3 вересня у Львові, з ініціативи Генерального консульства Республіки Польща, проведуть ІІ Пробіг поштаря, приурочений 334-ій річниці битви під Віднем.
Як відомо, 31 березня 1683 р. було укладено антитурецький військовий союз між Австрією і Польщею, отже, невпинно наближався час головної сутички з Портою. 16 липня коронний гетьман С. Яблоновський видав «приповідний лист» на вербування трьохтисячного козацького полку М. Булизі, який в середині серпня мав прибути до Львова. За військовим планом короля Яна Собєського козацькі полки мали прибути 25 серпня під Краків, де збиралися головні сили Речі Посполитої для походу під Відень, але вони, в силу різних обставин, спізнилися на призначений строк.
Яничари
13 вересня українське військо вже було біля берегів Тягині, неподалік Кишинева. Там знову відбулася козацька рада, яка ухвалила «Білгород, Килію, звідки турки мають найбільше провіанту, попалити і йти на Буджак перед зимою». У листі до короля від 24 вересня Куницький повідомляв, що відправив кілька тисяч козаків у буджацькі степи, а сам з піхотою залишився під Тягинею (Бендерами). Наприкінці жовтня козацьке військо повертається на Правобережну Україну. На шляху до Немирова полки С. Куницького пробували захопити Меджибіж і Бар, але це їм не вдалося. Правобережний гетьман свідчив про те, що «…даремно пробували фортуни. Писали до беїв, що піддалися, але жодної відповіді від них не отримали». Прибувши до Немирова, Куницький отримав від короля на потреби свого війська певну кількість грошей, а також декілька гармат, порох, кулі й олово. Перепочивши деякий час і поповнивши свої лави новоприбулими козаками, наказний гетьман знову вирушив у похід проти турків.
У грудні того ж року Куницький отримав листа від польського короля, де йшлося: «підеш на Буджак і Білгород і не дозволиш потіхи ханові і Дуці господареві, щоб не зробили ані найменшого кроку». Козацькі сили мали стримувати союзників Порти, поки польська армія після своєї перемоги під Віднем завершувала військову операцію з витіснення турків із Центрально-Східної Європи.
Козаки
Однак в авангарді польських сил вирушили 150 козаків під командуванням полковника П. Апостола- Щуровського, які входили до складу підрозділів волинського воєводи Я. Стадніцького на правах приватної легкої козацької корогви. 12 вересня об’єднані війська Яна III Собеського та князя Лотарингського перемогли багатотисячну армію візиря Кари-Мустафи і звільнили оточений Відень. До військ Собєського, які йшли в напрямку Будапешта, приєднались козацькі відділи Ворони і Менжинського, до котрих незабаром долучились полки М. Булиги, С. Палія та В. Іскрицького. У жовтні вони відзначилися в облозі Остригома, а також у битвах під угорським містечком Парканами (9 жовтня) та словацькою фортецею Сеценами (Щецином) (15 листопада). «А вони (козаки. — Т. Ч. ) пішли так швидко, відважно і мужньо, що під димом опанували зараз не тільки передмістя і стодоли, а й першу палісаду і браму та заткнули в ній свої прапори з хрестами — і в усіх заслужили собі на велику славу», — описував король перший штурм добре укріпленої сеценської фортеці.
Тим часом на Правобережній Україні, що була тоді під контролем турків, відбувається козацька рада (23 липня 1683 року). Колишній немирівський староста військовий товариш Війська Запорозького Степан Куницький у своєму листі до королівського уряду виклав короткий зміст перебігу ради та сформулював її пропозиції до польського уряду. Зокрема він відзначав: що 1) «народ християнський український вже не має змоги терпіти турецького панування і чекає щасливої війни польського короля з султаном», 2) козаки наказали македонському митрополиту, який був у них проїздом до Москви, щоб той передав царю «аби разом з Польщею йшли проти Порти», 3) «є добра можливість напасти на Молдавію і Буджак, бо вони майже не обороняються». У зв’язку з цим С. Куницький прохав короля дати згоду на похід козацького війська до Молдавії і запевняв Яна III Собеського, що він розраховує набрати до 10 000 козаків для цієї операції. Польський король у відповідь на це послання правобережного козацтва універсалом від 24 серпня 1683 р. призначив С. Куницького гетьманом правобережного Війська Запорозького. Наприкінці літа підрозділи гетьмана Куницького оволоділи Немировом, вигнавши звідти ставленика молдавського господаря і турецького гетьмана Правобережної України Дуки І. Драгинича. Куницький починає запрошувати до себе козаків з лівобережних полків та Запорожжя. Набравши близько 5000—6000 чоловік, наказний гетьман у вересні 1683 р. вирушив на боротьбу з «невірними бусурманами».
Битва під Віднем
13 вересня українське військо вже було біля берегів Тягині, неподалік Кишинева. Там знову відбулася козацька рада, яка ухвалила «Білгород, Килію, звідки турки мають найбільше провіанту, попалити і йти на Буджак перед зимою». До кінця року відбулось декілька вилазок у степи.
У грудні Куницький отримав від короля наказ: «підеш на Буджак і Білгород», щоб стримати кримського хана і моладвського господаря.
Козаки зайняли м. Нагаї, де знищили турецько-татарську залогу і рушили до Кишинева. Там вони об’єднались з військом молдавського господаря пропольської орієнтації Ш. Петричейку. Тоді багато молдавських воїнів з сім’ями присягали як польському королю, так і українському гетьману.
Четвертого грудня 1683 р. козацько-молдавське військо здобуло переконливу перемогу над турецько-татарськими силами, які очолював Яла-паша, під м. Кіцканами. Тягинський шлях впродовж чотирьох миль був усіяний ворожими трупами, а у війську Куницького не загинуло жодної людини. Здобувши перемогу, правобережний гетьман рушив вглиб ногайських володінь. Козаки винищили поселення навколо Білгорода та Акермана і дійшли до берегів Чорного моря, завоювавши міста Ізмаїл та Килію.
Коли до австрійської столиці надійшли відомості про перемоги козаків у буджацьких степах, папський нунцій Бонвічі звернувся до австрійського цісаря Леопольда I з пропозицією вшанувати цю подію відспівуванням у головному віденському соборі. Спочатку мали сумніви, чи можна це робити з огляду на те, що козаки були «схизматиками», але згодом переконання, що українці воюють проти спільного ворога усіх християн, перемогло. Король Ян III Собеський у листі до Ватикану поспішив сповістити західноєвропейський світ про визначну перемогу українських козаків і вказав на її значимість в обороні кордонів Речі Посполитої та всієї Центрально-Східної Європи.
У 1684 р. австрійський художник Й. М. Лерх схематично відобразив зимовий похід козацьких військ у гравюрі під назвою «Зображення нападу козаків на чолі з гетьманом Куницьким спільно з валахами і молдаванами на татар біля Дністра і перемога над татарами». На ній зображена битва між козаками і татарами під Кіцканами, а також момент страти полонених татар.. За словами польського історика К. Чоловського, у 30- х роках ХХ ст. оригінал цієї гравюри зберігався у колекції Бібліотеки Павліковських (Львів).
Собеський під Віднем
Також досить повно висвітлювали бої С. Куницького з татарами тогочасні європейські газети — польські, італійські, німецькі «летючі листки». Про успішні дії козацтва на землях Білгородської орди 1684 року згадує регенсбурзька «газета”, венеціанське видання «Novissima relazione», римські та італійські «листки». Король Ян III намагався використати інформацію про оволодіння правобережним гетьманом татарськими територіями на польсько-російських переговорах у Москві, змусивши росіян поступитися в окремих питаннях.
Наприкінці грудня 1683 р. козацька розвідка повідомила свого гетьмана про наближення залишків багатотисячної армії турецького султана, що поверталися на батьківщину після віденського розгрому. Спішно відступаючи з Буджаку, українсько- молдавське військо дійшло до Пруту і почало переправлятися на другий берег біля с. Тобак. Саме тут 30 грудня їх наздогнали війська татарського хана Хаджи-Гірея, які нараховували близько 12 тис. чоловік. Протягом п’яти діб в оборонному військовому таборі відбивали козаки ворожий наступ, чекаючи на допомогу польських підрозділів краківського каштеляна А. Потоцького, які перебували в Яссах. Не витримавши ворожого натиску, С. Куницький разом з кінними полками (близько 2000 чол.) зумів переправитися через річку і покинути оборонний табір, в якому залишалися піхотні полки на чолі з полковником А. Могилою (близько 4000 чол.). Куницький пояснював свою поведінку тим, що йде на Правобережну Україну для розміщення своїх козаків вздовж кордону від Могилева до Ягорлика з метою оборони від татарських набігів.
У 1684 р. польський посол К. Гжимультовський на переговорах у Москві повідомляв до Варшави, що до нього дійшли новини «як Куницький бунтує козаків проти Москви і Самойловича, який має з нею змову», та що останнім було розстріляно полтавського полковника, що бажав перейти на Правобережну Україну під владу С. Куницького.
Юзеф Брантд. Повернення з під Відня
У лютому 1684 р. до Варшави прибуло козацьке посольство на чолі з генеральним писарем правобережного гетьманату Пяйковським і полковником Я. Дуніним-Раєцьким, що наполягали на збереженні «прадавніх вольностей і прав» козацтву, обмеженні сваволі шляхти, а також – виборах православного митрополита Ян III Собеський у грамоті від 13 березня 1684 р. відповідав, що з елекцією на посаду митрополита треба почекати, адже Київ перебуває під зверхністю московського царя. Щодо забезпечення козацьких «прав і вольностей», то говорилося лише про те, що король «щось» робитиме для їхнього покращання. Справа із забороною шляхті перешкоджати становленню козацьких структур була відкладена на розгляд наступного сейму. Вимоги козаків сприяли появі наступних сеймових та королівських актів 1684—1685 рр., які у межах польського законодавства надавали певного правового оформлення козацькій колонізації Правобережної України.
битва під Віднем
Однак, невдоволена втечею свого гетьмана з-під Тобаку, що призвело до загибелі значної кількості людей, частина козаків на чолі з піхотним полковником А. Могилою викликає С. Куницького з Немирова до Могилева. Там на початку березня 1684 р. відбулася козацька рада, де було вирішено переобрати керівника правобережних полків. Самого Куницького вбили, коли він, згідно з твердженнями очевидців, «змінивши козацький жупан на чернецький одяг», збирався втекти з місця проведення ради.
Військова кампанія гетьмана С. Куницького, що відбулася взимку 1683—1684 рр., набула великого розголосу в багатьох країнах і увійшла до анналів світової історії. Цей похід відбувався у руслі політики християнських монархів Європи з оборони від експансіоністських намірів Османської імперії. Перемігши турецьке військо візира Кара-Мустафи під Віднем у 1683 р., польський король Ян III Собеський та австрійський імператор Леопольд I за моральної та матеріальної підтримки Римського папи Інокентія ХI за допомогою українського козацтва перейшли у фронтальний наступ на позиції турків у Центрально-Східній та Південно-Східній Європі.
