Z продовжує публікацію циклу відеооглядів визначних пам’яток Галичини, знятих з висоти. Здебільшого це замки, палаци, фортифікаційні та сакральні споруди, які руйнуються просто на очах, і наше покоління може виявитися останнім, яке ще має шанс побачити їх на власні очі. А тим часом руїни ці навіть у такому стані вражають своєю красою, величчю, вишуканістю архітектурних деталей. Особливо, коли дивишся на них згори, мов птах…
Театр на палях, інженерне диво середини XIX ст. — нині львівський театр імені Марії Заньковецької — досі залишається одним із найбільших у Європі. При його будівництві, через вологий ґрунт, для фундаментів використали 16 000 дубових паль. Попри офіційну назву, в народі його досі часто називають театром Скарбека — від імені його засновника та мецената графа Станіслава Скарбека.
Граф Скарбек відомий передусім як землевласник та меценат. На його кошти, зокрема, була збудована кам’яна церква св. Параскеви у Стільську, зроблена реставрація костелу в Миколаєві, граф також доклався до будівництва храму св. Миколая у Миколаєві. Однак найвідомішим його спадком є дві будівлі — театр у Львові та колишній сиротинець у селі Заклад Миколаївського району на Львівщині.
Будівництво театру тривало кілька років, завершили його у січні 1842-го. На той час це була найбільша театральна споруда в Європі за площею забудови та третя за кількістю глядачів. Глядацька зала була розрахована на 1460 місць. Окрім театральних приміщень, будівля містила готель, крамниці, кав’ярні, конюшні та помешкання для акторів. Кілька років Станіслав Скарбек сам займався роботою театру — аж до смерті у 1848-му.
До старості граф назбирав чимало земель: до його маєтків, зокрема, входили три містечка та 28 сіл із 30680 га землі. Не маючи своїх дітей, прибутки від цього майна він заповів на утримання притулку в нинішньому селі Заклад. Поховали графа на Личаківському цвинтарі у Львові.
Величезна будівля у невеликому селі Заклад, що у 30 км від Львова, досі вражає не лише розмірами, а й величчю задуму. 1840-го, за вісім років до смерті, Станіслав Скарбек заснував тут «Доброчинний інститут для сиріт та убогих». Однак завершити будівництво змогли лише його родичі кілька десятиліть потому.
«Інститут» або «заклад» мав приймати сиріт, народжених у Галичині, незалежно від національності, але виховувати у католицькому дусі. Хлопці й дівчата мали здобувати освіту і фахове ремесло. Окремий притулок організовувався для самотніх літніх людей.
Коли будівництво було завершено, 1888 року Станіслава Скарбека перепоховали недалеко від палацу в каплиці-усипальниці посеред місцевого цвинтаря.
Притулок і школа діяли до радянської окупації у вересні 1939-го. Більшовики вигнали з притулку вихованців і персонал, графську усипальницю розграбували, викинувши з неї останки. У замку та котеджах розмістився кавалерійський полк. А відступаючи, кавалеристи підпалили будівлю. Німці використали її під табір для військовополонених. Після війни у стінах палацу була тюрма НКВС, згодом профілакторій для примусового лікування від алкоголізму, а з 80-х років і дотепер тут психіатрична лікарня.
Нині усипальниця в жалюгідному стані: не раз розграбована, вона хіба нагадує обриси колишньої величі і дуже давно потребує реставрації.
