“Кінь людей топче! Вставайте! Вставайте!” – лунають крики серед глядачів, які зібралися дивитись на театралізований вечірній штурм фортеці на фестивалі “Ту стань”. Їх зібралося на фестивальній галявині близько 10 тисяч о 23.00 4 серпня – у другий день фестивалю. Перед дерев’яною фортецею-макетом сидять на траві півколом. З натовпу глядачів колоною виходять учасники – переодягнені реконструктори у костюми та військові обладунки часів Київської Русі. Тримають факели. Деякі верхи, деякі ведуть коней поряд. Під час штурму фортеці кінь одного з вершників біжить в натовп. Його відводять. Ніхто з присутніх не постраждав.
Фестиваль “Ту Стань” у селі Урич Сколівського району на Львівщині вже 13-й рік поспіль відтворює українське Середньовіччя. Є найстарішим в Україні історичним фестивалем, що проводиться безперервно. Проводиться у підніжжі наскельного міста-фортеці Тустань IX—XVI століття. Поєднує відтворення побуту, одягу, зброї, фольклору, ремесел того періоду, Сама фортеця у часи входила в єдину систему Карпатської лінії оборони південно-західних кордонів Київської Русі, згодом – Галицько-Волинського князівства. Тустань це також і митний пункт на соляному шляху, що вів з Дрогобича на Закарпаття та до Західної Європи. Цей відрізок також був частиною трансконтинентального шляху торгівлі шовком, що проходив з Китаю до Португалії.
Нічний штурм дерев’яної фортеці розпочинається трапезою жителів Тустані. Ставлять столи, у глиняних мисках господині приносять наїдки. Голос з-за сцени повідомляє, що до міста підступають ворожі кочові племена. Жителі Тустані заходять у двір фортеці, а кочівники підступають ближче. Не можуть зламати двері фортеці, не дістають драбинами до верху стін. Атакують стіни вогняними стрілами, але вони не займаються. Нарешті пробивають двері. Оборонці міста вступають в бій з кочівниками. Місто-фортеця таки втримує оборону, бо підійшло підкріплення, Тустанський воєвода зійшовся із найсильнішим воїном кочівників на вогняних мечах і здобув перемогу.
“Ту Стань! Ту Стань!” скандують глядачі і гучно аплодують. Розпочинається лазерне шоу.
“Родзинкою цьогорічного фестивалю є доповнена і віртуальна реальність. Компанія SoftServe на волонтерських засадах створила спеціальний мобільний додаток, який дозволяє подивитися як виглядала фортеця колись. Також за допомогою спеціального пристрою можна у віртуальній реальності політати над фортецею. Серед новинок і археологічна пісочниця для дітей, де можуть розкопати стародавні предмети і взяти з собою як сувеніри”, – каже директор і засновник фестивалю Василь Рожко на прес-конференції, що відбувається опівдні у наметі бойківської локації біля входу до міста-фортеці над річкою.
Територію заповідника розділили на 7 тематичних локацій: ристалище, ремісничі майстер-класи, театр, університет, духовна територія, література та бойківська культура. Там відбувалися понад сто різноманітних атракцій.
О 16.00 розпочинаються лицарські бої. На ристалище площею близько 20 квадратних метрів попарно виходять середньовічні воїни у металевих обладунках. За правилами турніру хто перший за хвилину 10 разів мечем вдарить суперника, той переміг. Того, хто буде колоти противника – дискваліфікують. Батьківщина турнірів – Франція. У Середньовіччі лицарі так демонстрували свої бойові якості.
“Займаємось реконструкцією історичних подій періоду XIV-XV століття. Саме тоді виникає класичне фехтування на територіях теперішньої Німеччини та Нідерландів, – каже голова львівського клубу історичної реконструкції “Лемберг” Олександр Олешко. На дерев’яній лаві за кілька метрів від ристалища прив’язує металевий наколінник. З обличчя витирає піт. – Комплекти наших обладунків оригінальні. Це музейні експонати. Кастен-брюст – коробчата накладка на живіт. На спину вдягаємо бригантину, яка складається з металевих пластин з’єднаних між собою Ноги частково відкриті, є лише наколінники і спеціальне взуття. Я піхотинець, а не вершник, тому маю вільно пересуватись, від ударів захищає кольчужна спідниця. На голову вдягаємо напіввідкритий шолом. Такі обладунки важать близько 20 кілограмів, тому необхідна неабияка витривалість, щоб у них битися ще й у таку погоду”.
Показує на бійця, який позаду місця бою біля намету готується. Обличчя і густу чорну бороду йому дівчата у лляних середньовічних сукнях обприскують водою з пульверизатора.
“Не кожен важкоозброєний воїн був лицарем. Лицар мав шита з гербом, військовий пояс з накладками з дорогоцінних металів, золоті шпори. Це йому дарував король за заслуги. Наприклад, міг проявити себе доблесно в бою або й врятувати короля. Так за заслуги в бою був нагороджений українець Іван Косушик, що брав участь у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року у складі Руського Королівства. Отримав як відзнаку три села в Теребовлянському повіті на Тернопільщині”, – розповідає історик.
На пагорбі галявини збираються відвідувачі. Сидять на покривалах та просто на траві, від сонця ховаються під парасолями. У повітрі чути запах смажених ковбасок-гриль та вареної кукурудзи, які продають на фестивалі.
“Може вам квасу налить? Так насухо і удар схопити можна. Майже безалкогольний. Такий ще вікінги пили”, – пропонує голова клубу реконструкторів “Відірвана Бірка” Олена Бєлкіна. На шиї має скандинавську прикрасу– дві овальні черепахоподібні фібули на нитці. З іншими членкинями товариства сидить у полотняному наметі у локації реконструкторів.
“Ми чи не єдиний з клубів присутніх тут, що не вивчаємо військову справу. Але можемо розказати про побут скандинавів періоду 930-1030 року. В тогочасному одязі між скандинавами і слов’янами є разюча відмінність. Слов’яни носили одяг рослинного походження – з льону і конопель, тоді як скандинави – із вовни. Їли м’ясо корів, які за розмірами були набагато менші за наших теперішніх, а також свиней, курей, гусей. З овочів в основному – листова капуста. В раціоні були поширені зернові: овес, жито, ячмінь. Пшеницю могли собі дозволити тільки багатії, тоді як у Київській Русі вона була основним злаком. Вирощували багато сортів, втрачених до наших днів. Хліб пекли без закваски. Ось такі палянички, – показує випечений коржик розміром з тарілку. – Житло будували скандинави схоже до гуцульських хат, які були поєднані з хлівами”.
У локації реконструкторів, яка розташована ліворуч від сцени, можна також сфотографуватися на дерев’яному троні з короною і в обладунках. За фото беруть по 10 гривень.
По периметру галявини розташовані ятки ремісників і народних майстрів. Вони продають свої вироби – біжутерію, вироби з дерева і шкіри, одяг з вовни та вишитий, рідкісні музичні інструменти та сувеніри. Ремісники проводять майстер-класи, каліграфи вчать виводити чорнилом літери, гончарі на гончарному крузі вчать відвідувачів ліпити горнята, ковалі виготовляють пам’ятні монети.
“Обережно, тут температура 9 тисяч градусів”, – каже ремісник Юрій Бойко. На саморобній печі, що виглядає як бочка, розплавляє латунь. Піч виготовлена із насипу вугілля з піском і глиною. Збоку рукою качає повітря – піднімає і опускає металевий затвор прикріплений до мечі мішковою тканиною.
“Таким чином температура підвищується, бо постійно у вогнище подається кисень”, – пояснює. Він босий, у чорній мантії.
На скелі піднімаємось круговими дерев’яними східцями. Там на площадці біля вершини облаштували літературну локацію і читають вірші сучасних поетів.
“Цього року у фестивалі взяли участь понад 200 учасників зі Львова, Калуша, Івано-Франківська, Луцька, Києва, Одеси, Вінниці. Є і гості з Литви”, – каже організатор, голова клубу військово-історичної дружини “Чорна Галич” Ярема Іванців
Підраховувати туристів у Тустані відтепер буде туристичний барометр, який відкрили під час цьогорічного фестивалю. У відкритті взяв участь голова Верховної ради Андрій Парубій.
