Іван Боберський – визначний діяч спортивного руху в Галичині першої чверті XX cт.: організатор, фундатор, теоретик і практик.
Народився 14 серпня 1873 р. у селі Доброгостів на Дрогобиччині в багатодітній священичій родині. Зростав у селі Ваньовичі на Самбірщині на парохії батька. Навчався у школі с. Ваньовичі, Самбірській гімназії, університетах Львова, Відня і Граца, де набув фах вчителя німецької мови і спеціаліста з фізичного виховання. Вивчав досвід національних гімнастичних систем – німецької, шведської, сокільської гімнастики.
У 1901-1918 рр. – професор Академічної гімназії у Львові, один з перших в Галичині фахівців у ділянці фізичного виховання і спорту. Засновник, у 1906 р., на базі Академічної гімназії, «Українського спортового кружка» (УСК), який став першим осередком розвитку і популяризації спорту в навчальних закладах українців Галичини. Вихователь, з числа учнів Академічної гімназії, знаних фахівців в ділянці фізичного виховання і спорту, з посеред яких – брати Тарас і Петро Франки, Степан Гайдучок, Олександр Тисовський та інші. Ініціатор створення першого спортивного товариства студентів вищих шкіл – «Україна» (1911 р.).
Організатор інструкторського гуртка з фізичного виховання (руханки) для випускників вчительських семінарій.
З 1901 р. – член українського спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл» (з 1909 р. – «Сокіл-Батько») у Львові, а з 1908 по 1918 рр. – його голова. За діяльності Івана Боберського сокільська організація стрімко розвивається, набуваючи особливої популярності серед українців Галичини (у 1914 р. «Сокіл» налічував 70 тисяч членів). Учасник і безпосередній організатор Сокільських Краєвих Здвигів у Львові (1911, 1914 рр.). Організатор участі делегації українських соколів у Всесокільському злеті у Празі (1912 р.).
Популяризатор нових видів спорту в краї. Розробник української спортивної термінології. Автор і укладач перших українських посібників з теорії фізичного виховання і спорту («Забави й гри рухові», «Копаний м’яч», «Ситківка», «Українське сокільство» та інших). Учасник Міжнародного конгресу з фізичного виховання в Парижі (1910 р.).
Ініціатор і організатор багаторічного процесу викупу земельної ділянки у Львові для створення стадіону – «Український город». Дав поштовх до запровадження національних, комплексних спортивних змагань українців Галичини – «Запорозьких Ігрищ» (Львів, 1914 р.).
Автор численних публікацій в українській періодиці, журналах, альманахах, календарях, енциклопедіях, зокрема «Америці», «Вістях з Запорожа», «Ділі», «Народному Слові», «Свободі», «Сокільських Вістях», «Змагу» та інших. Організатор, ідейний натхненник і редактор українських спортивних видань – «Вісти з Запорожа», «Сокільські Вісти», «Пластовий Табор» та інші. Дбав про збереження української історичної пам’яті.
Прихильник ідеї об’єднання сокільських і січових товариств з метою зміцнення українського спортивно-гімнастичного руху.
Меценат організації української молоді «Пласт». Надавав кошти своєму учневі і колезі по Академічній гімназії Олександру Тисовському на видання його основних праць – «Пласт» і «Життя в Пласті». За однією з версій – автор ідеї назви організації «Пласт».
Із початком Першої світової війни – член Бойової Управи Українських Січових Стрільців, від 1915 р. – член Головної Української Ради, з 1918 р. – референт пропаганди в Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, з 1920 р. повноважний представник ЗУНР-ЗО УНР у США, з 1922 р. – секретар представництва ЗУНР у Канаді, з 1925 р. – представник Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді.
Автор репортажів з IV зимових Олімпійських ігор у Гармиш-Партенкірхені та Ігор XI Олімпіади в Берліні (1936 р.).
У 1932-1947 рр. проживав у словенському містечку Тржичі. Помер 17 серпня 1947 р. Похований на кладовищі м. Тржич.
АФОРИЗМИ ПРОФЕСОРА ІВАНА БОБЕРСЬКОГО
Особливу увагу сучасників у вивченні багатогранної діяльності Батька українського тіловиховання, видатного діяча західноукраїнського спортивно-гімнастичного руху, професора Івана Боберського привертає його творча спадщина. Він відомий як автор перших українських теоретичних праць з теорії фізичного виховання і спорту; розробник української спортивної термінології та символіки спортивних гуртків, товариств та організацій; автор численних публікацій в українській та іноземній періодиці, журналах, альманахах, календарях, енциклопедіях; ідейний натхненник і редактор українських спортивних видань тощо. Важливе значення в цьому контексті мають декілька десятків афоризмів авторства Івана Боберського, які широко використовувалися у публікаціях, на відзнаках, прапорах, листівках, зверненнях та відозвах до українського громадянства.
Представляємо увазі читача афоризми Івана Боберського з фізичного виховання та спорту, які не втратили своєї актуальності й сьогодні (особливості мови початку ХХ століття збережено).
- Байдужі гинуть!
- Витривалий мандрівник виходить на верх гори. Спинайтеся завзято через перепони.
- Виховане тіла – се шлях до вихована духа.
- Все вперед! Всі враз!
- Все йти до мети, коли хочеш зайти.
- Ділами, не словами!
- За мало читаємо і за мало пишемо; для того за мало знаємо.
- Змаг гартує волю.
- Кожде поколїнє відповідає за прикмети тіла і духа слідуючого поколїня.
- “Копаний мяч” учить боронити і здобувати.
- Лише зорганізована фізична сила запевнює народови свободу і независимість.
- Молодїж се будучність народу.
- Ліпша молодїж, красша будучність.
- Народна честь, сьміле око, сильні груди, мало слів, діл богато!
- Нарід, що не стремить до єдности підчас мира, не має карности під час війни.
- Не лебедїти, але стреміти!
- Не плачем, а мечем!
- Природа дає побіду все сотворіням рухливійшим.
- Позвивай свої сили, бо як ти слабий, то сьвіт скрутить тобі карк.
- Руханка є середником до виплеканя горожанських прикмет духа і тіла. Руханка не є сама собою цїлию. Руханка є лише середником до вихованя як налїпших горожан, що в роботі і забаві, в мирі і на війні потрафлять всюди заступити гідно свій нарід.
- Руханка робить тіло гарним, а дух відважним.
- Руханка се лік на байдужність, лінь, кириню.
- Руханка учить приказувати і учить слухати. Руханка виховує вже в молодїжи орґанїзацийний змисл, призвичаює до поділу праці, до відвічальности за обняту задачу, до совісности і точности, до опанована роботи правильною напругою, до віри в свої сили.
- Рухові гри виховують одиниці на добрих горожан, бо учать їх забувати на себе самих і стреміти витревало до спільної мети.
- Рухові гри дають нам воздух, сонце, рух, сміх, злуку і завзяття.
- Треба вже молодїж виховувати в рухливости, честивости, карности, а цілий нарід набуде тих прикмет.
- Треба мати знання і треба вміти знанням орудувати. Знання це топір, сприт це топорище.
- Хто сам своєї чести не цінить, того ніхто не цінить.
