На українську дипломатію чекає непростий рік. Пошук контактів з адміністрацією Дональда Трампа, спроби відновлення довіри у відносинах з Європейським Союзом, чергові закиди щодо неефективності міністра Павла Клімкіна та МЗС в цілому – всього цього не уникнути.
Проте є низка напрямів докладання зусиль, які виглядають не лише перспективними, але й спроможними принести перемогу без зради, на яку чекають багато українців та яка потрібна нашій державі. І додаткове фінансування зовнішньополітичного відомства розміром у мільярд гривень має стати максимально ефективним.
Отже, поговоримо про першочергові завдання.
Змінити парадигму позиціонування України у світі
Час тверезо підійти до власного позиціонування у світі. Дійсно, позиція світової спільноти достатньо прихильна до України, проте у багатьох її членів є власні інтереси та резони.
Не варто сподіватися на масу бажаючих кинути виклик Росії. Краще докласти зусиль до зміни позиціонування України, проводити активні перетворення, що дадуть змогу говорити не про “найбільшу європейську проблему”, але про “простір можливостей” – економічних, транзитних, енергетичних – до речі, найбільший в Європі.
Стимулювати інтерес до України креативними заходами, а не гіперболізувати іномовлення як засіб донесення інформації про нашу державу.
Поєднувати дипломатичні зусилля та реалії розвитку держави
Настав час відмовитися від геополітичного жебракування, адже відродження Збройних сил суттєво зміцнило обороноздатність України. В цілому дипломатичні зусилля мають поєднуватися з реаліями розвитку країни, серед яких, насамперед, внутрішні перетворення.
Світ вступає до періоду не лише бурхливого прояву емоцій на вищому рівні, але й прагматичних підходів до потенціалу різних країн.
Це не ярмарок марнославства, а конкурентне середовище, де потрібно цілеспрямовано заявляти про себе.
Провести ревізію стратегічних партнерів
Нині Україна має більше двох десятків (точну цифру назвати важко) країн, з якими її пов’язують відносини стратегічного партнерства, які з інтенсивністю, вартою кращого застосування, виголошували Леонід Кучма та Віктор Ющенко.
Серед них і Росія, хоча у реальності двосторонні дипломатичні відносини заморожено гібридною війною, Туркменістан, з яким нас пов’язували виключно газові інтереси, Грузія та Білорусь, в яких більше року немає українських послів.
Очевидно, що доцільно чітко визначити параметри стратегічного партнерства, провести ревізію партнерів та зосередитись на розвитку відносин з ними, не розпорошуючи зусилля.
Оприлюднити стратегію повернення Криму та Донбасу
Появу цього документа чекали минулого року, проте цього не сталося. І це – поганий сигнал, оскільки спостерігається помітне падіння інтересу світової громадськості та впливових міжнародних гравців до подій на сході України та в Криму, їх витісняють з інформаційного простору інші драматичні сюжети міжнародних відносин.
Оприлюднити стратегію повернення територій необхідно не лише для того, щоб продемонструвати світові рішучість боротися за них, але і підбадьорити громадян України, що проживають у ОРДЛО та в Криму, нагадати їм, що Батьківщина про них пам’ятає.
Бути готовими до зміни Нормандського формату
Дипломатія – це завжди люди, які захищають відповідні державні інтереси, тому зміни формату відбуватимуться ближчим часом.
Йде на посаду президента Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, і навряд чи його наступником стане більш авторитетний дипломат, як мінімум, до осені 2017-го. Навесні піде з посади Франсуа Олланд, восени посаду канцлера може втратити Ангела Меркель.
Варто звернути увагу і на спробу Росії створити за участю Надії Савченко та ватажків терористів фейковий тристоронній формат переговорів у Мінську. Так, Нормандський формат та Мінські домовленості не викликають захвату в багатьох українських політиків, проте альтернатива їм має бути адекватною, а не вимушеною.
Враховувати десакралізацію дипломатії
Світ стає все більш динамічним, у ньому помітно меншає визнаних авторитетів. Дипломатична діяльність активно коментується, а після резонансних подій у соціальних мережах спостерігається навала “фахівців”.
Десакралізація дипломатії передбачає і її наближення до повсякденного порядку денного життя держави, прискорення реагування на інформаційні виклики, роз’яснювальну роботу не лише з представниками інших держав, але й з власними співгромадянами.
Голосування України у Раді Безпеки ООН за резолюцію, що засуджувала Ізраїль за будівництво поселень на палестинських землях, та подальший розвиток ситуації в інформаційному просторі має стати уроком для зовнішньополітичного відомства.
Максимально використати головування у Раді Безпеки ООН
Україні потрібно постійно нагадувати про себе, шукати контакти не лише з країнами-лідерами світу, але й представниками Азії та Африки, відносини з якими варто будувати на основі прагматизму.
Головування у Радбезі ООН – це не лише привід тролити російського представника Віталія Чуркіна, але й нагода нагадати світові про Україну як впливову європейську країну.
Активізуватися на регіональному рівні
Європейська та євроатлантична інтеграція, з огляду на об’єктивні та суб’єктивні причини – швидше, середньо- та довготермінові завдання. Їх потрібно вирішувати комплексно, проте не все залежить від України.
Тим часом розвиток відносин із сусідами – сфера компетенції України. І тут є, як мінімум, два перспективних напрями – розбудова відносин з Вишеградською четвіркою та пошук шляхів реанімації ГУАМ, що можливо за рахунок появи економічного інтересу, спільного для квартету пострадянських країн, кожна з яких має проблеми у відносинах з Росією.
Автор: Євген Магда,
політолог, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського
