Чому школярів варто залучати на педради, спостерігати за їхніми здібностями і нічого не забороняти.
«Як діти можуть щось вирішувати? Дорослі знають краще!». Цей стереотип руйнує досвід шкіл, що беруть участь у проекті «Школа 3.0», який реалізує Центр інноваційної освіти «Про.Світ» за підтримки проекту «Простір освітніх ініціатив» УКУ. У школі №98 в холі з’явилася велика шахівниця. В інтернаті №2 зусиллями дітей створили майданчик із тренажерами. У школі-садку «Софія» діти проводили уроки і навіть виконували адміністративну роботу. Через діалог із учнями у школах з’явилося більше довіри, діти не хочуть чимшвидше тікати після уроків додому і активніше проявляють себе.
Питати і спостерігати
Аби дізнатися, чого очікують діти від школи, в межах проекту «Школа 3.0» проводили фасилітації. Але кожна школа по-своєму продовжила досліджувати думки школярів. У школі «Софія» серед учнів 5-11 класів провели анонімне анкетування. Це мало ефект бомби, каже вчителька історії, класна керівниця 7-го класу Наталя Підлісна: «Вони із задоволенням відповідали, це були зрозумілі їм запитання. Коли ми вже робили доповідь на педраді, рейтинг предметів для багатьох учителів був неочікуваним. Кожен хотів почути, що його предмет улюблений. Але тут the best була фізкультура. І тепер ми знаємо, що це святе. Другий – іспанська, дуже багато писали, що хочуть таких цікавих уроків».
Серед критики червоною ниткою проходило бажання більшої поваги з боку вчителів: аби не кричали, а надто не принижували дітей. Тепер, каже вчителька, педагоги значно уважніші до своєї поведінки.
В інтернаті №2 директор збирав школярів у актовому залі і записував їхні побажання. На наступній зустрічі – звітував, чи вcе виконано. Через такий діалог народилась ідеї зі шкільним радіо, а стіни у коридорах стали яскравішими.
«Фасилітації з учнями треба робити частіше. Я би робила педради, залучаючи учнів. Їхня думка головна, бо для кого ж тоді ми працюємо? Діти дають класні ідеї. Можливо, спершу соромляться, але потім висловлюють дуже різні думки. Ці ідеї директор вивішує в учительській, і вони постійно на очах», – каже педагог-організатор школи №98 Наталя Радовенчик.
На прохання дітей у школі №98 прикрасили їдальню квітами
Для постійного збирання ідей у школах або окремих класах ставлять скриньки. Але діти не завжди готові до ініціативи, каже Наталя Радовенчик. Тому за дітьми треба спостерігати. Так вона помітила, як шестикласник бавився головоломками на перерві, підійшла, аби спробувати, і довкола зібралася купа зацікавлених школярів. Це переросло у цілий проект: хлопчик приніс свої головоломки до школи, розповідав про них у різних класах. У результаті навіть старшокласники на перервах відірвалися від ґаджетів, аби випробувати себе на логіку, а шестикласник здобув авторитет і покращив самооцінку.
Самоврядування: не вседозволеність, а відповідальність
Побачили потенціал і у скромній семикласниці з 98-ої школи. Вчителі відзначили, що у дівчинки багато цікавих ідей, і запропонували податися до Дорадчої дитячої ради при Львівській міській раді. Так 12-річна Настя Годяк стала однією з наймолодших членкинь дитячої ради, пройшовши конкурс нарівні зі старшокласниками.
З інтернату №2 до ради пройшли аж двоє дітей: нинішній президент школи Андрій Марцун та перша президентка Ірина Ковальчук, яка зараз завершує 11 клас і представляє Центр опіки сиріт Львівської архієпархії Української греко-католицької церкви. Андрій планує проводити патріотичні заходи й популяризувати українську мову серед школярів. Ірина прагне, аби у місті з’явилося більше просторів для дітей, де вони могли б зустрічатися з цікавими успішними людьми. Планує створити у місті вуличні бібліотеки.
«В мене, учениці 11 класу, вже є шанс змінити своє місто. Я вже можу говорити, що мені не подобається, що би я хотіла змінити, і там, ближче до депутатів, мене швидше почують», – каже дівчина.
Учасники шкільного парламенту інтернату №2, Ірина Ковальчук – по центру
У кожній школі є парламент, який на своєму рівні організовує брейн-ринги, конкурси, вечірки та благодійні заходи. У школі №98 до парламенту подалися аж до 60 дітей, постійно шкільним дозвіллям займається 30-40 школярів. Однотонні стіни вони постійно прикрашають тематичними плакатами. Навіть організували скриньку допомоги тим, хто забув чи не має кишенькових грошей на булочку чи інші нагальні потреби. Старшокласники проводять час із меншими, разом збирали подарунки для дитячого будинку на Миколая. А у своїй школі облаштували різдвяну фотозону.
У інтернаті №2 парламент першочергово взявся розрухати дітей, аби вони були відкритими, не боялися висловлюватися та вели активне життя у школі. У цьому допомогли квести і проект «Моя думка»: щотижня у коридорі пропонувалася тема до обговорення і кожен міг лишити свій коментар – із підписом чи анонімний. На день учителя довелося доклеювати ватмани, аби вистачило місця на подяки, побажання та навіть зауваження викладачам.
Шкільний парламент інтернату №2
Так працює шкільне радіо
Зараз в інтернаті діє радіо, яким керує семикласниця Настя Воронська. Вчителям навіть не доводиться втручатися, бо діти відповідально ставляться до контенту, не ставлять в ефір «поганих і російських пісень». Школярі виграли проект на організацію в школі сортування сміття, а завдяки проекту Friendly School забезпечили себе майданчиком із тренажерами: «Наша мета була, щоби діти менше часу витрачали на ґаджети і смартфони, а більше часу приділяли спорту і здоровому способу життя», – розповів Андрій Марцун.
Замість звичайної лінійки на останній дзвоник в інтернаті діти організували премію «Оскар» із дванадцятьма номінаціями за успіхи. Першого вересня влаштували першачкам «Світ казок» – через улюблених персонажів розповідали про школу і запрошували до навчання.
Простір довіри
Аби діти краще розуміли роботу вчителів, у школах проводили дні самоврядування. В інтернаті №2 молодші класи аж загорілися потрапити до шкільного парламенту, аби також самим проводити уроки. У школі «Софія» діти навіть із документами вчилися працювати, щоб розуміти, наскільки непросто доводиться педагогам.
«Дітей треба вміти грамотно залучати до роботи. Через такі проекти здружуєшся з дитиною, відкриваєш її по-своєму, стаєш із нею справжнім другом. Тоді вже можна більше довіряти і більше вимагати від дитини. Менше шансів, що наступного разу вона прийде на мій урок непідготовленою», – відзначила Наталя Підлісна.
На форумі інноваційної освіти INED команда «Софії» познайомилася з методикою СОУП – самоорганізованого учбового простору. І одразу ж випробувала її у своєму колективі. У змішаних командах на рівних працювали діти й учителі і разом училися по-новому проводити уроки та наради.
Коли у школі багато цікавих заходів і зустрічей, то й додому аж до вечора не хочеться йти, каже президентка школи №98 10-класниця Софія Середюк. І хоча діти дуже хочуть дискотек, але в діалозі з адміністрацією погодилися, що це несе більше ризиків, ніж задоволення. Тому проводять нестандартні вечірки та конкурси у компромісному форматі.
«Головне – не забороняти, – каже Наталя Радовенчик. – Якщо дитині щось заборонити раз, вдруге вона не проявить ініціативу. Можна щось скоригувати, підказати, як краще зробити. Але навіть найбезглуздіша ідея важлива».
Таких же правил дотримуються в інтернаті №2: «У нас немає нічого, що ми забороняємо. Якщо діти кажуть, що їм щось потрібне – значить їм це потрібне. Ми можемо направляти і допомагати, але ніколи не кажемо, чого не робити чи не казати», – каже Роксолана Винницька.
«Діти з садочка не відчувають поваги до себе, у нас немає такої поваги до дітей, як майбутніх громадян. Маленькими кроками ми хочемо, щоби діти розуміли, що вони є важливими у суспільстві», – підсумувала Наталя Підлісна.
Зоя Красовська
