На жаль, людство міняється лише під впливом болю й розрухи
У нинішній час неможливо говорити про Україну відірвано від світу. Ми вже не раз переконувалися, що глобалізація зробила нас його частиною, а унікальними ми були досі лише в тому, що завжди з кількох можливих варіантів вибирали найгірший. Тому я пропоную вийти на ширшу площину аналізу.
Пандемія знову вивела на перший план одвічну дилему: автократія чи демократія? Схоже, що заразилася цим і Україна. Оглядачі аналізують здебільшого політичні причини нинішніх безпекових загроз. Зрозуміло: це те, що лежить на поверхні. Проте варто все-таки придивитися, що ми маємо на ціннісному рівні.
Після Другої світової війни людство вийшло з новою філософією життя:
«ні» – насильству, приниженню і порушенням прав людини,
«так» – співпраці, взаємодопомозі й формулі «пробачаємо й просимо пробачити нас».
Тобто сформувався пакет цінностей, що їх ми сьогодні називаємо європейськими. Під них була вибудувана система колективної безпеки та співжиття, зокрема механізми євроатлантичної солідарності, ОБСЄ, яка дала життя Гельсінським угодам, і проєкт спільного Європейського дому.
Сьогодні всі ці механізми й структури пробуксовують. Занепадає сама філософія «позитивної суми». Реванш беруть національні егоїзми, недовіра, схильність до протистояння – тобто класичне win-lose. Ціннісний каркас перетворився на каркас ідеологічний, а це завжди омертвлює живу тканину суспільства.
То що: кінець глобалізації? Кінець надіям на єдність людства? Відповіді на ці питання життєво важливі для України, бо ми зможемо втриматися як незалежна держава лише в тій Європі, яка залишається вірною повоєнним європейським цінностям. Без цієї європейської «подушки безпеки» Україну знову заллє якась новітня армія Муравйова, бо в Росії знайдеться багато охочих «наказать хохлов».
Але саме з цінностями, як ми бачили, і є проблема. Нинішній ціннісний зсув у Європі призвів щонайменше до двох негативних наслідків. По-перше, повоєнні європейські механізми і процедури начебто повисли, бо цінності, на яких вони виросли, зазнали корекції. По-друге, в очах багатьох стурбованих європейців «захисником традиційних цінностей» став Путін зі своїм «русскім міром».
Я переконаний, що саме цей ціннісний зсув і став глибинною причиною нинішньої кризи. Виправити його неможливо, сидячи в кабінеті. Тому боюсь, що його почне виправляти пандемія вкупі з економічною кризою, яким до снаги буде добряче видозмінити політичну мапу світу. На жаль, людство міняється лише під впливом болю й розрухи, а не в час розкоші й благоденства.
Отож станом на сьогодні я міг би зробити лише такі перші висновки:
Я не маю сумніву, що нинішня привабливість авторитаризму оманлива. Вона може лише поглибити кризу, але не впоратися з нею. Приреченою є не сама ідея єдності людства, а дотеперішні форми її реалізації, які втратили «золотий запас» цінностей. Тут доречно буде згадати слова Папи Павла VI: «У час глобалізації люди зблизилися одне з одним, але не стали братами». Тому ці забюрократизовані форми й мають занепасти, щоб у горнилі болю визріли нові моделі єдності.
Проте сама єдність людства так само запрограмована, як і єдність плода в материнському лоні, коли надходить час пологів. Я знову і знову згадую один момент, коли миряни напосідалися на світлої пам’яті Любомира Гузара, домагаючись, щоб він покарав недисциплінованих священиків. Блаженніший спершу ухилявся від докорів, а тоді сказав: «Дайте людям вирости у свободі». Сьогодні можна лише перефразувати: «Дайте людству вирости у свободі». Бо воно тепер саме це і робить: через зловживання свободою у болях зростає до відповідальної свободи.
І нарешті останнє. Людство знову змушене розв’язувати дилему взаємозалежності безпеки і цінностей. Нинішній крен світової політики у бік логіки «безпека понад усе» мимоволі спонукає нас згадати мудру формулу Бенджаміна Франкліна: «Ті, що відмовляються від свободи, щоб отримати невелику тимчасову безпеку, не заслуговують ні свободи, ні безпеки». Замініть тут слово «свобода» на «цінності» – і ви отримаєте вирок нинішнім зусиллям зберегти мир, коли цінності приносять у жертву молоху безпеки. В результаті страждає саме те, що прагнуть зберегти: мир і безпека.
Схоже, що власне від цього й хотів остерегти нас апостол Павло: «Саме, як говоритимуть: Мир і безпечність, – тоді зненацька злетить на них погибель» (1 Сол. 5:3).
Тому я би не радив Україні гнатися за болотними світлячками авторитаризму. А натомість утверджувати цінності – і тоді увійдемо в резонанс з успішним майбутнім.
Виступ на вебінарі Київського безпекового форуму «Нова реальність: як захистити Україну від війни, хвороби і розрухи?», 17 квітня 2020 року
