Семантично elite в англ. та франц. мовах означає обраний, кращий. Поняття «еліта» використовував ще Аристотель, потім у середньовіччя його відновив Макіавеллі, врешті на початку минулого сторіччя Парето ввів цей термін у сучасне наукове використання.
Дослідники феномена еліт виділяють правлячу еліту (ту, яка, за формулюванням Райта Мілса, ухвалює ключові рішення) і відносять до неї політичну, військову і фінансову еліти. Вони ж говорять про релігійні, регіональні, бізнесові та інші еліти.
Виокремлюють також інтелектуальну еліту, а також функціональну (яка має вплив завдяки своїм функціям – парламентарі чи міністри) та нормативну – ту, що завдяки своєму інтелектуальному авторитету неформально вводить нові поведінкові та морально-етичні норми в суспільстві – як, наприклад, митрополит Шептицький чи академік Сахаров.
Келлер говорить про стратегічні еліти. Прихильники теорії змов – про супереліту або світовий уряд. Вільфредо Парето, наприклад, вважав, що в політичному житті є універсальний закон, за яким панівна меншість (еліта) завжди дурить маси (народ).
Натомість Конфуцій переконував, що тільки дотримання моральних норм дає еліті право на домінування в суспільстві. Сучасний ізраїльський соціолог Деніс Сегаль переконаний, що коли керуюча еліта застосовує неприйнятні з точки зору моралі методи впливу, то її слід кваліфікувати як організоване злочинне угруповання. Соціологи стверджують, що принаймні політична еліта семантично не відповідає своїй назві – тому що здебільшого політику творять не особливо освічені, не надто талановиті й аж ніяк не моральні люди.
Так чи інакше, всі теорії еліт сходяться до розуміння, що ні народ (простолюдини, великі маси людей), ні одна окремо взята особистість не можуть реалізувати владу над великими соціальними групами або державами, і відзначають, що це функція організованої меншини або еліти. Однак таке формулювання аж ніяк не зменшує хаос у розумінні такого надзвичайно важливого для нас поняття, як еліта.
Отже, ми навіть не можемо більш-менш чітко дефініювати групи людей, які керують більшістю процесів нашого життя і задають вектор розвитку вперед, назад, вліво і вправо. Не знаючи цього, ми навряд чи здатні:
– визначити шляхи розвитку і покращення наших еліт за допомогою демократичного процесу,
– зрозуміти, в якому напрямі ми рухаємося,
– обрати правильний напрям і наших представників, які будуть його дотримуватися,
– виконувати функції моніторінгу та суспільного контролю
та багато іншого.
Зрозумівши, яке чорне майбутнє нас очікує, я впав спочатку у відчай, потім у нерви, а врешті, в результаті конструктивного діалогу з самим собою, наважився спробувати сформулювати, що таке еліта.
Еліта – це меншість населення будь-якої території, яка внаслідок своїх здібностей, (а)моральних якостей, життєвого досвіду, історичних обставин, збігу випадковостей, соціального становища, медійних, фінансових можливостей, родинних та інших зв’язків, сукупності цих та інших факторів у будь-якій комбінації домоглася певного рівня суб’єктності і впливу на процеси прогресивного розвитку в навколишньому світі (всякий процес матеріального, культурного, соціально-економічного розвитку території, нації або людства, який не призводить до військових зовнішніх або внутрішніх конфліктів, геноцидів, масових репресій, екологічних катастроф і культурної деградації).
Якщо погодитися з цим формулюванням, то можна говорити про наступне:
1. Підвищення рівня еліти відбувається за рахунок підвищення рівня суб’єктності (самодостатності, незалежності). За цим, крім інших факторів, пріоритетним є підняття рівня освіченості і набуття навичок критичного мислення з дитинства. Завдяки вмінню критично мислити людина ухвалює рішення свідомо і самостійно, як наслідок – вона стає внутрішньо вільною і не будує штучних бар’єрів для своїх думок, мрій і дій.
2. Людина з високим рівнем суб’єктності, вільної думки і високого рівня освіти переважно не задовольняється наявним станом справ довкола себе і починає змінювати навколишній світ, набуваючи при цьому нових компетенцій, розширюючи поле діяльності, гуртуючи однодумців.
Таким чином, думаю, формується, концентрується еліта і зростає її вплив.
Наведу один із прикладів. В Туреччині роками мережа шкіл Ґюлена формувала турецьку еліту, прищеплюючи змалку свободу думки, самодостатність, даючи якісну освіту. Частина випускників цих шкіл сформувала турецьку військову еліту, яка протягом десятиліть була головним запобіжником дрейфу країни від демократії і світськості в бік клерикальної диктатури. Перше, що зробив Ердоґан для встановлення власної автократії – знищив цю еліту, позбавивши її свободи і самодостатності.
Зрештою, на мою думку, у світі наявна ситуація, коли традиційні вікові демократії (їхні еліти) не в стані запропонувати сильних лідерів, натомість ослаблення демократій дає можливість поштовху автократій (Путін, Ердоґан і т.д.)
Ще один приклад: 17 жовтня 1517 року Мартін Лютер подав неймовірний для тих часів приклад критичного мислення, оприлюднивши 95 тез із критикою і переосмисленням парадигм римо-католицької Церкви. Так почалася епоха реформації, тобто свідомого, під ризиком смерті, досягнення певної суб’єктності – незалежності від старих догм величезною кількістю вірян. Людство прискорило процес прогресивного розвитку. За твердженням Макса Вебера, протестантські цінності разом із технічною революцією дали поштовх розвитку промислового капіталізму. Основний засіб домінування середньовіччя – земельний капітал – почав втрачати свою домінанту. Його замінив промисловий капітал. Відбулася наймасштабніша в історії людства зміна еліт – і, як наслідок, зміна культурних, науково-освітніх, соціальних, політичних парадигм.
На мою думку, нам пощастило жити в період не менш масштабної, ніж тоді, зміни еліт. Ми живемо навіть не в епоху змін, а в часи зміни епох. Хоча в світі все ще домінує еліта капіталу, яка трансформувалася (я б сказав: деградувала) від еліти промислового в еліту фінансового капіталу, вона мусить поступитися новій еліті, основним засобом виробництва і домінування якої є креативний інтелект. Річард Флоріда назвав цих людей креативним класом. Колишні диваки і марґінали надзвичайно динамічно змінюють світову економічну, культурну, соціальну, ціннісну – і, я впевнений, незабаром і політичну – мапу не на рівні вдосконалення старих, а на рівні створення нових парадигм. Знову ж таки, критичне, вільне від доґм і шаблонів мислення дало цим людям хист за історичну мить (двадцять-тридцять років) розпочати нову технологічну революцію, зруйнувати сотні старих і створити сотні нових галузей економіки. Їхній власний капітал креативності дав їм можливість сконцентрувати в своїх руках такий обсяг фінансового капіталу, що цю групу людей можна сміливо назвати найбільш суб’єктною в світі – відповідно, і світовою елітою.
Можливо, це дивно, але я дивлюся на перспективу розвитку української еліти в розрізі сказаного доволі оптимістично:
1. Україні вдалося зберегти, хоч і в дещо спотвореному вигляді, демократію – на відміну від більшості пострадянських і багатьох інших (в тому числі і європейських) країн. А саме демократія – не тільки в політичному, а й у більш широкому її розумінні – є ідеологічною базою для розвитку критичного мислення (в авторитарних країнах існує табу на цей спосіб мислення).
2. Відсутність домінуючого прагнення до тоталітарного або клерикального правління.
3. Спротив корумпованому цинізму, хаотично показаний суспільством на Майдані та на останніх виборах, свідчить про відданість великої частини суспільства етичним принципам.
4. Заанґажованість суспільства в освіті.
5. Прагнення до розвитку (є потенціал до розвитку).
6. Відсутність можливості ресурсної пастки (не маємо особливо цінних природних ресурсів, фінансових або промислових капіталів, а також потоків зовнішніх подачок на кшталт Польщі або Угорщини).
Ясна річ, виникає питання: де наше місце в цьому процесі – нас, мислячих, рефлексуючих і доволі суб’єктних представників реґіональної еліти країни, що, на жаль, є лиш об’єктом геополітичних процесів, і одночасно представників найбільшої в світі елітарної спільноти? Які завдання постають перед нами?
1. Взяти на себе експертну оцінку актуальної ситуації зміни еліт і пов’язаних із цим процесів.
2. Сприяти процесу етичного становлення нової еліти.
3. Всіляко поширювати розвиток навичок критичного мислення як підставового фактора поширення вільної думки, людської суб’єктності та креативності.
4. Ламати усталену в суспільстві причинно-наслідкову плутанину, згідно з якою поширено погляд, що культура, етика, освіта, творчість і загалом прогресивний розвиток неможливі без наявності фінансових ресурсів, а економічному розвитку заважає бідність і корупція.
Джерелом цього стала, на мою думку, трансформація цінностей капіталістичного світу від базових протестанських (важко працювати і заробляти – це благо) до неоліберальних (гроші і самі по собі – це благо; все, що приносить гроші, можна оголосити благом). Так гроші стали домінуючим фактором всіх сфер життя, а люди реально замінили Божий храм на храм грошей – звісно, не особливо це декларуючи.
Сьогодні, коли креативна думка стає домінантою економіки, пора розставити по місцях причини і наслідки. Нова еліта не на словах, а в реальності ставить перед собою головну мету – не заробити певну суму грошей, а змінити світ. І це створює нове етичне, культурне й економічне поле.
5. Навчитися толерувати і підтримувати особливості поведінки й уподобання нової еліти.
От як їх сформулював Річард Флоріда:
– індивідуальність: незгода із загальноприйнятими організаційними нормами як суспільний принцип;
– меритократія й амбіційність: примат особистих якостей і успіхів та оцінка людини відповідно до цього;
– відкритість: до талантів неприйнятне застосування класифікації за принципами раси, віри, сексуальної орієнтації або зовнішності.
Усвідомлюючи небезпеки і виклики (технологічний романтизм, можливу світову трансформацію державності системою міст-чартерів, виникнення нового постгуманістичного етичного кодексу, радикальна десекуляризація, наближення до точки сингулярності), залишається на підставовому рівні зрозуміти, що розвиток креативного інтелекту українців – найціннішого в актуальному періоді історії капіталу – є єдиним шансом для країни.
Марк Зархін