У світі сучасного мистецтва, либонь, важко вже когось здивувати форматом художньої виставки. Навіть вітчизняний глядач вже «вгодований» масштабними проектами, громіздкими концептуальними речами або неочікуваними акціями-провокаціями. Але навіть нині, часом, одна камерна виставка може, піднявши якісь глибинні культурно-цивілізаційні пласти, абсолютно «відбутися» в світі сучасного мистецтва і стати ланкою у формуванні тенденцій прийдешніх. Звісно, важливим тут лишається фактор місця і часу.
Зокрема, якщо розглядати в цім контексті подорожуючу виставку «50/50», експоновану нещодавно у Культурно-діловому центрі «Менора» у Дніпрі.
Такою лаконічною і, на перший погляд, геть позбавленою будь-якої поетичності назвою автори вже почасти визначили характер виставки в плані і формальнім, і ідейнім.
«50/50» – це спільний проект сучасних мистців, а колись – випускників Косівського інституту ужиткового і декоративного мистецтва, живописця Тараса Григорука і скульптора Віктора Проданчука.
«50/50» – це не лише освоєння виставкового простору двома авторами, не лише поєднання двох різновимірних видів образотворчого мистецтва в однім периметрі, а це ще й посилання на майже рівноправний “сплав / зшиття” індивідуального і питомо народного, сучасного та архаїчного, актуального та глибинного у творчості кожного з мистців.
Формальною домінантою у створенні «привабливого» візуального образу експозиції став, насамперед, живопис Тараса Григорука – нині паризького художника, представника сучасного візуального арту, і водночас – провідника і «реабілітолога» художніх традицій Гуцульщини у постмодерному світі.
Відверті за колоритом, сюжетно активні полотна Тараса є якісним продуктом синтезу традиційного для західних регіонів малювання на склі, відродженню якого мистець свого часу надав значну увагу, та європейського живопису, ґрунтованого на досвіді модерністських пошуків, а також характеру та духу живопису вже постмодерного.
У роботах Тараса Григорука, окрім чистоти та «дзвінкості» кольору і форми, притаманних живопису на склі, відстежується також характерне посилання на образи та сюжети із мистецтва сакрального, що формально втілюються за допомогою живопису площинного, дещо декоративного, абрисного, а також шляхом відмови від перспективного вирішення картинного простору.
На виставці рясно представлено багатосюжетні полотна. Такі фрагментовані, сміливо набрані у кольорі композиції з циклу «Пристрасті буття» є унікальним авторським рішенням – сучасною формою, компромісною для примирення в одній площині такої значної кількості сюжетів, алюзій, смислів, образів та характерів. Є в цім ніби і щось від клейм в іконах «з житіями», і, водночас, щось вже ближче до самого sequential art – «мистецтва послідовного», або так званих «німих» коміксів.
