Для кожного з нас є очевидним щодня замикати двері нашого житла, коли йдемо на роботу або коли приходить ніч; замикати та включати на сигналізацію автомобіль; закривати вікно, коли з вулиці чути гамір і ще дуже багато речей, які ми оберігаємо з допомогою дії «замкнути». Держави встановлюють кордони, дипломатично визнаючи свої та інші території. Навіть, на фізіологічному рівні наше тіло встановлює свої межі, а саме кожна наша клітина має стінки, що відокремлюють і захищають її від зовнішнього впливу. Це дає можливість відбуватися всім внутрішнім процесам клітини. Межі утримують і захищають клітину від таких шкідливих загарбників, як віруси і бактерії. А наука психологія говорить про важливість такого поняття як асертивність, яке допомагає зберігати своє «Я», особистий простір та здорові кордони між «Я» і оточуючим світом.В нашій мові немає слова, яке б описувало таку асертивну поведінку. Асертивність (у перекладі з англ. Assertion – відстоювати, захищати) означає здатність людини відстоювати свою точку зору, не принижуючи і не порушуючи моральних прав іншої людини. Це поведінка, що поєднує внутрішню силу і ввічливість до оточуючих. Асертивна людина вміє і може сказати «ні», коли їй щось не подобається або не підходить. На жаль, часто на консультаціях чуємо від клієнтів, що не вміють відмовити і сказати: «ні», «не хочу», «зараз не можу» іншим, їм складно відстоювати свої погляди та говорити про потреби. Будучи вже дорослими, не вміють вибудувати «власні кордони» і від цього багато страждають, втрачаючи якість свого життя. Ця проблема бере свій початок ще з дитинства, коли в дитину намагаються «вкласти» в безліч правил та звичок, які підходять дорослим. Тоді дитина змушена їх утримувати всередині свого внутрішнього кордону, так і не розібравшись до кінця – мені це потрібно, чи мені ок з цим, якщо ні, то чи можна і маю я право повернути це назад «за кордон»?
Пригадую один з улюблених фільмів «Собаче серце», знятий за повістю Михайла Булгакова, у якому професор-хірург Преображенський в багатьох ситуаціях не відчуває жодного бажання виправдовуватися за своє «не хочу», а просто впевнено відповідає «ні», коли хтось намагається ним маніпулювати. Саме в такий спосіб він асертивно захищає свої потреби та відстоює особисті межі. Така поведінка дозволяє йти до власних цілей, поважаючи права, цінності та переконання інших. Асертивна поведінка – це кінцева безпрограшна поведінка, яка будує добрий стабільний стосунок.
Та на жаль, досить часто в житті модель поведінки взаємодії багатьох людей є або пасивною, або агресивною, або переходить від пасивної до агресивної. В такий спосіб люди намагаються задовільняти свої потреби. І тут хочу наголосити, що мова йде не про те, що люди є агресивними чи пасивними, а про саму поведінку, яка проявляється в такий спосіб. Пасивна і агресивна моделі не є конструктивними, часто формують деструктивні (залежні) стосунки або, і зовсім руйнують їх. Якраз між пасивною та агресиною знаходиться асертивна модель поведінки. І саме вона допомагає встановлювати власні межі, зберігаючи свою ідентичність та автономність. Асертивна людина – це та, яка розуміє, що не хоче бути пасивною, а ставати агресивною не відчуває потреби. Важливо зауважити, що немає людей, які б завжди були асертивними, є лише асертивна поведінка, яку можуть проявляти абсолютно всі. Звичайно, є випадки, коли пасивна або агресивна поведінка є виправданими. Пасивність може допомогти зупинити розростання конфлікту, агресивність дозволить захистити себе від скривдження з боку інших людей.
Тут варто додати, що можливість обирати поведінку доречну до ситуації не викличе у вас труднощів, коли ваші особисті межі є досить гнучкими. Якщо вони змінюються залежно від того, з ким ви говорите, яка це ситуація, в якому ви настрої та самопочутті. Уміння відчувати, коли ваші особисті межі порушують, і вміння дати знати про це, але не агресивно – це і є асертивна поведінка. Людина, межі якої порушують, може відчувати злість, фрустрацію, страх, тривогу, ненависть, образу, розчарування і буде намагатися уникати подальшого спілкування. Якщо ж межі слабкі і їх часто порушують, така людина відчуває досить сильний стрес, дискомфорт і часто стає жертвою маніпуляції.
Встановлюючи межі, ми в першу чергу вирішуємо для себе, яка поведінка по відношенню до нас буде доречною і безпечною для нас та інших, не руйнує нашу особистість. Такі межі не створюються з метою змусити когось щось зробити так як ми цього хочемо. Ми їх встановлюємо для самих себе, даючи розуміння іншим, що самі несемо відповідальність за наше життя, і, що є речі, які не дозволимо робити по відношенню до себе.
Коли і в який спосіб можуть порушувати наші особисті межі? Це як правило буває:
– коли ми не знаємо чого хочемо; боїмось приймати рішення і робити вибір, залежимо від порад і схвалення з боку інших; відчуваємо невпевненість і маємо низьку самооцінку.
– коли інші (це навіть може бути близька людина), не отримавши бажаного, звинувачують нас в своїх проблемах («якби не ти» ,«ти зіпсував мені життя», «це буде на твоїй совісті»). В такий спосіб намагаються викликати в нас почуття провини і мати можливість маніпулювати нами в своїх інтересах у перспективі.
– коли інші дають оцінки нашій зовнішності і особистості («ти затовста», «ти невдаха», «ти слабак», «тобі не дано вчитись», «кому ти така(такий) потрібна»).
– коли інші дають нам непрохані поради про те яким слід бути або як діяти («я б на твоєму місці …», «роби так як кажу», «якби ти мене послухав, цього б не сталось», «ти повинен(-на) бути…»).
– коли інші хочуть контролювати нашу поведінку («ти більше не повинна (-ен) туди йти», «забороняю дружити з…», «мусиш мені відповідати одразу, коли телефоную»).
– коли інші вказують нам як реагувати чи розцінювати події та ситуації («це повна маячня», «не включай свої сентименти», «ти ж не збираєшся його (її) прощати», «перестань про це думати»).
Якщо у вашому житті зараз це часто відбувається, то, можливо, настав час подбати про себе і свої психологічні межі. Розвивати навички асертивної поведінки під силу кожному. Важливо мати бажання змінити свої думки, переконання, погляди, зробити так би мовити «ревізію свого життя». Тоді ви зможете легко визначати, на якому рівні вам комфортно спілкуватися, і чи потрібне вам це спілкування. Будете вирішувати наскільки зближуватися з іншими, коли потім віддалитися, якщо відчуєте, що у відносинах щось не так. Асертивність допоможе краще відчувати де ваші потреби, а де потреби інших.
Модель асертивної поведінки передбачає такі важливі особистісні переконання, які я б назвала життєвими постулатами:
1. Я маю право оцінювати власну поведінку, думки і емоції і відповідати за їх наслідки;
2. Я маю право не вибачатися і не пояснювати свою поведінку;
3. Я маю право не брати на себе відповідальність за проблеми інших людей;
4. Я маю право змінити свою думку;
5. Я маю право помилятися і відповідати за свої помилки;
6. Я маю право сказати: «Я не знаю»;
7. Я маю право бути незалежним від доброзичливості інших і від їх доброго ставлення до мене;
8. Я маю право приймати нелогічні рішення;
9. Я маю право сказати: «Я тебе не розумію»;
10.Я маю право сказати: «Мене це не цікавить».
Встановлення здорових психологічних меж, розвинуті асертивні навички дозволять вам уникнути багатьох проблем у повсякденному житті, мати кращі стосунки з рідними та близькими, колегами по роботі. Ви зможете і надалі допомагати іншим, при цьому не приносячи шкоди собі. Розуміння власного внутрішнього світу і побудова кордонів зі світом інших людей – дорога до особистісної зрілості. Якщо вам потрібна підтримка та професійна допомога на цьому шляху, ви завжди можете звернутись до психолога.
©Оксана Міраі
, психолог, Психологічної студії Сенс
