Не бійся жити, не бійся творити, не бійся бути собою. Виступ Голови Патріаршої Комісії у справах молоді Української греко-католицької церкви на конференції TEDxUCU.
Ми з дружиною та дітьми часто говоримо про минуле, про те, де і як зародилась наша сім’я. Одним із найцікавіших є момент, коли я розповідаю, як ми спілкувалися. Перші чотири роки писали листи: на папері, в конверті з маркою. Власне, коли я кажу про це своїм дітям, мій середущий син жартома запитує: «Тату, а ти динозаврів бачив?».
Раніше люди жили доволі традиційно. Їхній побут, обставини життя були однаковими з покоління в покоління. Сьогодні те, що відбувалось якихось сім чи вісім років до народження сина, видається йому чудасією.
Колись батьки приблизно розуміли, яким буде майбутнє дітей, і могли до цього майбутнього їх підготувати. Сьогодні переді мною, як перед батьком, стоїть дуже важливе запитання: яким буде майбутнє моїх дітей? До чого я повинен їх готувати, які навички, знання чи вміння маю дати? Ласкаво просимо у XXI століття. Цілком можливо, що завтра ми з вами прокинемось в іншому світі завдяки якомусь проривному винаходу вчених США, позбудемося проблеми раку, а Ілон Маск справді почне будувати поселення на Марсі. З огляду на такий швидкий розвиток технологій я спробував пошукати відповіді на своє запитання у Біблії та поділитися з вами думками, які оперті на три християнські притчі.
Найцінніший актив – наш час
Перша історія – про бізнес, яка дещо перегукується із Притчею про таланти. Одного дня власник компанії зібрав своїх трьох заступників і повідомив, що на півроку їде навчатись закордон, а його колегам впродовж цього часу потрібно подбати про активи компанії. Поділив він їх нерівномірно: одному дав 1 мільйон 750 тисяч гривень, другому – 700 тисяч гривень, третьому – 350 тисяч гривень. Ці цифри не вигадані, вони приблизно перегукуються з тим, що є в біблійній притчі. Повернувшись із поїздки, він закликав своїх заступників на розмову. Перший сказав, що подолав багато різних труднощів, але йому вдалось подвоїти активи. Те ж саме зробив другий. Власник був задоволений і запропонував хлопцям вищу посаду та частку майна своєї компанії. Але прийшов третій заступник і сказав: «Ти знаєш, перш ніж керувати, я спробував все ретельно проаналізувати й зрозумів, що зараз дуже небезпечно робити щось із активами. Тому я зберіг все і повертаю як було». Власне, цього третього заступника було звільнено.
Звичайно ж ця притча не про гроші та майно. Вона про ті активи, з якими кожен із нас прийшов у цей світ: життя, здоров’я, таланти, люди, які нас оточують. Це те, що ми отримали й маємо ним послужитися.
Та сьогодні я хочу виділити єдиний актив, яким ми всі однаково володіємо – це час, у якому живемо. Десь тридцять років тому люди не могли собі уявити інтернету, мобільних телефонів чи пристроїв, які можна тримати в кишені й слухати улюблені треки. Це було фантастикою. Сьогодні більшість тих речей ми використовуємо на щодень.
Богослови порахували, що в Біблії 365 разів ужито фразу «не бійся». Не бійся жити, не бійся творити, не бійся бути собою. І тому перша порада, яку я можу дати своїм дітям: «Будьте відважними». Сміливо використовуйте все те, що вам дарує час, у якому ви живете. Не бійтеся помилитися. Бійтеся бути байдужими.
«Навчитись бачити мету свого життя»
Другою є Притча про безумного багача, яку я хочу проілюструвати на прикладі українського фільму «Інфоголік».
Головний герой постійно ходить із смартфоном, шукає нової інформації, він настільки захоплений своєю роботою, що дружина не має можливості йому повідомити про те, що вони скоро стануть батьками.
Успішні люди звикли планувати своє життя й роботу на десять-двадцять років уперед. Мені здається, що дуже добре було би, якби ми з вами навчилися так само бачити мету свого життя. Для чого ми живемо, що для нас є насправді найважливішим? Чи те, що я сьогодні планую робити, відповідає моїй меті? Чи воно веде мене туди, куди я хочу зайти?
Люди готові цілу ніч стояти під магазинами Apple, аби купити новий айфон. А якби ми з таким самим захопленням провели півгодини чи годину з людьми, які є самотніми? Моя друга порада, яку я можу дати своїм дітям, звучить так: «Будьте мудрими». Використовуйте всі ті шанси, які дає життя. Не захоплюйтесь тим, що ви робите, і тими речами, які ви здобуваєте. Ми не живемо заради технологій, які нас оточують.
Соціальні мережі VS Реальне спілкування
Третя історія є аналогією до притчі, яку ми всі добре знаємо – Про милосердного самарянина. У 2007 році американський скрипаль Джошуа Белл для експерименту газети Washington Post впродовж 45 хвилин грав на скрипці Страдіварі в переході вашингтонського метро.
За цей час повз нього пройшло понад тисячу людей і лише одна жінка впізнала. Подібний експеримент улаштував відомий футболіст Кріштіану Роналду, який на площі Мадрида перевдягнувся і жонглював м’ячем. Знову ж таки, на нього ніхто не звернув уваги.
Люди, які мають мільйони шанувальників в усьому світі, лише трішки змінили зовнішній вигляд або середовище свого перебування і стали для інших невидимими. Цей виклик сьогодні перед нами: вміти помітити людину поруч.
Ректор УКУ отець Богдан Прах нещодавно зізнався, що в певному моменті він зрозумів: соціальні мережі забирають забагато його часу. Він не встигає спілкуватися зі своїми рідними і співробітниками. Тому вирішив практично відмовитися від соцмереж на користь людей, які є поруч. Моя третя порада – любіть людей.
Ми живемо в час технологічних трансформацій. Ці зміни не є ані добрими, ані поганими. Все залежить від того, як ми їх використовуємо. Я часто пригадую слова, які сказав Блаженніший Любомир Гузар: «Моя мрія – бути Людиною». Це справді велике й достойне прагнення для кожного з нас. Якщо я хочу чогось навчити своїх дітей, то маю не просто сказати, а своїм прикладом показати як це працює.
отець Ростисла Пиндюк
