Львівські вулиці: площа Ринок

3 Лютого 2019 21:11

Після завоювання Львова польським королем Казимиром III Великим у 1349 р. центр міста, який тоді знаходився на сучасній пл. Старий Ринок, було перенесено південніше.
Будівництво нових кварталів король доручив ремісникам, запрошеним з Німеччини. Німці будували за звичним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Площа дістала назву Рінґ (кільце, замкнений простір). У місцевій вимові це слово трансформувалося у “Ринок”. Отже, площа дала назву базару, а не навпаки.
Упродовж багатьох століть пл. Ринок була центром усього життя Львова — економічного, політичного, культурного. Тут вирував базар, який відвідували перси і англійці, турки і голландці, росіяни і французи. На площі розміщалося міське управління, виконувалися судові вироки, влаштовувалися різноманітні урочистості, вистави, процесії.
Базар на пл. Ринок існував до 1944 р. Але в XIX — XX ст. тут торгували тільки продуктами рільництва — овочами, фруктами, молочними продуктами, а також квітами.
Не було, мабуть, події в історії середньовічного Львова, не пов’язаної з Ринком. У 1410р. сюди привезли 52 бойових прапори Тевтонського ордену, захоплених як трофей у битві під Грюнвальдом. На Ринку їх кинули в багно — за старим звичаєм переможців. Бачив Ринок і російське посольство, яке тут наприкінці XVII ст. підписало Бічний мир, і Петра І, і героїв-гайдамаків.
Середньовічний Львів — місто гострих соціальних конфліктів. Ринок нерідко ставав місцем виступів львівської бідноти проти високих податків і сваволі міської верхівки. Виступи ці жорстоко придушувалися.
У 1848 р. стара площа стала центром революційних подій. Вона 2 листопада була зайнята ремісниками і студентами, які спорудили на Ринку барикади. За наказом австрійського генерала Гамерштейна площу піддали артилерійському бомбардуванню, і повстання було жорстоко придушене.
У 1944 р. пл. Ринок стала місцем жорстоких боїв з фашистськими окупантами.
І сьогодні стара площа зберігає значення історичного центру міста. Тут знаходяться міська Рада, музеї. Пам’ятки старовини приваблюють численних туристів. У грудні 1998 р. рішенням сесії ЮНЕСКО середмістя Львова занесено до списку Світової Спадщини.
Львівська пл. Ринок — рідкісне явище в містобудуванні, її вирізняють дві особливості. Перша з них полягає у тому, що від площі відходять вісім вулиць. Це трапляється дуже рідко — переважно від середньовічних площ, подібних до Ринку, відходить дві-чотири вулиці. Друга особливість — так звані серед-ринкові кам’яниці. Так, на площі, на тому місці з північного і східного боків ратуші, де зараз знаходяться газони, стояло 11 кам’яниць, які утворювали три вулиці.
Упродовж сторіч Ринок був місцем, де селилася міська верхівка. Цілком зрозуміло, — визначальну роль у житті міста відігравали купці, котрим треба було мешкати якомога ближче до місця своїх торговельних інтересів. Крім цього, мешкати на Ринку вважалося престижно.
Вже в XIV ст. у Львові діяло правило, згідно з яким представники не шляхетських станів — купці, ремісники, лікарі — мали право споруджувати на Ринку будинки не більше ніж з трьома вікнами по фасаду. Кожне вікно могло бути використане під крамницю, майстерню або просто для реклами. Саме тому й дотримувалися принципу рівних можливостей, щоб ніхто не мав переваги. Виняток робили лише для шляхти і духовенства, котрі не мали права займатися ремеслом і торгівлею. Бони могли ставити будинки з шістьма вікнами.
На Ринку можна побачити кам’яниці в чотири і п’ять вікон — це пізніші (ХVІІІ-ХІХ ст.) переробки, коли правило “рівних можливостей” втратило свій економічний сенс.
У другій половині XVI ст. до Львова прийшов новий архітектурний стиль — Відродження.
Львівські патриції замовляли проекти будинків іноземним зодчим, переважно італійцям. Кожен будинок споруджувався за індивідуальним проектом, відрізнявся від інших, що було своєрідною рекламою. Так, протягом ХVІ-ХVІІ ст. утворився унікальний ансамбль житлових будинків пл. Ринок — єдиний в Україні. Ці будинки й досі використовуються за прямим призначенням, тобто для житла.
Кожен будинок Ринку мав не тільки неповторне архітектурне обличчя, а й власний колір. Ця львівська поліхромія була знищена за наказом австрійських властей у XIX ст. Усі будинки пофарбували в однаковий сірий колір, і тільки на початку 80-х років XX ст. завдяки копіткій праці співробітників історико-архітектурного заповідника поліхромію вдалося відновити.
У ХVІІІ-ХХ ст. усі будинки тією чи іншою мірою перебудували. Додавалися нові поверхи, змінювалися внутрішнє планування, розташування вікон і дверей, з’явилися зовнішні балкони. Але переважно будинки площі зберігають свій первісний вигляд.
Не секрет, що однією з найболючіших проблем сучасного Львова є водопостачання. І проблема ця існує для мешканців міста вже понад 600 років. Незважаючи на те що середмістя Львова “стоїть на воді” (у XV ст. на Ринку був ставок), уже в 1407 р. згадується перший водогін, яким надходила вода з джерел, розташованих за межами міста.
Спорудження водогону завжди було складною і дорогою справою. Мабуть, львів’яни мали всі підстави бути незадоволеними водою середмістя, якщо вони вдалися до будівництва водогону. Річ у тім, що ця вода була непридатна до вживання.
Кількість водогонів поступово зростала — наприкінці XVIII ст. їх було 16. Але й досі ми не знаємо всіх джерел, якими вони живилися. З міркувань військової безпеки місцезнаходження джерел тримали у суворій таємниці.
На східному боці площі знаходився водорозподільний пункт. Це була водойма “Мелюзіна” — від величезної бронзової статуї німфи Мелюзіни, котра прикрашала її. До водойми сходилися водогони, а звідти дерев’яними трубами вода подавалася в будинки.
Але місто росло, однієї водойми було замало. У 1697 р. на південно-західному розі площі спорудили ще одну, її назвали “Нептун” — від дерев’яної статуї бога морів, якою вона була прикрашена.
Третя водойма була споруджена в 1744 р. на південно-східному розі площі (нині фонтан “Діана”).
Не слід забувати, що цією водою в середньовічному Львові могли користуватися далеко не всі бажаючі, а лише ті, хто мав змогу заплатити за прокладення водогону до власного будинку. Таких будинків у другій половині XVIII ст. було тільки 86. Отже, більшість населення міста вживала воду з місцевих криниць, що часто ставало причиною епідемій.
У 1793 р. на Ринку було споруджено чотири фонтани — по одному на кожному розі площі. При будівництві двох із них (нині “Нептун” і “Діана”) використали вже згадані водойми. Кожен фонтан має восьмигранну чашу, яка знаходиться в центрі зірки, викладеної червоним і чорним каменем. У центрі чаші — статуя персонажа античної міфології: бог морів Нептун, його дружина Амфітрита, богиня полювання Діана і герой Адоніс. Автором статуй був відомий львівський скульптор Гартман Вітвер.

На західном у боці площі, де зараз квітник, знаходилося місце страти. Тут ще з 1425 р. стояв так званий “стовп ганьби” — спершу дерев’яний, а потім — кам’яний. Це була чотиригранна колона заввишки 2,64 м, увінчана скульптурною групою — богиня правосуддя Феміда і кат, спиною до спини. До нижньої частини стовпа були прикріплені залізні кільця, до них приковували, виставляючи “на ганьбу”, злочинців, котрі не підлягали кримінальному суду—дрібних злодюжок, п’яниць, хуліганів.

Для виконання смертних вироків біля стовпа споруджували ешафот. Смертю тут звичайно карали тільки дворян. На цьому місці були страчені молдавські господарі Томша (1564 р.) і Янкула (1582 р.), а 16 червня 1578 р. — національний герой українського і молдавського народів, один з керівників запорізького козацтва Іван Підкова.
Стовп дуже постраждав під час падіння вежі ратуші 1826 р. Нині рештки стовпа зберігаються у Львівському історичному музеї.

“Стовп ганьби” не був єдиним місцем покарання. У 1594 р. до стіни однієї з серед-ринкових кам’яниць прикріпили довгий ланцюг з обручем. У цей обруч заковували сварливих жінок.
Людей не шляхетського стану страчували за містом — на роздоріжжі поблизу собору св. Юра та на горі Страт (по вул. Клепарівській).
За твердженням відомого німецького мандрівника XVI ст. Ґруневеґа, на Ринку були найширші у всій Європі тротуари — ними могли йти назустріч одна одній аж… дві пари. Але сама площа не мала бруківки. Розповідають, що коли австрійський імператор Йосиф II приїхав до Львова, то його карета, запряжена шестіркою коней, на Ринку загрузла в багні. Імператора винесли на руках, а карету витягали волами.
Упорядковувати площу почали тільки наприкінці XVIII ст. — замостили, поставили фонтани.
Ринок, як і все середмістя, дуже слабо освітлювався вночі. У XVIII ст. з’явилися перші ліхтарі, і люди, що їх обслуговували, — ліхтарники. Ліхтарі мали тригранну форму і прикріплювалися до стін будинків. Горіла в них олія. Стояти під таким ліхтарем було небезпечно, бо краплі гарячої олії могли обпекти, пошкодити одяг.
У 1858 р. у Львові став до ладу газовий завод . Його продукція — газ — вживалася для освітлення вулиць і будинків. Передусім газове освітлення було запроваджене на Ринку. Це видовище було напрочуд гарним — адже газ світився блакитним полум’ям, і коли ввечері загорялися ліхтарі, то здавалося, ніби місто купається у блакитному сяйві.
Газове освітлення замінили електричним у 1952 р. А в 1976 р. під час реконструкції Ринку газові ліхтарі, які не діяли майже 25 років, переробили на електричні.
У 1894 р. через Ринок пройшла перша колія електричного трамваю.

Джерело: Lviv.biz