Готуйтеся побачити львівську Софіївку з розкішними віллами та містичними барельєфами на стінах, цікаві будиночки колишнього кооперативу «Власна Стріха» та згадки про так і не здійснену мрію побудувати «місто-сад» на Новому Львові.
Сьогоднішня мандрівка розпочнеться від Стрийського ринку вулицею Івана Франка, звідки і починається місцевість під назвою Софіївка.
Простуємо у бік вже відомого пам’ятника художнику Іванові Трушу та дорогою милуємося оригінальною червоною кам’яницею у готично-неороманському стилі. Це – витвір Якуба Балабана, побудований Вінцентом Кузневичем для фабриканта кахлів Берла Нойвонера, що був власником кахлярні на нинішній вулиці Стуса, яка працює і зараз.
Минаємо пам’ятник Трушу та сквер Яцека Куроня, який свого часу мешканці теж неформально називали Софіївкою. Одразу ж за сквером з правого боку вулиці розташований помпезний високий будинок з колонами на фасаді. У 1938 році його будували за проектом Тадеуша Солецького для Польського історичного товариства, а нині тут розміщується офіс Західної електроенергетичної системи.
Навпроти нього, у закутку розташована така цікава вілла з вежею в гущавині дерев.
Цей збудований у другій половині ХІХ століття будинок колись належав майстрові з художнього металу Станіславу Конопацькому.
Минаємо ще один цікавий будиночок навпроти…
…та милуємося невеличкою неоренесансною віллою авторства Адама Берського.
Наступна триповерхова вілла, збудована на початку ХХ століття за проектом Альфреда Захаревича, знаменита тим, що тут до своїх останніх днів жив відомий у цілому світі львівський математик Стефан Банах.
Йдемо в бік трамвайного кільця та одразу перед ним звертаємо правіше на вуличку, яка йде догори. Тут вулиця Свєнціцького переходить у вулицю Мушака, але зберігає свою нумерацію – бо колись, до 1946 року, це була одна вулиця Двєрніцького.
Увагу привертає мальовнича вілла праворуч з цікавим куполом та вишуканими дерев’яними елементами даху. Спроектував і збудував цю будівлю львівський архітектор Іван Долинський, що певний час мав тут офіс свого архітектурного бюро.
З інших будиночків вулиці Мушака варто оглянути постсецесійні кам’яниці авторства архітекторів Генрика Заремби та Мартина Хшановського, у яких колись жили знані львівські митці. Окрім вишуканості форм, особливістю цих будинків є барельєфи скульптора Владислава Яроцького «Химера», що зображає дракона, подібного до грифона, і «Війна» – у вигляді екзотичного воїна якогось містичного війська.
Повертаємось назад, минаючи перший корпус Українського католицького університету, який був збудований у 1924-1926 роках за проектом Владислава Дердацького як гімназія імені Казимира Великого і встиг побути школою та Львівською богословською академією, що була відновлена у 1994 році…
… та повертаємо до закутка ліворуч, де бачимо справжню потаємну перлину Софіївки – розкішну віллу Івана Долинського, яку він спроектував і збудував для себе та родини у стилі «піттореск» з елементами готичної, романської, необарокової та карпатської архітектури.
Йдемо далі повз будиночки зовні тупикової вулиці Лемика…
…і далі непомітною стежкою піднімаємося вгору до парку, звідки можна по-справжньому помилуватися красою вежі вілли Івана Долинського та її цікавими елементами, зокрема, дощовим водометом – горгульєю.
Парк, до якого ми потрапили, належить до колишнього Закладу для незрячих фундації графів Єжи Чарторийського та Станіслава Міцельського, який був збудований тут у 1900 році. Зараз тут львівська школа-інтернат №100 для незрячих дітей.
Минаємо будівлю закладу та йдемо далі вже вулицею Івана Франка, і трохи вище бачимо на горі пам’ятку, завдяки якій ця місцевість і носить назву Софіївка – костел Святої Софії.
Костел Святої Софії був побудований у 1594 році на кошти львівської міщанки Софії Ганель – власниці кам’яниці на площі Ринок, 5. Спочатку він був дерев’яний, і постраждав від вогню під час турецької облоги Львова в 1672 році. Новий мурований костел збудували у 1760-х роках, а сучасного вигляду він набув після перебудови у 1864 році.
Одразу ж за костелом милуємося віллою з романтичною вежею, яка колись належала львівському професору медицини та знаному львовознавцю Юзефу Вічковському.
Навпроти бачимо відомий не лише львів’янам музейний комплекс – меморіальні музеї Івана Франка та Михайла Грушевського.
Нас ж більше цікавить ця вілла з куполом, що постала тут в 1910-х роках за проектом Владислава Літвіновіча та належала львівському фотографу Генріку Міколяшу, нащадку власників відомого пасажу Міколяша та аптеки на Коперніка, де було винайдено гасову лампу.
Наступна велика вілла належала графові Станіславу Скарбеку-молодшому та зберіглася у первісному вигляді завдяки тому, що тут з 1939 року знаходиться дитяча технічна та сільськогосподарська станція, нині – центр еколого-натуралістичної творчості та центр науково-технічної творчості учнівської молоді.
Минаємо вілли з бароковими вежами 1922 року від архітектора Яна Новорити…
…та виходимо до нинішнього міського Палацу урочистих подій. Цей величний неокласицистичний будинок був збудований у 1926 році за проектом Адольфа Вайса для власника друкарні та президента Львова Юзефа Ноймана. До 2000 року тут був палац культури «Львівенерго», а згодом – вже неіснуючого заводу «Львівприлад».
Майже навпроти палацу розташована одна з трьох пам’яток, що залишилися від Галицької крайової виставки – водонапірна вежа, яка була трансформована у кафе ще за радянської влади.
Далі йдемо до кінця вулиці Франка, повертаємо ліворуч і бачимо однотипні вілли вулиці Панаса Мирного, з яких починається сучасний район Новий Львів. Це – будинки кооперативу «Власна Стріха», що постали тут у 20-х роках ХХ століття для міських урядовців та державних службовців за типовим проектом Владислава Клімчака.
До речі, вулиця Панаса Мирного колись так і називалася – «Власна Стріха».
Сама ж назва «Новий Львів» виникла не у радянські часи, як іноді думають, а на початку ХХ століття, коли архітектори Фердинанд Касслер та Олександр Остен створили план міста-саду в районі нинішнього парку «Залізна вода».
Частину Нового Львова вдалося реалізувати: за проектами архітектора Тадеуша Врубеля біля парку «Залізна вода» у стилі функціоналізму збудували однотипні вілли. У первісному вигляді їх збереглося досить мало – наприклад, ось цей будиночок на вулиці Кибальчича…
…та розташована поруч із ним вілла художника Божемського, прикрашена композицією «Дівчина з рушником» у стилі сграфіто.
А от планам Касслера і Остена 1910 року про дільницю вілл «Красучин» в районі сучасної вулиці Тернопільської з садами, великою площею Варшавською та вулицями-променями від неї так і не судилося здійснитись – через віддаленість (на той час) цього району від міста тут до І світової війни збудували лише кілька будиночків. А вцілів з них взагалі лише один – вілла на вулиці Тернопільській, 15.
Цей розкішний будинок із цікавою ліпниною і дахом зберігся в первісному вигляді завдяки розташованій тут житлово-експлуатаційній конторі. На жаль, після переїзду комунального підприємства на Сихів вілла стоїть пусткою, а великий сад, що існував довкола неї, вже знищений та забудований.
Завершимо ж прогулянку біля ще однієї цікавої будівлі 20-х років ХХ століття, що зберіглася у первісному вигляді – вілли «Marja» на вулиці Кам’янецькій.
Сьогоднішня мандрівка завершує першу частину циклу публікацій про цікаві та потаємні куточки Львова, де надзвичайно рідко бувають туристи. Після невеликої перерви ми продовжимо відкривати таємниці нашого міста.
Історичне середмістя, що збереглося з XVI століття, велична Львівська Опера, вишукані церкви та собори давно стали туристичними візитівками Львова. Та перлинами Львова є і багато фантастично гарних вілл, старовинних будинків та природних пам’яток, які збереглися як поруч з популярними туристичними місцями, так і у віддалених куточках міста. Наш проект ставить за мету показати маловідомі цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці за допомогою сучасних технологій та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста та належної її охорони.
Віктор Гальчинський, “Твоє місто“
