У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Галичині поширюються та розвиваються різні види спорту. Одним із перших в українському середовищі їх опановував і популяризував громадський і культурно-просвітній діяч, педагог, видавець, журналіст, організатор та меценат Іван Боберський (1873–1947). Це він проводив у теоретичній та практичній площинах.
У теоретичній площині Іванові Боберському вдалося зробити чимало, що викликало водночас подив, зацікавлення і захоплення. Як теоретик він, ознайомившись зі спеціальною закордонною літературою того часу, перекладав, писав, укладав і видавав одні з перших українських посібників з тіловиховання і спорту: «Забави й гри рухові», «Копаний м’яч», «Ситківка», «Впоряд», «Лавчина і щеблівка», «Нові шляхи до тілесного виховання» тощо. Іван Боберський розробляв та адаптовував до української мови іноземні гімнастичні й спортивні поняття і терміни, які через ці видання потрапляли до широкого вжитку. У словнику українця початку ХХ ст. з’явилися слова: копаний м’яч (футбол), ситківка (теніс), гаківка (гокей), дужання (боротьба), лещетарство (лижний спорт), наколесництво (велосипедний спорт), стріляння до влучі (стрільба), санкарство (санний спорт), совгарство (ковзанярський спорт), відбиванка (волейбол), пливацтво (плавання), кошиківка або кошівка (баскетбол) тощо.
Щодо практичної сторони, то Іван Боберський їздив на різноманітні семінари і конгреси, які відбувалися в різних країнах Європи. Також він особисто як аматор займався багатьма видами спорту, залучав до них своїх колег і вихованців із середовища “Українського спортового кружка” (УСК) при Академічній гімназії та її філії (створений 1906 р.) та українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” (1894), спортового товариства вищих шкіл Львова “Україна” (1911), скаутської організації “Пласт” (1911), “Змагового Союзу” (1911) тощо. Про це засвідчують численні публікації в пресі, документи, спогади співробітників, учнів і очевидців подій та чимало світлин (фотографій).
У сучасній українській літературі відсутні публікації, в яких би висвітлювався внесок Івана Боберського у становлення та розвиток лещетарства у Галичині. З огляду на це підготовлено дану розвідку.
Член українського товариства “Сокіл-Батько” Нестор Яців 1928 р. у публікації “Причинки до історії українського сокільства” писав, що 1904 р. при гімнастичному товаристві “Сокіл” завдяки Іванові Боберському та Альфреду Будзиновському (на той час очолював “Сокіл” у Львові) створено клуб лещетарів. Однак будь-яких інших повідомлень у пресі та документальних матеріалів про період 1904–1907 рр. відшукати не вдалося. Перші згадки про Івана Боберського і лещетарство на сторінках українських газет вдалося віднайти лише за 1908 р. Своїми зацікавленнями зимовими видами спорту Іван Боберський ділився в українських львівських часописах “Сокілські Вісти”, “Вісти з Запорожа” та “Діло”.
Для актуалізації лещетарства серед української спільноти Галичини Іван Боберський 15 лютого 1909 р. перший в історії Львова об’їхав місто на лещетах. Розміщені про це замітки на сторінках української львівської преси, зокрема часопису “Діло” та “Вісти з Запорожа” привернули увагу до занять лещетарством. Докладний опис своєї лещетарської мандрівки він опублікував у “Ділі”. Зауважимо, що з нагоди 20-річчя цієї події “Карпатський лещетарський клуб” (створений у Львові 1924 р.) 3 березня 1929 р. провів лещетарську мандрівку довкола Львова. 4 грудня 1910 р. вихованець Івана Боберського Петро Франко повторив мандрівку цим же маршрутом довкола Львова.
Окрім публікацій в пресі, Іван Боберський, з метою підвищення рівня обізнаності та отримання кваліфікації із вміння їзди на лещетах, брав участь у лещетарських курсах, які проводилися в різних містах Австро-Угорщини. Зокрема, у тижневому лещетарському курсі у Ґезінгу в Штирії, який тривав з 2 до 7 січня 1912 р. У сокільській періодиці час-від-часу публікувалися повідомлення про проведення таких заходів.
У 1907/1908 навчальному році Іван Боберський впровадив лещетарство в “Українському спортовому кружку” (УСК), який діяв в Академічній гімназії та її філії у Львові. Гімназійні звіти, які готував Іван Боберський, засвідчують, що у 1907/1908 навчальному році для гімназистів було закуплено одну пару лещет, у 1908/1909 – їх вже було дві. З часом збільшилася кількість спортового інвентарю та учнів, які займалися лещетарством. Так, у звіті Академічної гімназії за 1909/1910 навчальний рік Іван Боберський вказував: “Коли упорядкуємо спорти після числа любителїв, а зачнемо від найбільшого числа, то дістанемо такий порядок: кичка – 544, їзда верхом – 504, союзняк [футбол. – А. С.] – 414, плаванє – 375, веслованє – 341, їзда на совгах [ковзанах. – А. С.] – 317, танець – 163, їзда на ровері – 111, легка атлєтика – 60, ситківка [теніс. – А. С.] – 17, їзда на лещетах – 14”.
30 грудня 1911 р. у Львові Іван Боберський взяв участь у перших “коституюючих зборах” “Змагового Союзу”. До старшини організації обрано: головою Альфреда Будзиновського, містоголовою (заступником) Петра Франка, справником В. Цімейка, касиєром В. Левицького (через брак часу його функції мали виконувати Оксана Федів та В. Цімейко), господарем Петра Франка, виділових Степана Рудницького, Витошинського, Івана Боберського та В. Козака; провірної комісії – В. Левицького, Р. Гузара та З. Сушка. Метою організації було “розповсюднювати всї можливі спорти і давати до них інїциятиву. Длятого постарає ся бути в тактї з усїма спортовими товариствами і служити їм фахово порадою”. У січні–лютому 1912 р. “Змаговий Союз” провадив “науку їзди на лещетах”. Збереглося декілька світлин із лещетарської мандрівки керівництва “Змагового Союзу” початку 1912 р.
Перед Першою світовою війною вслід за Іваном Боберським лещетарство популяризують його учні, в минулому члени УСК Степан Гайдучок, Петро Франко та Анатоль Лукашевич. Приклад УСК наслідував Євген Любович, який придбав лещета для спортового кружка “Сянова Чайка” при гімназії в Перемишлі. Професори Iван Боберський та Степан Рудницький, Альфред Будзиновський, Петро Франко, Степан Гайдучок за словами члена “Сокола-Батька” Івана Мрица “до Першої світової війни провадили сильну пропаганду лещетарського спорту”. Однак, подальшому поширенню лещетарства на українських землях перешкодила Перша світова війна.
Андрій СОВА
історик
