був резиденцією французьких королів-абсолютистів: Луї XIV, Луї XV і Луї XVI. Далі про сам момент підписання угоди і текст трактату. На сам кінець, оцінка договору з перспективи польської держав – що хоч він і подарував полякам незалежну державу, але дав не все, що хотіли.
На 17 шпальті огляд новинок театру.
Що далі, то тільки цікавіше. На 19 шпальті – справжня бомба: інформація про догляд жінок за собою у різноманітних куточках світу. Це, зокрема, дівчина з африканського племені Масаї, яка, за зразком європейок, приміряє характерні для нас сережки. Жінка кочовиків-бедуїнів зі срібними оздобами у носі. Химерна комбінація косичок та виголених місць на голові у африканської жінки. Жінка з Конго зі стилізованою фризурою. По центру елегантні зулуски з Малих Антильських островів – поєднання європейських і місцевих мотивів. Завершується цей колоритний огляд жіночих прикрас роздумами автора чи жінки самі для себе так одягаються, аби гарно виглядати, або ж одна жінка гарно одягається, аби виглядати гарніше за іншу.
На наступній шпальті продовження огляду політики.
Видання міжвоєнного періоду складно уявити без популяризації інтелектуальної культури. На 21 шпальті описано окремі шахові комбінації й запропоновано до уваги читачів окремі кросворди. Крім того, хобі: поради починаючим фотографам. Зокрема, аби відвідати Італія, рай для фотографів.
На сам кінець, карикатури.
І трохи реклами.
На відміну від цієї статті, яка з рекламою не має нічого спільного, у газетах міжвоєнного періоду рекламою зловживали. Натомість, як можна оцінити, давали дуже цікаву та колоритну картинку про довколишній світ, популяризували інтелектуальну культуру й стимулювали до саморозвитку.
Євген ГУЛЮК
