Адміністративна комісія міськради й надалі штрафує львів’ян за пластикові вікна, двері чи прибудови у будинках, які є пам’ятками архітектури. Мешканці обурюються, тоді як у мерії пропонують звернути увагу на програми співфінансування.
Щотижня в режимі он-лайн у мерії засідає адміністративна комісія. Її створили більш як півроку тому. Члени комісії розглядають випадки, коли містяни та юридичні особи порушують законодавство про охорону історичної спадщини. Найпоширеніше порушення – встановлення пластикових вікон замість дерев’яних. За це передбачено штраф. Також комісія може оштрафувати за пластикові двері чи прибудови у будинках, які є у списку пам’яток архітектури.
Як писала “Львівська Пошта“, сума штрафів різна: для фізичних осіб – від 850 до 1,7 тис. грн, для юридичних осіб – від 17 тис. до 170 тис. грн. Після сплати штрафу власника зобов’язують відновити попередній вигляд конструкції. Та, як виявилось, не все так просто. Бо спочатку у міськраді дають усний дозвіл на встановлення пластикових конструкцій, а потім зобов’язують мешканців знову-таки повернути початковий вигляд вікон, бо так прописано в законодавстві.
Спочатку дозволяють, а тоді карають
Історія пані Олени як приклад вищезазначених слів. Вона власниця квартири за адресою: просп. Свободи, 24. Понад 16 років тому жінка замінила три дерев’яні вікна, з видом на театр М. Заньковецької, на пластикові. Цікаво, що тоді дозвіл на заміну віконних конструкцій надали і в ЛКП, і у міській раді. Однак це був усний дозвіл, бо ніяких проблем тоді не виникло. Тепер її будинок, пам’ятка архітектури, потрапив на розгляд міської адміністративної комісії, яка невдовзі може оштрафувати жінку за пластикові вікна. Аби розібратись у цій ситуації, власниця квартири звернулась до журналістів “Львівської Пошти“.
“Я вже навідувалась в міську раду, але мені так і не сказали, чи нас оштрафують. Хіба що запевнили, що дерев’яні вікна потрібно повернути! Коли я вирішила замінити їх ще 16 років тому, попередньо в ЛКП, яке обслуговувало наш будинок, надали усний дозвіл. Тоді і в ратуші не були проти! Ми якось і не подумали, що згодом це стане проблемою. Це, можливо, і наша провина, та тоді ще не було ніяких законів, штрафів за пластикові вікна в центрі міста. До слова, наші сусіди взагалі не питали ніякого дозволу, а просто їх замінили“, – розповідає свою історію пані Олена.
Жінка певна: не можна ледь не щороку змінювати правила: “Раптом завтра виявиться, що і ремонт в будинку, який розташований в історичному центрі, не можна робити, міняти міжкімнатні двері. І що, знову штраф?! Ми ж не просто так замінили вікна. В старих будинках взимку дуже холодно! Якщо у міській раді наполягатимуть на дерев’яних вікнах, то нехай самі і оплачують такі роботи“.
Позиція влади: річ не у штрафах
Комісію створили не просто так, пояснює нашому виданню Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку. На його думку, адмінкомісія працює для того, аби зупинити масову заміну пластика і таким чином зберегти архітектурну спадщину міста. Щодо справи пані Олени, то співрозмовник запевняє: “Кожна справа індивідуальна: десь були вікна, які не підлягали під реставрацію, якась родина не має на це коштів, тому і вирішили пластикові придбати – все це потрібно обговорювати, і ми готові до діалогу. У всіх незрозумілих випадках запрошуємо мешканців прийти до нас і пояснити свою думку. Якщо у цієї пані Олени був дозвіл первинний, то, зрозуміло, штраф не накладатимемо. Комісія навідається в квартиру і перевірить. У разі чого штраф анулюють, це не проблема“.
“Власниця квартири може підійти, зокрема, до мене і вияснити цю ситуацію. Якщо рішення прийнято неправильно, ми переглянемо його. Адже минуло чимало років. Наше завдання – не просто оштрафувати людей, а встановити факти порушень“, – пояснює ситуацію Олег Хандин, секретар адміністративної комісії, начальник відділу охорони та використання об’єктів культурної спадщини управління охорони історичного середовища Львівської міськради.
На запитання, скільки оштрафованих мешканців міста до цього часу відновили попередній вигляд свої вікон, стверджують, що це справа не одного дня. В жовтні у міській раді обіцяють підготувати аналітику по цих питаннях.
Нагадаємо, у Львові більше 2,5 тис. пам’яток місцевого значення та 214 пам’яток національного значення.
Загалом понад 200 справ на 200 тисяч гривень
Щоразу комісія розглядає майже два десятки справ. Зі слів Андрія Москаленка, за час роботи комісії розглянули понад 200 справ і наклали штрафів на понад 200 тис. гривень. Гроші йдуть в міську казну.
Цього тижня на засіданні розглянули 19 справ, наклали 11 штрафів. Зокрема, розглянули протоколи, складені на фізичних осіб, які проживають на просп. Свободи, 24 (там, де проживає наша співрозмовниця), просп. Свободи, 49, вул. Вітвера, 10, пл. Ринок, 29, вул. Київська, 24.
Також комісія розглянула п’ять протоколів щодо порушення законодавства про охорону історичної спадщини юридичними особами в будинках за адресами: вул. Коперника, 42, пл. Ринок, 14, вул. Вітовського, 35-А, пл. Соборна, 7.
На 170 тис. грн. комісія оштрафували ОСББ “Свєнціцького-16“ за доведення до руйнації історичної вілли “Люсія“, збудованої у 1896 році. Мовиться, що її зруйнували майже на 70%. Варто зазначити, що ОСББ “Свєнціцького-16“ вже кілька разів зверталося до мерії за дозволом на будівництво багатоквартирного будинку на місці вілли, однак їм відмовляли. Це рішення ОСББ оскаржили у суді і виграли справу. ЛМР подаватиме апеляцію.
Програми співфінансування відновлюють: долучайтесь
Аби заохочувати львів’ян зберігати дерев’яні вікна, у міській раді планують після перерви відновити програму співфінансування реставрації вікон у будинках, які належать до культурної спадщини міста.
Поки думають, за яким принципом працюватиме ця програма.
19 вересня о 18.00 у великій сесійній залі ЛМР (пл. Ринок, 1, каб. 202) обговорюватимуть модель цієї програми, логістику, співвідношення фінансування. Усіх зацікавлених запрошують взяти участь, інформує прес-служба Львівської міськради.
До слова, нагадаємо, що у місті триває програма співфінансування реставрації історичних дверей і брам. Та можливості у цій програмі дещо обмежені. ЛКП “Архітектурно-археологічна служба“ прийняло цього року від мешканців лише 50 заявок на реставрацію брам і дверей. За цією програмою вже відреставрували шість об’єктів, ще багато перебуває в роботі.
“Не розумію, як можна штрафувати львів’ян заднім числом“
Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, – про роботу міської адміністративної комісії та результативність програм співфінансування
– Пане Андрію, скажіть, будь ласка, чи методом штрафів можна сьогодні зберегти зовнішній вигляд львівських пам’яток архітектури?
– Думаю, штрафувати потрібно було тоді, коли це не набуло такого масового характеру. Коли тільки почали замінювати дерев’яні вікна на пластикові – кажу про початок 2000-их років. Та якщо з десять років тому ця проблема була ще фрагментарною, то навіть і через п’ять-шість років її можна було спокійно опанувати. Зараз це виглядає як повернення у невідомо що. Не розумію, як можна штрафувати львів’ян заднім числом! Адже ніхто раніше не попереджав, що за самовільну заміну будуть штрафні санкції.
Я за те, щоб ми зберігали зовнішній вигляд наших історичних будинків, але це має відбуватись з повагою до мешканців. Виникає питання: хто ж накладе штраф на Львівську міську раду, яка також замінила вікна? Адже теперішні дерев’яні вікна не відтворюють того історичного профілю, які були у ратуші раніше.
При спробах врятувати вигляд наших пам’яток, потрібно говорити не просто про матеріал, з якого зроблене вікно чи двері, а й про відтворення і збереження їхнього автентичного вигляду. Якщо це простіші вікна, потрібно зберігати й віконний поділ. Сумніваюсь, що в управлінні охорони історичного середовища міськради готові надати обмірні креслення початкового вигляду історичних вікон. Отже, підготували одне рішення, забувши про базу.
– А з чого тоді варто було б починати?
– Спочатку у міськраді повинні були подбати за тотальне інформування населення, пояснивши, чому не варто обирати пластик. Цього ніхто не робив. Тоді як останніми роками ми спостерігали масову рекламу, де нам розповідали, чому все-таки варто обирати у своє помешкання пластик. Мовляв, це заощаджуватиме тепло в помешканнях. А тому тепер не можна говорити, що люди змінили вікна чи двері, аби свідомо знищити пам’ятку. Радше вони це робили або несвідомо, або під впливом реклами.
З львів’янами, які вже давно замінили свої вікна та двері, необхідно шукати компроміс. Бо інакше отримаємо велику кількість незадоволених мешканців рішенням місцевої влади
Зараз у міській раді можуть спиратись на закон про охорону культурної спадщини, який був прийнятий на початках “нульових“ років. Але, на жаль, в цьому законі немає прямої дії. А робота з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ), про яку так багато говорили у місті, не вплинула на свідомість львів’ян. Постійно спілкуюся із різними людьми на цю тему. Вони лише знають, що є якась німецька програма. Але їхнє першочергове завдання полягало у тому, щоб сформувати громадянську відповідальність за збереження і охорону культурної спадщини. Цього не сталось.
До речі, свого часу в рамках співпраці з GIZ анонсували порадники для мешканців із певними поясненнями. Бачив їх, вони і справді цікаві, але практично ніхто з львів’ян не бачив ці порадники.
– Маємо зараз те, що маємо. Що робити тепер львів’янам, яких оштрафували або невдовзі оштрафують?
– Треба працювати над тим, аби призупини цю моду на пластикові вікна чи двері. Всі пам’ятки, які підпадають під дію відповідного законодавства, у міській раді мали б зафіксувати станом на певне число. Після офіційної заборони, якщо хтось обере пластик, має бути готовим до серйозного штрафу. Люди повинні зрозуміти, чому не варто це робити, що це не забаганка міської влади, а вимога чинного законодавства!
– Роками у місті працюють програми співфінансування, які дозволяють замінити вхідну браму чи пластикове вікно на дерев’яне. На ці програми містянам можна розраховувати?
– Нам дуже потрібні ці програми. Та хотів би, щоб була представлена їхня результативність. Незаангажовано подивитись на ефективність використання закладених коштів. Аби нам розказали, скільки за останні роки у Львові працювало експертів, про витрачені суми коштів, кількість майстрів. Хтось апелював мені, чому це я маю рахувати німецькі гроші. Але вони не зовсім німецькі. Їх цілеспрямовано виділив уряд Німеччини Львову, а розпорядником коштів поставили своїх громадян. Простіше кажучи, вони стали львівськими грошима. Сама ідея дуже правильна. Але до її виконання є свої зауваження. Інколи учасникам програми доводиться очікувати рік-два, і то не факт, що дочекаються своєї черги.
