Як зникне Україна.
Це будуть не танки, як на сході.
Україну вб’є наша байдужість до українського. Україна колись зникне так, як зникає вже сьогодні. Поступово і непомітно. Вона зникне так, як тане на галявині нагорнута куча снігу. Ходиш повз галявину, а кучугура все менша… менша… Одного разу озирнешся – галявина та сама, а снігу немає.
Так буде з Україною. Вулиці ті самі, будинки ті самі, ходять ті самі люди. Але України немає.
Три дні тому відбулося 200-річчя світоча українського народу – Пантелеймона Куліша. Для України він – як Пушкін для росії.
Ви уявляєте, щоб росія жодним словом не згадала про 200-річчя свого Пушкіна? Ви це МОЖЕТЕ уявити? НІ, бо його 200-річчя з подачі росії святкував «увесь світ». Монети ювілейні випустили, пам’ятники додаткові повідкривали, посольства в різних країнах завалили іноземців заходами. Щоб усі знали. Медалі Пушкіна особливо почесно різним діячам у всьому світі роздавали за популяризацію мови Пушкіна. Багато чого ще.
Україна про свого світоча навіть не згадала. Мовчало телебачення. Мовчав Уряд. Мовчали політики. Мовчало суспільство. Деякі митці з науковцями (є ще такі мамонти) зібралися вузьким колом. Як ота кучка снігу, яка скоро зникне на галявині…
Франко називав Пантелеймона Куліша першорядною особою в українстві. Нащадок козацької знаті одружився з княжною Білозерською, теж багатого козацького роду. Рід Білозерських-Білосельських по сьогодні є власниками палаців у Петербурзі. Власниками острова у Пітері, на якому зараз збудований якийсь страшенно модний житловий масив. Пантелеймон був відомим у Петербурзі і всій імперії видавцем, літератором, написав перший в українській літературі історичний роман «Чорна Рада». Придумав кулішівку – український фонетичний правопис (пам’ятаєте, все українське 600 років заборонялося), власне кулішівкою був виданий Кобзар Шевченка. Пантелеймон дружив із Шевченком. Веселий, балакучий, гуморний Тарас був боярином у Куліша на весіллі. А потім обоє будуть учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Знаєте, що вимагали Кирило-Мефодіївці? Освіти українською, науки українською, української історії… Шевченко дорого поплатився за це – засланням із забороною писати й малювати (заборонили те, чим він жив) і повернувся із заслання вимученим, виснаженим, хворим дідом. Пантелеймонові повезло більше – за нього вступилися багаті родичі – дворяни…
Важко переоцінити роль Куліша у становленні української мови, української літератури, української культури – України.
Україна на знак подяки на двохсотліття Куліша навіть не згадала, що такий був.
Натомість Україна згадала два тижні тому творчими вечорами, суцільними сюжетами, новинами у ЗМІ й на ТБ, величезним банером на Українському домі– про співака сусіднього народу Володимира Висоцького. Хто такий сусідній Висоцький – знають усі українці. Хто такий Пантелеймон Куліш– половина українців не знає.
Ви думаєте, щоб знищити Україну, потрібні танки? Зовсім ні. Достатньо не думати про українське і хвалити сусіднє, захоплюватися сусіднім, розвивати сусіднє, вивчати сусіднє, пам’ятати про сусіднє, популяризувати сусіднє. Цього достатньо, щоб України не стало.
Будуть ті самі будинки, ті самі вулиці, ходитимуть ті самі люди. Але України не буде.
Щоб цього не сталося, примушуйте себе цікавитися українськими постатями, українськими досягненнями, українською історією і примушуйте всіх, від кого це залежить: журналістів, викладачів, вихователів, культурних працівників, владу – всіх розповідати українському народові про українське.
Кожного дня, дізнавшись щось нове, примушуйте себе запитати в себе, а скільки відсотків з отриманих знань були знаннями про Україну?
Інакше зійдемо всі, як минулорічний сніг.
