Кажуть, що будь-яку проблему потрібно проговорювати, бо це має вивести (чи принаймні наштовхнути) на шлях до її вирішення. То проговорімо? Це я зараз про кризу ідентичності. Кажете, не знаєте, що це? Відповім: «Наразі!». І додам, що це – дуже сильна емоційна скрута.
Психіатри стверджують, що криза ідентичності (вона ж – криза середнього віку) належить до нормативних криз дорослості, тобто є закономірною у житті більшості з нас. А далі – увага! Може перебігати як низка кризових процесів загальною тривалістю аж… до двох десятків (!) років.
Для більшого розуміння проблеми варто, очевидно, додати, що наслідки такої кризи часто бувають доволі руйнівними, позаяк саме на цей збудливий період припадають, зокрема, найбільша кількість розлучень (а особливо у віці від 38 до 42 років), неврозів і психозів, професійних невдач, випадків алкоголізму і навіть суїцидів. Бо людину атакують сумніви, зневіра до себе, також – бажання самоізоляції і відмова від стосунків, сексуальні крайнощі (від нерозбірливості, «всеїдності» в інтимі до проблем у виборі партнера, аж до суцільної відмови від близьких стосунків), невпевненість чи не в усьому та й загалом – втрата смислів.
Щодо статистики, то така проблема, як криза середнього віку, спіткає до 50 відсотків чоловіків і до 30 відсотків жінок. Психіатри говорять, що криза середнього віку вивчена значно менше, ніж дитяча і підліткова. Тому не має належного медичного і паліативного супроводу. Відтак, перебуваючи у тривалій емоційній скруті, людина змушена здебільшого сама себе повчати-розраджувати-заспокоювати: «все невдовзі минеться», «перетерпи», «не опускай рук», «нічого не бери близько до серця», «не розчаровуйся», «не перевтомлюйся на роботі», «відпочинь»…
– Поняття кризи середнього віку відноситься до тієї частини життя, яку слід розглядати як пік кривої – в кар’єрному, сімейному сенсі, досягненнях, – тлумачить психіатр, професор Львівського медуніверситету, доктор медичних наук Олександр Фільц. – Є потреба в цьому сенсі говорити про вузькі і широкі вікові межі кризи середнього віку. Стислі рамки – це приблизно 5 років. Для чоловіків це 40–45 років, для жінок – 37–42.
– Чи можна уникнути тієї кризи?
– Теоретично так чи інакше цю кризу мали би переходити всі люди, бо, погодьтеся, кожен досягає якогось життєвого піку. Але треба дивиться у суть проблеми. Цю кризу середнього віку ще називають кризою ідентичності – це є саморозуміння і самовираження в одному. Ідентичність, як правило, формується у підлітковому віці. Це є вік, коли формується моє «Я» – хто я, що, для чого я і чого хочу? Ідентичність – то є довіра до вибраного способу життя і відкритість моїх намірів і дій і щирість. Тобто мені нема чого фальшувати, мені не потрібно жодних життєвих масок, я можу бути такий, який є. Отож ті люди, котрі замолоду змогли знайти себе і реалізувати, кризу ідентичності переходять або дуже м’яко, або так, що це є іноді просто зміна деяких конструкцій власного «Я». Ті ж люди, котрі не спромоглися самоідентифікуватися у підлітковому віці, роблять це тоді, коли цей вік досягнутий, і тоді дуже гостро стоять питання, чого я досягнув, що мені вдалося, що мені залишилося і чи встигну у той час, що мені залишився, ще чогось досягнути, а досягнути, як правило, люди хочуть саморозуміння, самогідності і самовираженості.
– Які прояви кризи середнього віку?
– Я думаю, що кожен зможе дуже добре зрозуміти, що таке криза середнього віку, якщо згадає свою дуже гарну мрію. А особливо люди, котрі мають великі амбіції здійснювати свої мрії. Коли маємо дуже велику мрію і йдемо до неї тривалий час, нам вдається осягнути те, про що мріємо. Візьмімо, до прикладу, процес написання і захист дисертації. Коли доходимо до того, що є мрія, то начебто виходимо на вершину гори. І вищої гори для себе не бачимо і це начебто найвища гора нашого життя. А далі… мусимо йти вниз. Отже, прояви кризи середнього віку є дуже харАктерні (власне, не характЕрні, а харАктерні, бо дуже часто пов’язані з характером). Для мужчин це, як правило, розчарування у досягненні своїх кар’єрних або фінансових прагнень, і це відчувається як пустка, зневіра, якщо не депресія, то ціннісна апатія. Тобто людина не знає, якими надалі цінностями керуватися, бо цінності вже досягнуті (або не досягнуті, і часу будувати їх у мене нема!). Отож це є таке гостре відчуття, що залишилося мало часу. Можна сказати, що це ще пов’язано з усвідомленням марності того, що ми живем. Якщо у чоловіка в період кризи середнього віку на перший план виходять досягнення інтелектуальні, також – гроші, кар’єра, спорт, сила, потенція, то жінки перейняті проблемою реалізуватися емоційно, і це передовсім пов’язано з репродуктивною (дітородною) функцією. Бо приходить період, коли жінка починає усвідомлювати, що це вже майже неможливо. Або взагалі неможливо. Відтак жінки усвідомлюють, що не можуть іти за власними планами – тільки за тими, що їх пропонують сім’я, діти. Тому жінка розбалансовується емоційно, і ця розбалансованість нерідко проявляється в таких хронічних тривожних станах і різних тілесних симптомах, пов’язаних з емоціями. І людина, котра не усвідомлює, що перебуває у такій кризі (а більшість з нас не усвідомлює), шукає захисних механізмів. Жінки зазвичай у цей період намагаються змінити дизайн життя. Чоловіки чинять ризикованіше – ідеться про так званий дауншифтінг, а це, нагадаю, термін, що означає життєву філософію «життя заради себе», «відмову від чужих цілей». А дехто навіть намагається повернутися у підлітковий вік, тобто «кидаю все, зачинаю з нуля щось нове». Мова йде про спробу більш ризикованих дій, більш ризикованих помислів, більш ризикованих акцій, у більших дозах споживання алкоголю. І це найбільш небезпечно для чоловіків, бо це може вилитися, припустимо, у надшвидку їзду (Я ще можу, я ще здатен! Попри те, що і реакція, можливо, вже не та, і зір вже не той, і задумливості більше під час руху…). Як наслідок – аварія… Також чоловіки можуть вдаватися до надмірних фізичних навантажень, як замолоду, що призводить, до прикладу, до серцевих катастроф.
– З огляду на те,що ви сказали вище, чи можна проілюструвати кризу середнього віку фразою «сивина – в бороду, біс – у ребро»?
– Маєте рацію… Дуже часто говорять таке про кризу середнього віку, а вже по виході. Бо широкі часові рамки кризи середнього віку (медична література пише про відтинок 35 – 55 років для мужчин і 30 – 45 для жінок). Отже згаданий вами афоризм можна застосувати для кризи середнього віку як останній акорд. Якщо після тієї кризи чоловік не може вступити у вік зрілої зрілості, то, як правило, другу половину життя чоловік буде жити трудно.
– Можливо, дасте кілька порад стосовно того, як цей справді складний період пережити? І взагалі, чи потрібно це переживати? Може, хай собі? Як є так є?
– О-о-о-о! Переживати це – обов’язково! Слово «криза» у перекладі з давньогрецької означає різку зміну, різкий конфлікт де-факто, з якого потрібно шукати вихід. І кожного з нас є віртуальна вершина. Для мене вона знаходиться у дуже цікавій сфері – це є добре вибудована традиція. Традиція – це є те, що, по-перше, створює ідентичність (добра сімейна традиція створює добре підґрунтя для ідентичності, добра культура є добрим полем для формування ідентичності і реалізації цієї ідентичності). Але традиція – це є така вершина, котра постійно добудовується. Тобто людина, яка багато віддає у другій половині життя, то вона не просто так віддає – вона добудовує традицію. Отож ця вершина є безконечна. Люди, котрі спокійні і мудрі у другій половині життя – це ті, котрі дбають за побудову традиції, культури тощо. І ці люди знають, що попереду мають вершину, до котрої можна йти.
Здоров’я усім. І, звісно ж, швидкого та з найменшими емоційними втратами виходу з кризи середнього віку. То тримаймося купи і, за порадою професора Фільца, дотримуймося добре вибудованої традиції. Читайте більше тут:
