Нещодавно у Львові презентували результати дослідження «Що українці знають і думають про права людини». ІА Дивись.info відібрала найцікавіші дані з нього.
Загальнонаціональне дослідження «Що українці знають і думають про права людини» провели вперше. Воно охопило 2002 респонденти у всіх регіонах України, окрім окупованих територій.
Експерти з’ясували, що наші громадяни цінують свої права і свободи, утім вони погано орієнтуються у змісті і походженні прав людини, сутності правових механізмів. Згідно з дослідженням, 78% українців вважають право на життя найважливішим правом людини. Пріоритетним для мешканців Західного регіону є також право на соціальне забезпечення та справедливий суд.
Пропонуємо і вам долучитися до нашого опитування, а детальніше про результати соціології, читайте нижче.
При цьому, дослідження показало, що частина українців готова обміняти певні права і свободи, передати їх державі, але натомість отримати ті чи інші матеріальні блага.
Більше чверті населення України не вважають дискримінацію проблемою, а ще понад 45% називають її не найважливішою. При цьому, понад 15% громадян висловили готовність обмежити певні соціальні групи в їх правах: наркозалежних, ЛГБТ, людей з певними політичними поглядами тощо.
ІА Дивись.info розповість про кожен кейс окремо.
Права людини й українські традиції
Переважна більшість українців переконана: наші традиції та вимоги релігії не суперечать правам людини. Так, близько 76% опитаних не бачать ніякої суперечності між правами людини та вимогами своєї релігії, близько 84% вважають, що права людини або цілковито, або скоріше не суперечать моралі, та близько 75% не бачать суттєвих суперечностей із українськими традиціями.
«Серед респондентів виявилось відносно небагато бажаючих протистав- ляти права людини релігії, моралі або традиції. Однак ці меншини часто є активними та добре видимими соціально; вони намагаються репрезентувати себе виразниками думки більшості, ким вони, судячи з результатів опитування, явно не є. З цими людьми однаково треба працювати та враховувати їх точку зору. Ігноруючи консерваторів, переважно схильних до раціонального мислення, ми частіше матимемо справу з фундаменталістами і екстремістами, які до нього не схильні. Тут варто зробити точніше розрізнення, яке знаходиться поза фокусом даного дослідження. Адже негативне ставлення прихильника певної традиції до окремих світських законів може обмежитись моральним осудом та полемікою з «нетрадиційниками», а може призвести до протиправних дій», — Віктор Пушкар, соціальний психолог, кандидат психологічних наук.
У рамках дослідження фахівці також оцінювали конфесійні особливості існування суперечностей між правами людини та релігією. Виявилося, що віряни УГКЦ бачать найменше розбіжностей між ними — 63,4% вказали, що вони фактично єдині. Найменший відсоток тих, хто вважає релігію і права людини ідентичними серед вірян УПЦ Київського патріархату — 53,2%.
Свобода і гроші
Базові цінності, такі як свобода, гідність, справедливість та рівність отримали найбільшу підтримку серед українців. Так, на перше місце респонденти ставили свободу (80%), безпеку (72%), справедливість (70%). Толерантність же зайняла останнє рейтингове місце в усіх регіонах.
Утім, за словами авторів дослідження, висловлену високу оцінку цінності свободи можна поставити під сумнів. Адже коли опитаним запропонували обирати, що є пріоритетним — добробут чи свобода — думки розділилися нарівно.
«Ми ставили контраверсійне питання стосовно того, що люди б обрали. Чи вони готові терпіти певні матеріальні труднощі, але свої права нікому не дати обмежити, чи ні. Третина говорила, що готова віддати державі певні права і свободи, в обмін на певні матеріальні блага, третина сказала, що не готова позбутися частини своїх прав і обов’язків в обмін на соціально-економічні блага, а третина взагалі не змогла відповісти на це питання», — каже Світлана Колишко, керівниця групи з прав людини, координаторка проекту Програми розвитку ООН в Україні.
При цьому, найбільш охоче зі своїми правами і свободами сьогодні розстаються мешканці Західного регіону. Таку позицію підтримують близького половини опитаних. Найменше тих, хто готовий проміняти свободу на матеріальні блага — серед мешканців Донбасу (також більше половини респондентів) та у Східному регіоні (понад 40%).
З іншого боку, за словами аторів дослідження, рівень готовності піти на жертви заради свободи виявився значно більшим серед тих осіб, які оцінили свободу як неважливий компонент прав людини (в цій групі відповідна частка склала більше половини опитаних, тоді як в групах з більшими оцінками свободи — лише близько третини).
Як українці вирішують проблеми
Звернення до засобів масової інформації — це, на думку українців, найефективніший метод захисту своїх прав. 27,8% респондентів вважають так. На другому місці — звернення до Європейського суду з прав людини (19,3%) і на третьому — звернення до родичів і пошук потрібних знайомств (16,3%). Цікаво те, що далеко не всі регіони однаково відповіли на це питання. Наприклад, на Донбасі звернення до ЗМІ поставили лише на п’яте місце, а звернення до Європейського суду — на перше. Або, наприклад, якщо на Заході звернення до суду стоїть на другій позиції, то мешканці Півдня поставили це аж на четверту.
Варто зазначити, що уявлення українців про те, що або хто може допомогти їм захистити свої права, різняться від їхніх дій на практиці. Так, серед засобів, до яких зверталися респонденти, аби захистити свої права, на першому місці стоїть використання соціальних зв’язків, тобто родичів та знайомих (його використовували 29%) та звернення до суду (близько 26%). Також до першої шістки способів захисту прав потрапили звернення до поліції (близько 20% випадків), звернення до місцевих органів влади (близько 17% випадків), звернення до ЗМІ (близько 11% випадків) та звернення до прокуратури (близько 11% випадків).
Найменше соціальні зв’язки використовують на Сході (9,6%), а найбільше — на Заході — понад 55%.
«Але це не оцінка наших людей. Це, скоріше, оцінка діяльності правоохоронних органів, — каже Олександр Павліченко, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини. — Люди просто не бачать іншого виходу із ситуацію і звертаються до тих, хто точно зможе допомогти».
Опитування:
Як ви протягом останнього року відстоювали свої права?
- Звертався (-лася) до суду.
- Звертався (-лася) до поліції.
- Звертався (-лася) до місцевих органів влади.
- Звертався (-лася) до міжнародних правозахисних організації.
- Вирішував (-ла) самотужки, але правовим шляхом.
- Вирішував (-ла) самотужки, давши хабаря.
- Звертався (-лася) до родичів, знайомих.
- Звертався (-лася) до ЗМІ.
Дискримінація і толерантність
Сумарно близько 60% українців вважають, що дискримінацію у нашому суспільстві достатньо поширена. Утім варто зазначити, що як серйозну проблему дискримінацію за тією чи іншою ознакою називають близько 14%, а ще 44% кажуть про неї як не критичну, але серйозну.
Дослідження показало, що є топ-10 ознак, за якими найчастіше дискримінують людей в Україні. На думку громадян, це — вік (37,4%), інвалідність (32,7%) та майновий стан (24,4%). Замикають десятку національність (14,8%), релігійні погляди (12,2%) і статус вимушених переселенців (11,8%).
Залежно від регіону України, змінюється список і відсоток ознак, за якими дискримінують людей. Так, за низкою знак на фоні інших виділяється Донбас, мешканці якого частіше за інших говорять про дискримінацію за віком, статусом ВПО та політичними поглядами.
«Високий рівень відчуття дискримінації для мешканців Донбасу цілком закономірний, адже саме серед них найбільше внутрішньо переміщених осіб, які опинилися у типових ситуаціях прояву упередженого ставлення — пошук роботи, пошук житла, міжособистісне спілкування з новими людьми — сусідами, колегами тощо. Окрім того, часто переселенці відчувають на собі «подвійну» або навіть «потрійну» дискримінацію. До дискримінації за статусом вимушеного переселенця додаються політичні погляди та «традиційні» види негативного ставлення до людей певного віку та статі», — каже Світлана Щербань, наукова співробітниця Харківського інституту соціальних досліджень.
А от у Центрі і Півдні частіше за інших згадували про дискримінацію за сексуальною орієнтацією й інвалідністю. На Заході країни мешканці згадували про дискримінацію за віком, інвалідністю і статтю.
Фахівці, які проводили дослідження, також з’ясували, що більше половини українців вважають: права людини повинні забезпечуватися, незалежно від її статі, віку, національності тощо. Разом з цим, у випадку коли респондентам запропонували оцінити 8 соціальних груп і можливість обмеження їхніх прав, ситуація виявилася неоднозначною. Близько 26% українців заявили, що безумовно повинні бути обмежені у правах наркозалежні, олігархи (20,3%), люди з певними політичними поглядами (19%) і ЛГБТ-спільноти (19%). Найменше ж готові обмежувати у правах безробітних (2,6%) і переселенців (3,5%).
«Відмінність відповідей щодо обмеження прав тих чи інших груп людей та більш «м’який» результат можливості обмеження прав безробітних свідчить про те, що люди менш схильні до обмеження/відмови у правах тих, з ким їм простіше себе асоціювати. Адже набагато простіше уявити себе безробітним, аніж ромом чи представником ЛГБТ-спільноти», — коментує результати Ірина Федорович, співкоординаторка Коаліції з протидії дискримінації в Україні.
Загалом же у питанні толерантності в Україні лідирують Захід і Донбас, а от найменш толерантним є Південний регіон.
P.S. У регіональному розрізі дані у дослідженні розподілені так:
- Захід: Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Закарпатська, Хмельницька, Рівненська, Чернівецька, Тернопільська області;
- Центр: Вінницька, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Київська області (та м. Київ);
- Південь: Одеська, Миколаївська, Херсонська області;
- Схід: Харківська, Дніпропетровська, Запорізька області;
- Донбас: підконтрольні українській владі території Донецької та Луганської області.
Опитування проводили наприкінці 2016-початку 2017 років. Загальнонаціональне дослідження охоплювало 2002 респонденти у всіх регіонах України, окрім окупованих територій. Крім того, в рамках дослідження були опитані певні тематичні групи: поліцейські, державні службовці, судді, правозахисники, журналісти та вчителі.
Дослідження проводив Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс» на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці з ГО «Центр інформації про права людини» і Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
