Лариса Осадча, магістр політичних наук, кандидат філософських наук, докторант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Викладає авторські курси соціально-філософської та культурологічної спрямованості в Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова та на освітній платформі “Культурний проект”.
Що означає лінгвістична глобалізація в контексті культури і лінгвістики?
Навряд чи істина десь існує як стала і незмінна. А якщо існує, то єдиний спосіб про неї дізнатися – вступити в комунікацію. Мова є засобом комунікації, і дуже часто, говорячи про мову, відстоюють думку, що вона є засобом міжособистісного порозуміння. Але насамперед мова є засобом, завдяки якому ми можемо зрозуміти самих себе. Вільгельм фон Гумбольд розглядав людину у двох її вимірах – внутрішньому та зовнішньому, а Григорій Сковорода називав їх макрокосмом та мікрокосмом, і цей зовнішній і внутрішній світи можуть бути пов’язані тільки завдяки мові. Іншого засобу виразити цей зв’язок – а отже й відкрити, хто ми насправді – немає.
Таким чином, мова – посередник між нашою свідомістю, нашим власним досвідом та світом. Але який це посередник: прозорий чи заангажований? Чи може горизонт нашого пізнання бути затуманений засобами самої мови? Мова є інструментом у наших руках – чи, може, ми її підлеглі? Мартінові Гайдеґґеру належить вислів, що мова – це дім буття. Якщо і є незмінні онтологічні структури – сенси, істини, форми свідомості, – то єдиним каналом їх оприявнення є мова.
Ранній Людвіг Вітгенштайн прагнув очистити мову від суперечностей, багатозначностей, зробити її точним інструментом пізнання. Це об’єднало б людей, бо всі ми мислили б формалізовано, без двозначностей, обмовок та непорозумінь. Однак пізній період творчості філософа пов’язаний з кардинальною відмовою від своїх ранній тверджень. Людвіг Вітгенштайн зацікавився повсякденним мовленням, мовою як грою. Засновком культурної лінгвістики є усвідомлення того, що онтологія неможлива поза феноменологією, тобто поза нашим досвідом світосприйняття. У зв’язку з цим можемо виділити два шари у нашій мові: концептосферу і мовну картину світу.
Культурологічний інтерес щодо мови полягає у дослідженні розриву між ними – тобто те, як загальнолюдські сенси передаються через унікальний мовний код. Наприклад, у різних мовах є приказки на позначення дуже тривалого або й нездійсненного процесу. Українською говорять «коли рак на горі свисне», англійською – «коли свині навчаться літати», узбецькою – «коли хвіст ішака доросте до землі». Концептосфера тут одна – чекати того, що ніколи не станеться, але мовна картина світу кожної з приказок передає досвіди проживання в різних географічних середовищах, відмінний господарський досвід спільнот.
Наша мова є дуже хорошим сховком пам’яті. Водночас меморизація завжди йде пліч-о-пліч зі здатністю забувати. А забувати – це робити щось традиційним. Традиція здатна передати лише основні риси події, вузлові концепти – але вона завжди вибіркова до фактів та нюансів. Хороший приклад: День перемоги. З 60-х років і донедавна у нас було прийнято згадувати Другу світову як Велику вітчизняну – тобто лише той фрагмент війни, який вміщався в рамки ідеології героїзму, успіху, здобутку. Про причини війни, події 1939–1941 років та далекосхідний фронт, де бойові дії тривали до вересня 1945-го, ніхто не говорив. Тодішня традиція вшанування за своїм генеральним наративом зробила неможливим висловлювання про травматичне й індивідуальне в контексті тих подій.
Якщо традиція може задати певний генеральний шаблон меморизації, то саме мова на рівні словесних концептів здатна зберегти те, від чого відмахнулася традиція, що вона замовчує. Це можна продемонструвати на прикладі таких двох висловлювань, як «гомеричний сміх» і «сардонічний сміх». В обох цих поняттях прихований трагічний зміст. Гомеричний сміх – це сміх безсмертних олімпійських богів, як їх описує Гомер, які нічого не бояться. Натомість людина в античній драмі дуже часто програє у протистоянні фатуму, її доля трагічна, але й прекрасна. Вчинки ж богів дуже часто негарні, навіть потворні. Саме боги моли сміятися розкуто, потворно й до самозабуття, що невластиве людині на зразках античного мистецтва. У християнстві гомеричний сміх трактувався як сміх сатанинський, скверний. Це поняття дуже давнє, із концептосфери часів Відродження, але вживається й досі.
Є ще поняття сардонічного сміху, який конотує з назвою острова Сардинія, де тривалий час існував звичай забивати камінням літніх людей, що ставали обтяжливими для спільноти. Перед цим їм дозволяли вживати алкогольні напої, веселитись і танцювати. Від таких дій вони впадали у транс, то нервово сміючись, то плачучи. Тому сміх від безвиході, від нервового напруження та шаленства називають сардонічним.
Мова не просто тлумачить світ – вона приховує досвідний, історичний контекст життя. Пізнавальними в цьому контексті є неперекладні фрази, які передають унікальні ментальні особливості національних культур. Наприклад, філологиня Ольга Леонтович, яка займається компаративною лінгвістикою, певний час говорила, що російське слово «тоска» неперекладне на інші мови. Але два роки тому з’явився його чудовий український еквівалент, що вже став мемом, – «непозбувна бентега». В англійській мові це, наприклад, слово «challenge», а в українській – кохання, яке не є тотожним любові, між ними є тонка емоційна грань.
Мовні виклики та новотвори
Дуже цікаві дослідження проводить Михаїл Епштейн, який працює на межі лінгвістики та культурології та називає свій напрям «культуронікою». Він звернув увагу на брак емоційної палітри у російському слові «любовь», а в українській мові відповідний словник є набагато ширшим: тут і кохання, і любов, любощі, вподоба, жага. Для російської мови він пропонує такі слова-новотвори:
- Любля – як фізичний процес кохання, що часто маркується лайливими словами
- Люболь – від любов + біль
- Любитва – любов + битва
- Amort (l’amour + la mort) – від французького «любов» та «смерть»
- Безлюбие – як емоційний стан
- Недолюбки – як ті, хто потрапив у стан «безлюбия» не зі своєї вини
Чому Епштейн зупиняється саме на цих словах? Відповідно до етнографічних даних, Росія дорадянських часів дуже відрізняється від України шлюбними традиціями. У замітках Михайла Ломоносова, коли він повернувся до Росії після навчання в Німеччині, є зауваження про те, що в шлюбі до жінки склалося негативне ставлення. Він пояснює це тим, що в Росії прижилася тюркська традиція, коли дружин для синів вибирав та сватав батько. Заручини відбувались, коли хлопчику виповнювалося 10 років, а наречена була на 7–8 років старшою – на смак батька. Коли син досягав 14–15 років, відбувалося весілля, після цього його могли відправити бурлакувати, навчатися ремеслу тощо. Тривалий час він міг бути відсутній вдома, а після повернення виявлялося, що по двору вже бігають діти. Таким чином, дружина була емоційно йому чужою, небажаною. Тому в Росії є дві гендерні назви: неодружені «девкі» і заміжні «баби» – як відсторонений та негативний образ. Михаїл Епштейн говорить про те, що в Росії поняття любові не урізноманітнюється. Саме тут є певний семантичний пробіл, який потрібно компенсувати новотворами. Натомість в українській мові цього провалу немає.
Паралельно з процесом урізноманітнення російської мови Михаїл Епштейн займається запобіганням проблемі витіснення питомо слов’янських слів англіцизмами. Центр розвитку російської мови за ґрантові кошти формує нові, генетично російські словотвори та шляхом контент-аналізу відстежує ті з них, які активно підхоплюються мережевою комунікацією. За 2016–2018 роки було створено такі слова (що красномовно засвідчують наявну картину світу й стан культури):
Религархия
- Победобесие
- Святобесие
- Зломенитый
- Домогант
- Шоукратия
- Соворность
- Живоглупие
- Реновация
- Кумиротворчество
Концептосферу сучасної англійської мови відстежує Оксфордський комітет. Методологія його роботи полягає у фіксації й статистичному аналізі найбільш вживаних слів, бо словотворчість не є функцією певної інституції – це спонтанний демократичний процес. Найвживанішими у 2018 році стали:
- Feminism
- Complicit
- Fake news
- Post-truth
- Toxic
- Waste
- Youthquake
- Pansexual
- Maveric
- Epiphany
А що ж відбувається в Україні? У нас теж відстежуються найбільш вживані слова у сферах масової та мережевої комунікації. Завдяки цим словам ми можемо навіть згадувати наші історичні події.
2013 рік – Євромайдан
2014 – кіборги
2015 – блокада
2016 – корупція
2017 – безвіз
2018 – євробляхи, безкарність, агресія, цькування, новачок.
Світоглядний пласт мови свідчить про досвід, про те, що важливе, що нас об’єднує і солідаризує. Таким чином формується історична картина світу, наша культурна пам’ять.
Дуже цікавий український феномен – це колективна словотворчість. Якщо Епштейн з ініціативи зверху займається формування нових слів, то в Україні є прекрасний громадський здобуток – платформа «Словотвір». Тут будь-хто із зареєстрованих користувачів може запропонувати питомо український варіант назви певного феномена, що дуже часто вже циркулює як англіцизм. Решта зареєстрованих користувачів шляхом голосування шукають найкращий варіант із запропонованих назв. Наприклад:
- Лайк – вподобайка
- Меню – стравопис
- Барбершоп – голярня
- Планшет – гортайчик
- Дауншифтинг – сковородинство
- Віп-зона – панський кут
- Пікнік – гаївка
- Аватар – мармизка
- Лоукост – малокошт
- Секонд-хенд – вживанка
«Словотвір» є просто зразковим прикладом того, що навіть професійні ініціативи можуть бути демократичними. Ось які бувають пропозиції і скільки голосів набирають.
- Штопор. Варіанти:
- Коркотяг (24)
- Відкорковувач (10)
- Коркач (8)
- Виртка (4)
- Вивертка (4)
- Чіпник (3)
- Затичкотяг (2)
- Коркотяжка (2)
- Відкривачка (2)
- Затудихата (1)
Про глобальну лінгвістику
Чому виникає потреба зберігати і захищати свою мову?
Індустріальна епоха й колоніальна світ-система XVI–XX ст. призвели до феномена, який називається «товаризацією мови». Велике капіталістичне виробництво зламало традиційний селянський господарчий ритм: фабричні робітники скупчувалися у великих містах, входили у штучні цикли індустріального виробництва. При цьому економічний успіх тодішніх індустрій, як і нинішніх, залежав не лише від інтенсивності виробництва, а також від транспортування, банківських послуг, здатності вміло комунікувати. Ранній індустріалізм вимагав від людини бути грамотною, письменною, не жити в атмосфері усного мовлення. Для пізнього індустріалізму знання англійської мови є такою ж закономірною вимогою, як і письменність для XVIII століття. Нині потрібно володіти «товарними мовами», які забезпечують найбільш інтенсивні економічні зв’язки. На становлення «товарних мов» найбільший вплив мало імперське минуле. Саме не мовні, а соціальні процеси вплинули на те, які мови стали «товарними». Так робочими мовами таких міжнародних організацій, як НАТО, Міжнародний олімпійський комітет, Організація економічного співробітництва та розвитку, Червоний Хрест, є англійська та французька. Робочі мови ЄС – англійська, французька, німецька.
Але з того часу, як світове спілкування почало опосередковуватись електронними засобами масової комунікації, виявилося, що найчисельнішою мовою за кількістю носіїв є китайська. Щоправда, вона наразі відіграє регіональну роль у зв’язку з відрізаністю від глобальної мережі. Наповнення інтернету китайською не таке значне наразі, хоча помітне. Коли ж Китай вирішить бути відкритим до світу, ані французька, ані англійська не зможуть конкурувати з китайською.
За кількістю носіїв найпопулярніші такі мови:
- Китайська – 1,39 млрд
- Гінді – 588 млн
- Англійська – 527 млн
- Арабська – 467 млн
- Іспанська – 389 млн
- Російська – 254 млн
- Бенгальська – 250 млн
- Португальська – 193 млн
- Німецька – 132 млн
- Японська – 123 млн
Але товаризація мови – це не лише кількість носіїв, а й здатність мови забезпечити міжкультурну комунікацію. У цій категорії поки що однозначно лідирує англійська. Тому це і виклик для української мови – як не поглинути занадто багато англіцизмів або як їх замінити.
Водночас завдяки поширеності англійської мови серед іноземців Британія є дуже привабливою для іммігрантів. Тому британський уряд уже чотири роки виділяє гроші на антирекламу Британії. Зокрема, на Каннському кінофестивалі 2016 року «Золоту пальмову гілку» отримав фільм «Я, Деніел Блейк» режисера Кена Лоуча, де британський робітник, що втратив працездатність, вибиваючи собі соціальну пенсію, гине в боротьбі з чиновниками. Посил такий, що будь-якому іммігрантові доведеться мати справу з такими соціальними службами.
Ще один виклик для англійської мови – basic english. За статистикою, достатньо знати 500 слів, щоби порозумітись, якщо ви їдете до іншої країни туристом, 2000 слів – для виступу на міжнародній конференції. Basic english дуже звужує словниковий та ідіоматичний запас англійської мови, з чим зараз намагаються активно боротися носії англійської.
Ми також маємо феномен webenglish, яку використовують у мережевому спілкуванні. Що її характеризує? Відсутність хвилювання за граматичні чи пунктуаційні помилки. Нині ставлення до чіткості синтаксису та пунктуації тексту змінюється, дуже часто використовують абревіатури та написання слів на слух, довільні скорочення. Графічний варіант не тільки консервує мову в активному слововжитку, він її дуже змінює – і невідомо, чи web-стандарт із часом не стане новим стандартом англійської мови.
Говорячи про зміни в мові і нові виклики, варто пам’ятати і про так званий «візуальний поворот». Сучасний фольклор – це не збирання усної чи народної творчості по селах, а збирання колективної творчості у мережі. Ось так він набуває візуальних форм через меми та фотожаби:
Це теж розвиток мовної концептосфери. Після антропологічного і візуального повороту наша мова не є просто набором слів. Ідіоматичний пласт мови також передається візуальним рядом, який є окремим відповідним наративом, що дуже добре відтворює наша комунікація в мережі – наприклад, коли ми відповідаємо смайликом. І це теж виклик і відповідь сучасної мови на глобалізацію, що може порятувати мову, може її доповнити або ж зробити позасловесною.
Підготувала Мирослава Іваник на основі лекції «Лінгвістична глобалізація: Weblish, нетспікинг та колаборативна словотворчість у мережі»
