Книга Сакйонґа Міпама Рінпоче «Принцип Шамбали» нещодавно вийшла у видавництві Terra Incognita, і буде презентована під час Форуму Видавців у Львові. Це одна з небагатьох книжок українською про тибетську духовну традицію, тож мала би зацікавити українського читача.
А ті, хто хотів би особисто зустрітися з автором, і, можливо, не тільки долучитися до роздумів про найважливіше, але й отримати його автограф на примірнику книжки, мають нагоду зробити це 22 вересня у Палаці молоді на площі Петрушевича, де Сакйонґ Міпам Рінпоче в рамках свого першого візиту в Україну проведе відкриту лекцію. Чому ця подія і книга варті уваги – розповідає старший вчитель (шастрі) Макс ЛАН.
Про що мовчать тибетські таємниці?
Що ми знаємо про Тибет? Що ховається за ореолом таємничості, неприступністю найвищих у світі гір, буддійською езотерикою та обіцянками трансцендентного? Чому сьогодні у Кремнієвій долині, на зовсім іншому цивілізаційному полюсі, хлопці та дівчата, які, здавалося б, мали не вірити навіть в чорта, займаються медитаціями, і це вважається мейнстрімом?
Глобалізований світ, а перед тим – китайська анексією Тибету 1959-го року, привідкрили цю країну для Заходу, і знищили один з останніх автентичних світів. Виставили його доступи до мудрості у світовому «духовному супермаркеті», як іронічно називав західний феномен егоцентричного ставлення до духовності Чоґ’ям Трунгпа Рінпоче, один із ключових фігур у справі розповсюдженні тибетського буддизму на Заході, високий ієрарх ліній Каґ’ю та Ньінґма.
Цей процес бере свій початок у пізні 1960-ті і далі в 70-ті – коли очікування «дітей квітів» на вихід в «астрал» та духовне переродження не обмежувались уже тільки хімічними допоміжними речовинами. Всілякі екзотичні ґуру обіцяли відкриття небачених горизонтів та «третіх очей». Для багатьох це й далі було продовженням психоделічного трипу і ще однією прецікавою забавою. Але частина гіпі та бітників (як той же Аллен Ґінзберґ, Леонард Коен чи Стів Джобс) були готові обстригти довге волосся і піти понад рівень екзотичної фасцинації, пірнаючи у традицію і відкриваючи для себе простоту та універсальність власних переживань.
Буддизм сьогодні (і його тибетська версія зокрема) – це чи не найбільш динамічна форма релігійності, яку приймає загалом зневірений та цинічний Західний світ. Вона відповідає його критично-науковому світогляду з одного боку, а з іншого – дає шанс зменшити рівень стресу і дати раду пресингу вимог та очікувань. Буддійська традиція опирається на особистий безпосередній досвід, який оживлює те, що часто залишається поза зоною досяжності – відчуття сенсу, цінності, тепла. Адже саме це і є дефіцитом у час небаченого прогресу, комфорту та швидкості.
Це відчуття сенсу чи цінності аж ніяк не є суто буддійським феноменом. Читаючи, скажімо, відомого нам Тараса Прохаська з його замилуванням деталями, чутливістю до ландшафту, доброї їжі, розмови та справжності як такої – шануванням коренів чи людських стосунків – пізнаєш переживання, про які тибетські лами, ймовірно, намагаються говорити своїми екзотичними символами та практиками. Пізнаєш цінність життя і людей. Пізнаєш простоту і невловимість того, що стається тільки коли ти присутній тут і тепер.
Сакйонґ Міпам Рінпоче – син згаданого вище Чоґ’яма Трунгпи Рінпоче і один з найшанованіших тибетських лам сучасності – у своїй книжці «Принцип Шамбали» недвозначно говорить, що без цього простого безпосереднього досвіду цінності власного життя і природи навколо, частиною якої ми всі є, людство може просто не вижити. Без людяності та добра ми як вид не маємо майбутнього, адже технології тільки множать пригніченість. І ніяка ідеологія чи релігія не здатні протистояти таким викликам.
Традиція, в якій вихований Сакйонґ, твердить: ми ніколи і не втрачали тієї цінності – вона завжди поруч, хоч часто ми цього не усвідомлюємо. Питання лиш в тому, як заново відкрити її у собі. Все, що нам потрібно, вже присутнє у нас. І книга «Принцип Шамбали» запрошує дослідити ті особисті й загальні, культурні та соціальні обставини, які або сприяють такому відкриттю, або навпаки віддаляють нас від нього.
Звучить наївно? Ймовірно. Але чи не потрібна нам дещиця наївності, аби побачити красу перших променів сонця?
