Скульптура Матінки Божої, що розташована біля проспекту Свободи, традиційно вважається берегинею нашого міста. Мабуть, не дарма поруч неї завжди можна помітити людей, що зупиняються тут аби помолитися. При чому, дедалі частіше це не звичні нам старенькі набожні бабусі, але й молодь. Кожен хоче попросити у Богоматері заступництва, здоров’я чи кращої долі, проте доля самої скульптури теж не була легкою.
Свою історію скульптура Божої Матері в центрі Львова бере ще з далекого 1862 року. Саме тоді дружина багатого графа Бадені, графиня Северина, на добру пам’ять про себе вирішила подарувати місту фігуру Діви Марії. Саму біло-мармурову скульптуру авторства скульптора Йоганна Непомука Гауттманна було придбано аж у Мюнхені та привезено до столиці Галичини, де її встановили на площі Фердинанда ні місці криниці з тесаного каменю. Місце було вибрано не випадково, адже колись тут, ще за часів коли ріка Полтва була наземна, був невеличкий острівець на котрому розміщувалася Каплиця Божої Матері. Незадовго після встановлення фігури Богоматері в 1871 році площа була перейменована в Марійську.
Щоправда, простояти на обраному місці скульптурі Марії випало не довго. На початку ХХ ст. польська громада міста вирішила поставити у Львові пам’ятник видатному поету Адаму Міцкевичу. В багатьох джерелах можна зустріти інформацію, що початково пам’ятник бажали спорудити на місці колодязя з Богоматір’ю. Проте, офіційні джерела свідчать, що насправді первинним місцем під монумент було обрано протилежну до Міського театру (Опери) частину Гетьманських валів (проспект Свободи, там де тепер квітник із залізною огорожею навколо). Навіть було розпочато підготовчі роботи, в ході яких, проте, було пошкоджено підземний колектор у якому протікала р. Полтва і вода з річки вилилась на вулицю.
Після цього інциденту місцем під побудову пам’ятника остаточно визначено площу Маріяцьку (площа Маріяська), тобто теперішнє місце його розташування. У зв’язку зі зведенням цього монументу скульптурну композицію з Дівою Марією довелося встановити на нове місце.
У 1904 р. перебудований за проектом архітектора Михайла Лужницького кам’яний фонтан був перенесений з середини площі на її край, на початок Гетьманських валів. Невідомо однак, чи це було до відкриття пам’ятника Міцкевича чи опісля. Проте, з тих часів виникла гірка фраза: «Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде!».
Але і на цьому новому місці скульптурі Матінки Божої не судилося простояти надто довго. Від 1939 року, після приєднання Західної України до СРСР, християнська постать в самому центрі міста не надто влаштовувала радянське керівництво. Тому, у 1950 році був відданий наказ знищити фонтан разом з скульптурою. На щастя, місцевим мешканцям вдалося її врятувати та перенести до Каплиці Боїмів.
Натомість, на цьому місці у 1951 році було споруджено фонтан за проектом архітектора Анатолія Консулова. Фігуру Діви Марії змінила чаша, яку підтримували фантастичні морські істоти – тритони. Автором скульптур був львівський скульптор Євген Дзиндра.
Старожили Львова розповідають, що спочатку цей фонтан прозвали в народі «Потвора», оскільки в його композиції були скульптури повтор та в помсту, що він зайняв місце Богоматері. Проте, даний витвір мистецтва справді був гарний, величний та за досить короткий час став улюбленим фонтаном львів’ян. Молоді парубки полюбляли призначати тут побачення своїм обраницям. Фонтан став традиційним фоном для фотографій як самих львів’ян, так і гостей міста.
Проіснував фонтан з потворами аж до 1990-х років. Лише в 1997 році на його місці було відновлено скульптуру Божої Матері.
Щоправда, дана скульптура є всього лиш копіює тієї славнозвісної фігури. Оригінал зараз зберігається у церкві Святого Андрія. Надіємося що тепер Берегиня міста буде завше стояти посеред центрального проспекту міста та дослухатиметься до молитов його мешканців.
Автор: Володимир ПРОКОПІВ | “Духовна велич Львова”
