Борислав на Львівщині: історія і сьогодення

Ще понад 100 років тому Борислав був великим промисловим центром, куди приїжджав сам імператор, тут було Генеральне консульство Великої Британії, а після дощу вулицями міста текли потоки з нафти і води. Сьогодні ж – це середньостатистичне провінційне галицьке містечко у передгір’ї Карпат.

Як жив Борислав колись, за часів Івана Франка, і яким він є сьогодні, розмірковує доктор історії, член-кореспондент Української Нафтової Академії, науковий працівник Музею нафтової і газової промисловості України, інженер з науково-технічної інформації Олег Микулич.

Борислав. Початок

Історія Борислава сягає найдавніших часів. Тут завжди існували нафтові промисли. Зводилися вони до того, що у найпримітивніший спосіб збирали з поверхні річок, потічків або неглибоких ям-копанок нафту для змащування коліс у возах, а ще використовували як лікарський засіб для лікування шкіри. Також нафту змішували з іншими оливами, які наливали у каганці – лампи для освітлення. І так тривало до 1853 року…

«Наш місцевий торговець Абрагам Шрайнер почав робити колісну мазь з нафти. Він її підігрівав, і коли легкі фракції випаровувалися, то залишалася густа мастика. Шрайнер помітив, що легкі фракції горять. Тоді він взяв дві бочки непереробленої нафти і привіз до Львова, на вулицю Коперника, 1, в аптеку чеха Петера Міколяша, де працював відомий магістр фармації Йоган Зег. Після застосування хімії – сірчаної кислоти, лугів, кількох технологічних процесів – 30 березня 1853 році засвітилася перша гасова лампа. Йоган Зег винайшов промисловий спосіб переробки нафти, який по сьогоднішній день застосовують всі нафтопереробні заводи. І з того часу нафтові промисли перейшли у нафтову промисловість. Нафти почали більше видобувати, промислово переробляти, нею торгувати – продавали як в краю, так і за кордоном», – розповідає Олег Микулич.

На території Борислава почали з’являтися дедалі більше ям-копанок, глибиною 10, 20 і навіть 50 метрів. Тоді сюди приїхав відомий пруський промисловець і філантроп, якого сьогодні усі знають як виробника львівського пива, Роберт Домс. Він привіз зі собою робітників, які почали бурити першу свердловину. Це сталося 1861 року. Втім видобуток нафти однаково був незначним, аж доки до Борислава навесні 1893 року з Канади не приїхав відомий промисловець Вільям-Генрі МакГарві. Він привіз із собою так званий канадський спосіб глибинного буріння, із застосування парових машин і верстатів. Сьогодні у Бориславському музеї можна побачити макет канадської вежі МакГарві – унікальний експонат, схожих нема ні в Україні, ні в Європі.

«Роберт Домс бурив ручним ударним довбанням землі. Свердловини були не більше 150 метрів. А Генрі МакГарві – від 700 метрів і більше – кілометр-півтора. І до Другої світової війни у нас була пробурена найглибша свердловина на околиці Борислава – «Піонер Орів». Глибокі свердловини, технологію яких привіз МакГарві свердлили аж 50-их років», – вона мала 2 км 274 метри», – продовжує пан Олег.

На території Борислава виросло півтори тисячі нафтових веж. А коли до скарбниці Австро-Угорської імперії почали надходити величезні кошти, це зацікавило державних діячів, які уявлення не мали, звідки беруться гроші. Тоді до Борислава приїхав міністр промисловості і рільництва, а через 4 роки 13 вересня 1880 року прибув сам імператор Австро-Угорської імперії Франц-Йосип, щоб на власні очі побачити велику нафтову озокеритну промисловість.

1906 року Борислав набув статусу міста.

Великий Борислав

«Через розвиток великої промисловості 1930 року до Борислава і Тустовичів приєднали ще три населених пункти – Мражинцю, Баню Котівську, Губичі – і так з’явився Великий Борислав, який мав найбільшу площу в цілій Польській державі до Другої світової війни, після Варшави і промислового міста Лодзь. Його площа становила 72 кв км. За населенням у Східній Галичині Борислав посідав третє місце після Львова і Перемишля – понад 45 тисяч населення. Зараз приблизно 32 тисячі населення», – розповідає науковець.

Саме цей період інтенсивного розвитку Борислава опинився у центрі знаменитих Франкових «Бориславських оповідань». Промисловці Леон Гаммершляг, Герман Гольдкремер, робітничі страйки, хаотичний промисловий видобуток – усе це викликало шок в українського письменника, адже нічого схожого він ніколи не бачив.

«Є статистика станом на 1873 рік, що в Бориславі було викопано таких шахт-копанок, про які писав Іван Франко, понад 12 тисяч. І хоча на сьогоднішній день вони всі засипані, час від часу утворюються провалля. З деяких ще до Другої світової війни черпали нафту», – пояснює Олег Микулич.

Пік видобутку нафти припав на 1909 рік, тобто за часів Австро-Угорської імперії.

«Ми тоді дали два мільйони тонн нафти – це становило 5% світового видобутку і посіли третє місце після Сполучених Штатів Америки, які мали Каліфорнію, Техас, Пенсильванію та інші регіони, де видобували нафту, другою в світі була Російська імперія. Це 90-95% нафти з усієї Галичини, де було ще 200 населених пунктів, у яких теж видобували нафту», – розповідає науковець.

Кожна свердловина мала свою назву – були «Рокфеллери», «Брати Нобелі». А коли йшов дощ, то у Бориславі коням по коліно було болото з нафти.

«Так само у Бориславі розвивалася газова промисловість. Тобто з нафтою є так званий супутній нафтовий газ. Його переробляли і перший газопереробний завод у Європі був збудований у Бориславі. За міською радою збереглася табличка. Потім було ще побудовано у Бориславі 9 заводів. Вони виробляли газолін, який додавали до бензину, а сухий газ йшов на спалювання. Газу було так багато, що його почали транспортувати до Дрогобича. Ще такий цікавий факт, що метан не має запаху і є вогненебезпечним, то щоб люди його чули, то його одорують – додають меркаптани. І вперше це почали робити в Україні 1911 року в Дрогобичі», – каже пан Микулич.

Фонтан із нафти

Одна з найдивовижніших бориславських історій пов’язана також із нафтовою промисловістю. Йдеться про свердловину компанії «Оіл Сіті», яку почали бурити 1907 року. Її глибина була 900 метрів, щоб добувати ще більше нафти, продовжили буріння, і коли 13 червня 1908 року глибина досягла позначки 1016 метрів, відбувся великий викид нафти з газом.

«Фонтан бив висотою понад 100 метрів. Є унікальні збережені фото, листівки. Нафти було так багато, що 8 парових насосів не встигали її перекачувати і ще стільки ж нафти виливалося. Науковці у цей час порахували, що свердловина давала 3 тисячі тонн нафти на добу. Сучасні свердловини видобувають максимум по кілька тонн. І ось копали такі земляні резервуари, де збиралася нафта, давали труби, парові насоси і помпували на залізничну станцію, звідки везли по всій Галичині на переробку, де було понад 200 нафтопереробних заводів», – розповідає Олег Микулич.

У Дрогобичі 1909 року спеціально почали будувати завод для переробки нафти саме зі свердловини «Оіл Сіті».

«4 липня 1908 року вдаряє блискавка у свердловину і вона загоряється, а разом з нею ще 10 свердловин. Якщо інші свердловини вдалося погасити за кілька днів, то ця горіла три тижні і навіть потрапила до Книги рекордів Гіннеса аж до того часу, поки не почали горіти великі свердловини в арабських країнах. Заграву від пожежі ввечері було видно на 40 кілометрів в один бік до Стрия, а в інший на 40 кілометрів – у Самборі. Коли у Львові люди пили каву, то чорна «кава» падала з неба – це була чорна сажа з дощем. Є така легенда, що пожежу хотіли накрити велетенським дзвоном, але його відкинуло. Будували вузькоколійки, щоб підвозити пісок, глину і засипати вогонь. Аби зменшити жар від полум’я, ставили азбестову стіну. Пожежа загасла у природний спосіб – вигорів газ. Натомість нафта, яка фонтанувала, потрапила до Тисмениці, звідти – у Дністер і зрештою – у Чорне море. Коли сталася пожежа, то всі газети, зокрема «Нью-Йорк Таймс» писав, що у Європі вибухнув новий Везувій. І ось до Борислава почали приїжджати на екскурсію з Галичини, Європи і цілого світу. Є зафіксовані факти, що люди з Австралії 1908 року купували квитки на пароплав, пливли до Гамбурга, звідки їхали до Борислава, щоб побачити промислове чудо», – продовжує пан Олег.

1912 року у Бориславі була створена геологічна станція для дослідження озокериту, а 1932 року вона реорганізувалася в інститут і до 1952 року в Бориславі діяв Карпатський геологічно-нафтовий інститут, поки його не реорганізували і не перевели до Львова.

Кошти, які заробляв Борислав, давали можливість розвиватися і іншим містам, зокрема Дрогобичу. У місті працювали нафтові компанії з усього світу – спочатку австро-угорські, потім французькі, англійські, єврейські, італійські, шведські. До Другої світової війни найбільшу частку у промисловості Борислава мали французи – 80%. Англійці працювали майже до кінця 20-их років. Свідченням англійської присутності було те, що у Бориславі діяло Генеральне консульство Великобританії.

«З 1827 року у Трускавці функціонував курорт. Коли наставав вечір, відпочивальники купували білети на кабріолет, яким їхали у «Лас-Вегас» – Борислав, бо всі півтори тисячі свердловин, дев’ять газопереробних заводів та 5 нафтопереробних освічувалися», – каже Олег Микулич.

Догнати і перегнати…

1939 року на Галичину прийшла радянська влада і вся нафтова промисловість була націоналізована. Світові компанії згорнули видобуток і покинули місто. Коли ж 1941 року прийшли німці, вони залишили все без змін – нафтова промисловість залишилися націоналізованою, тільки тепер німецькою владою. 1944 року знову повернулася радянська влада. Промисловість у Бориславі продовжувала працювати.

«Радянський період відзначався планами – п’ятирічками, догнати і перегнати, хоча і розуміли, що нафтові родовища виснажені, тому почали бурити на нових територіях і глибше. Був запроваджений новий спосіб буріння – не ударним, а долотовим способом. У 50-их роках почали бурити похилі свердловини, але вже великої промисловості не було.

Є такі підрахунки, що з часів Йогана Зега на території міста, тобто Бориславського нафтогазового конденсатного родовища було видобуто 32 мільйони тонн нафти. Зараз наше управління стабільно видобуває вже 10 років по 100 тисяч тонн нафти на рік. Але це переважно з Новосхідницького, Верхньомасловецького родовищ тощо. Борислав – 20-25 тисяч тонн нафти на рік. У польський період тільки Борислав давав 500 тисяч тонн нафти на рік», – розповів науковець.

За радянських часів було пробурено десь до двох десятків свердловин.

«Після Другої світової війни радянська влада демонтовувала старі копальні – ці вежі. Ставили верстат-гойдалки, які нині використовуються в усьому світі. Їх ще називають журавлями. Нині таких верстатів-гойдалок в Бориславі налічується до 400», – каже Олег Микулич.

Місто більше не було схоже на ліс бурових установок, кожна з яких заввишки у восьмиповерховий будинок, між якими пролягали вузькоколійки. За радянської влади 1947-го року на місці, де було 118 свердловин, заклали міський парк.

У квітні 1972 року сталася трагічна історія у Бориславі, ймовірно, теж пов’язана із нафтогазовою промисловістю. У підвалі житлового будинку начебто зібрався метан і стався вибух. Тоді загинули 18 людей. Нині на тому місці стоїть пам’ятник святій Варварі.

«Але по сьогоднішній день остаточно невідомо чи то накопичився метан у підвалі, чи пропускала газова труба. Вся інформація досі засекречена, а матеріали зберігаються у Москві», – повідомив пан Микулич.

Чому Борислав більше не сміється

У 90-их роках почався занепад нафтової промисловості і навіть не через зниження видобутку. Почалася тотальна приватизація заводів, яка призводила до їхнього закриття. Сьогодні нафта з Борислава їде до Кременчука на переробку, інші шість заводів простоюють.

Яким був Борислав понад 100 років тому, тепер можна побачити в місцевому музеї. Макети бурових вишок і справжня установка, яка колись викачувала нафту, встановлена перед будівлею управління. Колись на цьому місці була бурова вежа «Боден Кредит», яка діяла з 1902 року по 1965-ий.

«За Австрії, коли ліквідовувалися свердловини, то їх не цементували і нафта та газ виходять по сьогоднішній день обсадними колонами. Тоді управління зробило бетонний короб на місці колишньої свердловини, у ньому збирається нафта, яку відкачують час від часу, а газ йде у трубу, що тягнеться до потічка Ропний, де встановлений сепаратор», – розповідає Олег Микулич.

Біля адмінспоруди зберігся ще один унікальний експонат – 120-річний телеграфний стовп. Раніше у Бориславі таких було сім і їх називали малими бориславськими Ейфелевими вежами.

Після Львова Борислав був першим містом, де були телефони. На цьому стовпі 112 ізоляторів, зараз до нього приєднані кілька радіодротів.

А через дорогу – міський парк. Той самий парк, де раніше було 118 бурових. Нині тут теж працюють журавлі, а поруч граються діти, гуляють люди. Усе, як у звичайних міських парках – скульптура з ведмедем, літній театр, напівзруйнований, старенькі, ще радянські дитячі гойдалки, але у цілком пристойному стані, і один з найстарших пам’ятників Адаму Міцкевичу, встановлений до сторіччя з дня народження. Позаду ж бюста – журавель, який з дня у день качає нафту, видаючи при цьому приглушені затяжні звуки. Ті місця, де ліквідовані бурові, нині називають цвинтарями.

Через міський парк протікає потічок Ропний. Тут збереглися встановлені ще за Польщі дерев’яні пороги з колод, щоб не руйнувалися береги, і вздовж – труби. Старі мости. Як розповів Олег Микулич, ті, що були збудовані за Австрії і Польщі, пережили десятки повеней і досі стоять, а радянські зносило під час кожного наводнення.

Нині місто вже мало чим нагадує потужний промисловий центр. Звичайне галицьке провінційне містечко, трохи сонне від спеки, зі своїми проблемами та своєю історією, багатою і знаменитою. Крім журавлів, про потужну нафтовидобувну промисловість нагадують старі копанки, які подекуди залишилися, а ще – час від часу утворюються провалля, де збирається нафта…

Олег Микулич припускає, що у бориславських надрах може бути ще чимало нафти – тільки бурити треба на більші глибини, а на це, наразі, нема коштів.