Історії про цікавих українців, які захоплюють і надихають.
Сьогодні цикл “Люди” поповнився ще однією чудовою історією про жінку, яка робить зі скла справжні витвори мистецтва. Прегарні фігурки зі скла не залишать вас байдужими.
Досьє
Ольга Турецька — львів’янка.
- Любить квіти;
- не може жити без подорожей;
- останнім часом вечорами полюбила малювати аквареллю, займатися каліграфією або робити прикраси;
- обожнює книги;
- а також — побути сама;
- велику радість приносить час, проведений у колі сім‘ї, із сином;
- кожного ранку п‘є каву — своєрідний ритуал;
- колір як особиста пристрасть;
- Працює на себе й отримує задоволення від того, що робить
Як з‘явилась думка пов‘язати життя зі склом? І звідки любов до такого мистецтва?
Я народилася в родині художників і змалку часто спостерігала, як малює мама, як працює тато, підглядала, що малює дідусь, з бабцею шила різні ляльки. Та й сама багато всього видумувала і малювала. Я зростала серед фарб і пензликів і мріяла теж стати художницею. Тож поступила спершу в коледж ЛДКДУМ ім.
Труша на відділ розпису, де ми вивчали всі техніки монументального мистецтва. Саме тоді я вперше познайомилась з вітражем. Після коледжу поступила до академії на кафедру художнього скла, де, власне, і навчилась працювати з ним.
Скло, як матеріал, завжди мене захоплювало. Мій батько також колекціонує різні антикварні речі, тому в нас удома були всілякі красиві речі: вази, келихи, скляні скульптури. Я була зачарована венеційським склом. Також у батька є величезна бібліотека книг про мистецтво, де знаходила цікавий матеріал для себе.
Мабуть, все те середовище, у якому я росла, все, що бачила навколо, формувало мої смаки, уподобання і любов до мистецтва просто передалась мені з молоком матері (сміється – прим. ред.).
Чи підтримували Вас батьки у цій справі?
Батьки ніколи нічого не нав‘язували мені, завжди давали свободу вибору. Запитували, куди хочу вступати, бо доля художника не є легкою; але я хотіла поступати в коледж, і тоді вони мене, звичайно, підтримали. Це дуже цінно, коли рідні можуть щось підказати, порадити під час навчання.
Чи не шкодували, що обрали скло? Важко було опанувати техніку, у якій працюєте?
Робота зі склом не є легкою, тому після закінчення академії я сказала, що не хочу мати постійно порізані пальці, та й це зовсім не жіноча справа. Але, як кажуть, ніколи не зарікайся (сміється – прим. ред.). З часом, коли в мене з’явився син, почали виникати різні ідеї на дитячу тематику, і я почала їх втілювати в склі.
Техніка називається ф’юзинг (у результаті виходить декоративний малюнок, складений з декількох скляних кольорових елементів; він досягається шляхом термічного з’єднання за допомогою спеціальної технології обробки скла – прим. ред.).
Врешті, поступово почала активно працювати зі склом і зараз дуже люблю свою роботу. Це постійна співпраця з матеріалом, дуже цікава і захоплююча справа; перед спіканням ніколи не можеш бути впевненою, що вийде в результаті.
Це постійні спроби і експерименти, нові рішення і нові ідеї.
У кожній техніці є свої нюанси і секрети, багато речей приходилося дізнаватися на власному досвіді, самій. У такий спосіб знайшла свою мову вираження в склі, власний підхід до матеріалу і виробила свій стиль.
Як виглядає процес створення Bашої скляної композиції?
Спершу я думаю над ідеєю, малюю ескіз, потім вирізаю склорізом усі детелі зі скла; часом це дуже маленькі шматочки. Викладаю з них потрібну мені композицію і запікаю в муфельній печі при температурі понад 700 С`.
Цей процес є досить довгим, тому що температура поступово піднімається, і потім скло повільно охолоджується.
Якщо його різко охолодити, воно може тріснути. Власне, під час спікання відбувається вся магія, оскільки там, у печі, скло живе своїм життям, на яке я не впливаю. Тому часто відбуваються речі, які складно передбачити чи уявити, як поведе себе матеріал при високій температурі.
Потім якщо я роблю, наприклад, тарілку, ще раз спікаю скло у спеціальній формі, щоб воно вигнулось. Або шліфую скло і клею на спеціальний ультрафіолетовий клей до підставки.
Чи пригадуєте, якими були перші роботи? Можливо, є цікаві проекти, які найбільше сподобались?
Перші мої роботи зі скла – це невеличкі фігурки: різні звірі, зайці, птахи, також лампи для дитячої кімнати. І то були перші продажі й перші індивідуальні замовлення (сміється – прим. ред.).
Потім я почала робити більші роботи, панно, з якими брала участь у виставках і їздила за кордон. Возила свої скляні роботи за океан, брала участь в Нью-Йорк Арт Експо, то був цікавий досвід.
Робила персональні виставки у Львові. У 2013 почала співпрацю з Майстернею карамелі, зробили першу вітрину у Львові, а потім ще 17 вітрин по всій Україні і за кордоном – в Іспанії, Чехії, Словачинні. Це була неймовірна робота! Я дуже люблю цей проект.
Мені здається, він дуже вдалий і прекрасно втілений у життя, бо скло в техніці ф‘юзинг виглядає, як карамельки, і всі думають, що ці вітрини зроблені саме з неї.
А скільки часу займає виготовлення однієї фігурки?
Загалом моя робота дуже кропітлива. Усе залежить від складності виробу: я не можу вирізати будь-що склорізом. Треба обдумати, як стилізувати, поділити композицію на деталі, які будуть вирізатись.
Щоб зробити навіть найменшу річ, потрібна мінімум доба, але краще два дні. Відповідно більші роботи я роблю від тижня до місяця часу. Великі проекти, як вітрини, – до кількох місяців. Часом ескіз – це як фіксація ідеї, а в процесі матеріал трохи видозмінює роботу.
Дуже багато не вдається з першого разу, бо під час спікання скло може не так, як потрібно, спектись, тому часто потрібно переробляти. Я вже маю велику колекцію всіляких бракованих речей, часом дуже смішних.
Де черпаєте натхнення? Адже кожна з робіт яскрава і неповторна!
Дякую. Мені дуже приємно, і це надихає далі працювати, коли бачу, що мої роботи подобаються людям (сміється – прим. ред.). Це дуже мотивує! Я надзвичайно люблю колір і своїми роботами хочу додати в цей світ яскравих барв.
Натхнення – це не те, чого варто сидіти і чекати: воно завжди приходить під час роботи. Чим більше занурюєшся в неї, тим більше відчуваєш задоволення! Звісно, буває, що якась ідея може прийти дуже несподівано, тому я завжди маю нотатник із собою, щоб замалювати або записати думку.
Я дуже люблю подорожувати, люблю ходити на різні виставкі, у музеї, на якісь презентації, багато натхнення черпаю в природи. Краси навколо дуже багато, вона може бути в усьому, просто її треба помічати. Тільки погляньте, який дивовижний і прекрасний цей світ!
Як обираєте тематику для своїх робіт і що плануєте далі творити?
У кожну свою роботу я стараюся вкласти певний зміст, ідею, бо це те, що є в мені, що я люблю. До прикладу, у нас вдома дуже багато рослин, різних вазонів.
Мій чоловік старанно піклується про них, вони неймовірно гарні. Так вони надихнули мене зробити роботу «Моя колекція». Зараз можете побачити її на виставці в Музеї скла (м. Львів).
Позаминулого літа я багато працювала в майстерні і мріяла про море, так з‘явилась робота «Ідилія».
Теми приходять по-різному. Зараз також хочу зробити серію нових тарілок, планую поєднати скло з металом в нових предметах декору, хочу робити більш практичні речі для інтер‘єру, але це трохи потребує більших затрат, зате дуже цікаво придумувати щось нове.
Розкажіть, як зараз живеться творчим людям, чи достатньо ресурсів для втілення всіх творчих задумів?
Можу сказати, що це не є легко і просто. На жаль, в Україні лише незначна кількість людей цікавиться мистецтвом, а ті, яким подобаються мистецькі твори, часто не можуть собі дозволити їх купити. Ми б могли робити дуже багато цікавих проектів, якщо б була фінансова підтримка.
Я, до слова, працюю з дорогим матеріалом: це спеціальне скло для ф’юзингу, яке виробляють в Америці. Тому мені постійно потрібно вкладати гроші в матеріал. Більші речі мені складно виконати з власної ініціативи, а хотілося б.
В Україні дуже багато є над чим працювати і розвивати, головне – ми маємо великий потенціал, який можемо гідно представити в світі.
Потрібно прививати і виховувати цю любов до мистецтва. Чим більше буде свідомих людей, які будуть, наприклад, на день народження дарувати картини або якусь скульптуру, чи твір, зроблений руками митця, а не серійні речі, зроблені в Китаї, тим більше ми будемо розвиватись! Адже це дасть можливість художнику творити далі, збагатить світ навколо тієї людини і розвине українську економіку. Дуже важлива є ця співпраця, взаємодопомога і підтримка один одного!
Мені б хотілось, щоб у Львові відкривалося більше галерей, відбувалось більше виставок, щоб місто стало справжнім мистецьким осередком. Тут можна було б зробити великий центр прикладного мистецтва, скла, кераміки, дерева, металу… Хочеться, щоб з‘явилися люди, які готові були б розвивати справді мистецькі проекти. Ми можемо досягати більших вершин і кращих результатів у всьому, якщо всі будуть більше задумуватись над тим, що вони роблять і для чого.
