Розповіді, які переказували спеціальні люди в культурах, що живуть як мисливці-збирачі, живлять кооперативні та егалітарні цінності, інформують учені. І чоловіки, й жінки, що розповідають історії, сильно впливають на поведінку спільноти загалом. Можливо, у такий спосіб проявлялася попередниця моралізаторської релігії, кажуть учені.
Народність аета живе в особливий спосіб. Зображення: Katie Major.
Дослідження науковців на чолі з Даніелем Смітом (Daniel Smith) з Університетського коледжу Лондона ґрунтується на дослідженні спільнот народності аета, що проживає в ізольованому регіоні на філіппінському острові Лузон. Згідно з антропологічними дослідженнями, вони походять від перших людей, які заселили цей архіпелаг ще 35 000 років тому.
Донині спосіб життя цієї народності нагадує той, який провадили їхні предки: аета переважно харчуються рибою, полюють і збирають рослинну їжу в лісі – йдеться про культуру мисливців-збирачів. Їхні спільноти складаються в середньому з 50 осіб.
Як і для інших живих сьогодні культур мисливців-збирачів, так і для аета типовим є рівноправ’я і спільна праці статей, інформують учені. Аета вірять у духів природи – як і в інших аналогічних культурах, у них немає моралізованих богів.
В аета дуже виражена культура роповідей. Яку ж роль вони відіграють для спільноти, з’ясували Сміт та його колеги за допомогою низки дослідницьких підходів.
Спочатку вони проаналізували зміст типових історій, які їм розповідали спеціальні люди в общинах аета. Висновок учених: ці історії часто насичені повідомленнями, які спрямовані на те, щоб підживлювати здатність кооперувати та конструктивно співмешкати. Аналіз історій інших народів мисливців-збирачів підтверджує, що елементи в оповіданнях мали важливе значення для людей, які живуть первісним ладом.
«Здається, ці історії координують поведінку групи та полегшують співпрацю, доставляючи окремим людям соціальну інформацію про норми, правила та очікування в певному суспільстві», – констатує Даніель Сміт.
Як приклад він наводить таку історію: чоловік-Сонце сперечається з жінкою-Місяцем про те, хто має освітлювати небо. В кінці обоє символічних персонажів погоджуються на тому, що розділять роль: Сонце світитиме вдень, а Місяць – вночі. Науковці пояснюють: ця історія символізує рівноправ’я статей і наголошує на важливості співпраці.
Інша історія акцентує на соціальній повазі: в ній ідеться про крилату мурашку, яку в спільноті сприймали чужою, запитуючи, чи через свої крила вона взагалі може вважатися мурашкою. Після того, як вона поговорила з іншими тваринами, дійшла висновку, що й вона є мурашкою. І врешті вона знайшла визнання і в співмешканців свого гнізда, а вкінці цю незвичну мурашку навіть зробили королевою.
Аби дізнатися, наскільки сильно культура розповідей визначає соціальні установки групи, дослідники провели експериментальну гру з представниками певних спільнот аета. При цьому з’ясувалося, що там, де була більша частка оповідачів, спільноти мали особливо виражену установку на співпрацю.
Крім того, вчені просили приблизно 300 членів 18 аета-груп обрати, з ким зі своїх товаришів з тієї ж групи вони б найохочіше співпрацювали. З’ясувалося, що вмілі чоловіки та жінки-оповідачі були улюбленцями. Науковці повідомляють, що це відображалося і в їхньому репродуктивному успіху: порівняно з менш кваліфікованими членами групи оповідачі мали в середньому на 0,53 більше дітей.
Так, цей ефект міг би збільшувати значення вміння оповідати в процесі людського розвитку та йому сприяти, кажуть учені. Вони дійшли висновку: живі наратори відіграли вирішальну роль в організації соціальної поведінки людей, сприяючи кооперації, передавали соціальні правила та представляли наслідки їхнього порушення.
В так званих «високо розвинених культурах» цю функцію виконують складні релігії і моралізовані боги. «Релігії мисливців-збирачів не мають богів-моралізаторів, проте вони дуже кооперативні щодо цілого суспільства. Оповідачі в культурах мисливців-збирачів здаються попередниками складніших форм, які втілювалися в процесі розвитку сільського господарства», – пояснила співавторка дослідження Андреа Мігліано (Andrea Migliano) з Кембриджського університету.
