Сьогодні Церква вшановує пам’ять жінок-мироносиць, які першими стали свідками Воскресіння Христа. Саме тому, Церква сьогодні приділяє особливу увагу жінкам. З огляду на це, спілкуємося в ексклюзивній розмові з Оленою Карнаух, заступницею керівника Фундації Духовного Відродження Львівської архиєпархії УГКЦ, про особливість жінки, а також її покликання, місію та роль в Церкві. Говоримо про виклики і стереотипи, а також про тих, хто своїм прикладом надихає жити і творити для Церкви.
У сьогоднішню неділю згадуємо про жінок-мироносиць. Чого, на Вашу думку, насамперед нас може навчити вчинок цих жінок?
Приклад довіри, чутливості, співпереживання та інтуїція протиставляється сьогодні, у неділю мироносиць, на противагу пошуку підтверджень, аргументів та певній недовірі, про які роздумували минулої неділі, коли згадували невіруючого Тому. І кожен з них відіграв важливу роль у події Христового Воскресіння та й загалом у історії спасіння.
Реакція і те, як повели себе жінки-мироносиці та апостол Тома дуже чітко показує нам різницю між психологією жінки і чоловіка. Жінки більш емоційні і чутливі у стосунку до людей та подій, що відбуваються. Натомість, чоловіки дуже раціональні. Їм потрібні конкретні аргументи і докази. Жінка вірить в чудо. Мироносиці вірили, тому не задавали зайвих запитань і не шукали додаткових аргументів. Проте, як і кожна жінка, вони довіряли своєму серцю. Пам’ятаючи про обов’язок і не думаючи про страх вони пішли його виконувати. Це мужній вчинок. У ньому вони проявили свою безкорисливість і вірність. Цікава ситуація складається, бо чоловіки зі страху закриваються за зачиненими дверима, а ті, хто мали би втікати першими вирушають безпосередньо на місце небезпеки. Це чудовий Божий задум, у якому Бог спершу творить чоловіка, а згодом жінку. Остаточно жінки і чоловіки гармонійно доповнюють один одного і творять сімейне, або спільнотне життя. Вчинок жінок-мироносиць може навчити нас мужності і глибокої віри у Христа, з якою вони йшли до Його гробу, щоб бути поруч і виконати свій останній обов’язок щодо Христа.
В чому, на Вашу думку, полягає покликання і місія жінки?
Скажу жартома: бути шиєю. ? Ви, напевно, чули вислів: “чоловік – голова, а жінка – шия». Десь приблизно так є і в Церкві. Жінка в силу своєї емоційності і лагідності здатна бути більш гнучкою у вирішенні делікатних питань. Для мене некоректно відділяти жінку в Церкві від суспільства загалом. Хоч ми це підсвідомо часто робимо. Насправді це питання дуже часто піднімається. Тут не питання жінки в Церкві, а радше питання жінки в суспільстві, загалом. Спільнота Церкви не є відірваною від суспільства. Тут піднімається питання розуміння ролі жінки. Насамперед покликанням жінки вважаю материнство. У монаших згромадженнях це покликання проявляється у праці з дітьми. Жінка покликана дбати і піклуватися, творити середовище любові, довіри і сімейного затишку. Кожен священник, єпископ включно з Христом є народжений жінкою. Наша місія – дарувати життя. Мене неймовірно надихає приклад Богородиці. Бачимо, як під час Благовіщення, глибока покора і мужність Марії сказати «так», серед стереотипів сучасного суспільства, дарує початок нового життя усьому світу. В цьому і проявляється справжнє і глибоке покликання жінки. Чи зміг би так чоловік? Мабуть ні. Йому були б потрібні аргументи.
Також важливо, що формування кожної людини починається з родини. Цінно, що питання самоусвідомлення жінки сьогодні люди проговорюють вголос. Це чудово, що жінки ставлять багато питань і намагаються себе самоусвідомити. Жінка має достатньо мудрості, щоб могти у собі багато чого поднювати. До цієї мудрості потрібно зрости. Тому материнство, опіка, служіння – це те, що здатна творити жінка.
Чи важко працювати Вам у Церкві? Поділіться, будь ласка, власним досвідом
Насамперед варто пам’ятати, що Церква є структурою, в якій працюють люди. Вона теж піддається впливам тих традицій, стереотипів та інновацій, які є присутні в тому чи іншому суспільстві. В наш час дуже багато говориться про активну позицію жінки, про розвиток у професійному житті у бізнесі. В українському суспільстві з часу незалежності роль жінки зростає. У Церкві крім монаших згромаджень жінки дуже часто присутні у різноманітних служіннях: катехизації, праця з дітьми, служіння у парафіяльному житті. У наших церковних структурах працює велика кількість жінок-мирянок.
Особисто я працюю в структурі, яка вимагає певних професійних якостей незалежно від статі. Діяльність Фундації Духовного Відродження потребує певного набору управлінських навиків, бачення, гнучкості, інтелектуального розвитку та розуміння середовища. І повторюсь, що немає значення чи ти чоловік, чи жінка. Відмінність праці у структурі Церкви є хіба певна звичка людей, очікування бачити священика у представницьких речах. Не завжди є легко комунікувати певні питання, коли ти мирянка. Але великої трудності немає. Керівником Фундації є диякон Ігор Колбасюк, з яким працюємо у тандемі, щоб разом з командою ефективно втілювати наше завдання – розвиток та підтримка проектів соціального служіння Церкви.
І ще, як кажуть, палка має два кінці. З одного боку, це велике задоволення працювати у спільноті Церкви, бо розумієш, що ти є причетним до великої місії – нести Добру Новину, з іншого – це велика моральна відповідальність.
У книзі “Чарівна” колись прочитала, що є “три н”(непомітна, небажана і непевна”), які відчуває кожна жінка. Чи згідні Ви з таким твердженням? Які ви б дали поради тим, хто бажає цього позбутися?
Все ж це залежить від того наскільки жінка самоусвідомлена і працює над своїм зростом. Кожній жінці для щастя потрібне щось своє. Хтось реалізовується у сім’ї, хтось у монашому покликанні, а хтось поєднує сім’ю і професійний розвиток. Чим краще ти зможеш себе самоусвідомити, тим менше будеш почувати себе «непомітною, небажаною і непевною». Питання лише в тому, щоб віднайти те, що мотивує тебе прокидатися вранці. В народі кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так само казала мати Тереза, що завжди будуть сильніші і слабші від тебе. Не потрібно себе з кимось порівнювати, а важливо бути собою. Якщо ти працюєш над собою, то рано чи пізно вчишся розуміти себе, приймати свої травми, страхи і віднаходиш те, що робить тебе щасливим і приходить розуміння, що більшого і не потрібно. Мені особисто є важливими реалізація у сімейному та професійному житті, бути небайдужою та активною у громадському житті та бути частиною ідей, які якісно працюють для позитивних змін у суспільстві і формують цінності. А якщо ти маєш бачення, бачиш результати (нехай не відразу і не так легко) і це робить тебе щасливою, ти не боїшся здатися комусь дивною у своїх ідеях – то питання про «три н» навіть не виникає.
У Церкві складений певний взірець жінки. Біблія на підсвідомому рівні нам закладає, що ми маємо бути працьовитими, чистими, відкритими… як йдеться у книзі приповідок 31 ( 10-31). Там жінка дуже заклопотана. У такому житті немає часу на себе, дружбу, прогулянки… Де знаходити золоту середину? Чи Тобі це дається?
Це знову про постійний пошук, який триває щодня впродовж всього нашого життя. Як казав світлої пам’яті блаженніший Любомир, що духовне життя – це кожен день спочатку. Пошук балансу – це кожен день спочатку. Важливо звертати увагу на час, в який ми живемо. Жінки у різні часи були щасливі у своєму служінні, у свій час. Нам важливо шукати своє щастя, у свій час. Ми не можемо їх спосіб життя сприймати буквально за взірець і копіювати, а маємо зважати на час і період в якому живемо. Важливими є цінності і наш намір, з яким живемо, служимо, працюємо. За замовчуванням, ти або йдеш з добрим наміром, або ні.
Хто для вас є прикладом справжньої жінки?
Свята Олена, як не дивно. (усміхається). Жінка, яка вповні виконала свою місію, не відійшовши від своїх цінностей. Також, у свій час мене надихнуло і сформувало життя святої Терези Авільської – святої, відважної жінки, з добрим почуттям гумору.
Вони для мене є прикладом сильних жінок, які, кожна у свій час, творили історію.
Що чи хто для вас є джерелом натхнення?
Молитва і особливо моменти тиші. У ній відновлюю сили.
Нікуди без подорожей, немає значення наскільки далеко, але має значення з ким подорожую. Гори – це особливе натхнення.
Книги, які перечитала, і ті, які ще поки у списку «очікування» (якби все встигати))))
І люди. Я – людина соціальна, люблю зустрічати різних людей: у роботі, у подорожах, у різних навчаннях, чи навіть на прогулянках з собакою (сміється), кожна людина нас збагачує, а часом робить сильнішими, але ми ніколи не залишаємось такими, як були.
І, без кави ніяк)
