Пропонуємо ознайомитися із думками та конкретними кроками, які пропонує отець Борис Ґудзяк:
«
У 2100 році Юліанський календар змусить нас змінити дату Різдва. В XXII столітті Різдво припадатиме на 8 січня – і ця дата ще на один день віддалятиме нас від астрономічної точності. Властиво святкування Різдва Христового припадає не на 7 чи 8 січня, а завжди на 25 грудня. Просто для тих, хто вживає Юліанський календар для релігійних празників, 25 грудня випадає за світським календарем на 7 січня. Так було в XX столітті, є в XXI, XIX це було 6 січня, а в XXII, нагадаймо собі, 8 січня. Однак, ми всі дотримуємося Григоріанського календаря у нашому щоденному житті. Ми, українці, живемо у такій календарній плутанині хто сто років, а хто більше 400.
Календар – це традиція, символ, спільнотне рішення, умовність, і саме тому він такий важливий. Він нас об’єднує. Чи так мало б бути. До глибокої символічності календаря не можна ставитися поверхово. Тому кожна зміна календаря – чи то в 1582 році за часів папи Григорія XIII, чи в Британії в середині XVIII століття, чи в Греції в 1920-тих роках, чи в українській діаспорі в ХХ столітті – відбувалася з труднощами і супроводжувалася конфліктами і поділами. Це слід пам’ятати, пропонуючи чергову зміну.
Але це минуле.
Сьогодні не лише католицький і протестантський світ, але й більшість православних Церков використовують Григоріанський календар для нерухомих свят, в тому числі для святкування Різдва. Старого календаря дотримуються Російська Православна Церква, Афон, Сербська Православна Церква, Єрусалимська Православна Церква, Грузинська Православна Церква та східно-християнська Україна, православна і греко-католицька.
В діаспорі завжди було і є дуже важливо єднатися з Україною у святкуванні Різдва Христового – з рідними, друзями, українськими єпархіями, нашим Патріархом. Водночас культурно, психологічно, емоційно і духовно ми певним чином роз’єднані з тими християнами, що є поруч.
Сьогодні, 25 грудня, у містах і містечках в Європі, Північній та Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії (не забуваймо, що єдність снігу і Різдва – то витвір нашої уяви, цього не було в Палестині і немає в Аргентині, Бразилії, чи Австралії) повсюдно відчувається різдвяний настрій – християни своїми молитвами та звичаями прославляють Новонародженого.
Але українці, що дотримуються старого календаря, не святкують, чекаючи «нашого» Різдва.
7 січня переважно випадає на будень, коли всі мають йти до праці, а діти і студенти уже повернулися до навчання після канікул і часто саме готуються та складають іспити. Звільнитися з роботи та іспитів непросто, тому наші святкування Різдва серед робочого тижня зазвичай скромніші. Одна пані, яка вже 93 роки святкує Різдво за старим стилем (дитиною в Україні, а потім більше 70 років в діаспорі), мені вчора сказала: «Я йду до церкви, а навколо місто в робочій метушні, біля будинку забирають сміття, і, прямуючи до церкви, так важко зберегти різдвяний настрій, бо на вулиці будні». Цього року нам пощастило, що 7 січня вихідний, і ми українці на поселеннях маємо менше перепон вповні пережити і зосередитися на Різдві.
Наш календар є питанням ідентичності, тому деякі спільноти його так міцно тримаються. Бувають випадки, коли новокалендарні парафії переходять на Юліанський календар, як сталося з церквою Сергія і Вакха в Римі та святої Варвари у Відні, що перейшли на Григоріанський календар раніше і повернулися на Юліанський з приїздом нової хвилі мігрантів з України, які хотіли продовжували святкувати за українським звичаєм.
Звичайно ж, пережиття Різдва Христового не повинно залежати в основному від зовнішніх обставин. Нерідко серед святкового освітлення, колядок та усіх атрибутів свята, людина може не віднайти миру в душі і не зустріти Спасителя, Який проходить у світ. Однак, чому дозволяти побутовим незручностям «красти у нас Різдво»? Як зберегти ідентичність і водночас бути тут і тепер, єднатися з людьми навколо?
Беручи до уваги всю історичну складність переходів на новий календар і розуміючи важливість єдності з нашими рідними та близькими в Україні та ближніми у містах, де ми зараз перебуваємо, Паризька єпархія святого Володимира Великого Української Греко-Католицької Церкви робить обережні, але рішучі кроки у напрямку святкового єднання. У двох точках нашої єпархії, де вірні нашої Церкви закоренилися у місцевий ритм і побут – університетському Лювені (Бельгія) і французькому королівському містечку Санліс, де донька Ярослава Мудрого вповні увійшла в місцеві реалії, ставши дружиною короля – ми цього року святкуємо Різдво Христове за Григоріанським календарем. В Лювені парафія повністю переходить на цей календар для святкування нерухомих свят, зберігаючи старокалендарну пасхалію за прикладом греків, румун та інших православних. В Санлісі Різдво за новим стилем – це експеримент, бо парафія назагал дотримуватиметься старого календаря.
Більшість вірних нашої єпархії відзначатиме Різдво за старим стилем.
Духовно ми будемо синхронізуватися з Україною, хоча й перебуватимемо в певному анахронізмі з оточенням.
Знаємо, що питання зміни календаря, час до часу піднімають в Україні, особливо молоді люди. Звичайно, зараз під час війни та інших негараздів, коли українцям так потрібна єдність, питання зміни календаря не на часі. Проте потрібна здорова дискусія. Паризька єпархія бажає делікатно підтримувати цю дискусію, щоб спокійно і мирно йти до розв’язання календарної напруги, що часом ускладнює наше життя.
Заохочуємо всі Церкви в Україні у молитві замислюватися над цим питанням, можливо в цьому Україна і дасть приклад сусіднім Росії та Білорусі.
Вітаю всіх з Різдвом Христовим! Нехай присутність Новонародженого в наших душах, домах, спільнотах і церквах приносить нам правдивий мир і правдиву радість. Нехай цей мир і радість будуть поза часом та поза календарем.
Христос Рождається!»
