Напередодні відкриття восьмого міжнародного джазового фестивалю у Львові його організатори під час бізнес-сніданку, організованого юридичною компанією Ейч.Ді.Партнерз, поділились деякими секретами Leopolis Jazz Fest. Tvoemisto.tv записало головні тези незмінного арт-директора фестивалю, знаного в Україні знавця джазу Олексія Когана: про народження музики на концертах, зворотній бік фестивалю, який не помічають гості, а також про самих гостей.
Попри важкі часи, у нас залишається така оаза як Львів, який щороку перетворюється на столицю джазу.
Хто ж вам у Верховній раді скаже, що слухає Олега Винника чи шансон? Ні, всім хочеться казати, що вони слухають класичний джаз.
На сцені Едді Рознера грають хедлайнери, на площі Ринок має звучати енергійна музика, що має зібрати натовп. А сцена біля палацу Потоцьких – це окрема реальність, де можна послухати музику для «внутрішнього споживання».
Я бачив багато туристів, які приїжджають у Львів, гуляють містом – але чують музику на площі Ринок чи біля палацу Потоцьких і зупиняються до кінця концерту.
Для себе я визначаю п’ять категорій публіки, яка ходить на цей фестиваль. Перша – люди, які люблять джаз і які намагаються встигнути на всі сцени. Друга – це публіка, якій все гаразд. Вони приїжджають у туристичне місто випити чи поїсти, а музика – це бонус до меню. Третя – цільова. «Я приїхав послухати Ахмада Джамала, все решта – слухайте, якщо хочете, а мені вистачить». Два роки тому з’явилась ще одна категорія. До мене приїхали друзі-дизайнери з Молдови, Литви та Латвії, придбали квитки і потрапили на Ларса Даніельсена. Після нього, на контрасті, був шикарний концерт Мішеля Каміло – а я дивлюсь, що вони йдуть. Що, питаю, не вкатило? «Ні, Олексію, це ти можеш переключити якийсь тумблер і з одного концерту вискочити на інший. Нам цих вражень вистачить ще на тиждень». І вони йдуть, беруть автографи, купляють диски – але кажуть, що на сьогодні все. Ще одна категорія відвідувачів – я називаю їх «категорія з піджатими губами». Вони пишуть в соціальних мережах, що фестиваль повне лайно – і кожного року я бачу, як вони приїжджають.
Певно, що все змінюється. Наприклад, львів’яни та гості почали приходити на концерти на 20 хвилин раніше, ніж п’ять років тому.
Якби я не був арт-директором фестивалю, то сидів би всі дні на фан-зоні.
Як запросити артистів? Що тут кокетувати – так, я знав багатьох особисто. А далі працює радіо «одна баба сказала». Хербі Хенкок телефонував Боббі Макферріну, щоб запитати: «А як там?»
Не забувайте про концерт Ахмада Джамала – йому 87 років. І коли реклама пише: «Вперше в Україні Ахмад Джамал!», то я так тихо кажу: «І останній».
За великим рахунком, з великих артистів, які вже на рівні легенд (і які ще виступають), у нас не було тільки двох: Даяни Кролл і Кіта Джарретта.
Коли мене запитують: «Коли на великій сцені будуть українські музиканти?», я завжди сумую. Невже 62 особи з оркестру INSO – це не українці?
За сім років я нарахував 11 проектів, де українські музиканти грають з виконавцями з Європи, Америки чи Азії, з якими вони познайомились на фестивалі.
Є зворотній бік фестивалю. Наприклад, коли одна львів’янка приносить щось, накрите серветкою і просить покликати Джино Ванеллі. «Я прочитала, що Джино Ванеллі любить грушу під карамеллю – і я йому її зробила». Він виходить – і в нього сльози на очах. Чи львівська дизайнерка, яка принесла свою сукню для Хіромі. Або Хербі Хенкок, який виходить у вишиванці.
Ви ж не бачите того, що не маєте бачити. І не розумієте почуттів постачальників роялів, які кожного року нас питали:
– А Джеймі Каллум буде?
– Ні, цього року не буде.
– Слава Богу!
Тому що він іноді може вискочити ногами на рояль, який коштує 160 тис. євро. (До речі, цього року Джеймі Каллум таки виступить у Львові – прим. ред.)
Колись після виступу Джона Маклафліна він покликав нас до себе в гримерку, відкоркував дуже коштовну пляшку шампанського і сказав дуже важливу річ: «Я хочу випити за організаторів фестивалю». Я кажу: «Що трапилось?». «Ви знаєте, я ходив сьогодні на концерт на сцену палацу Потоцьких, де ви готували виступ українських студентів – і я не відчув ніякої різниці у вашій підготовці їхнього концерту і нашого, на великій сцені. І я хочу за це випити».
Мені здається, що будь-який фестиваль – це величезна піца, де кожний шматочок має інші інгредієнти: оце я знаю, тож скуштую, це я не пробував, а це мені не подобається.
Музика не мусить подобатись вся. Але можна запустити музику в себе, трохи посунутись, щоби вона сіла поруч з вами.
Ходіть на концерти. Ніщо не замінить відчуттів на живому концерті. Ця дірочка в YouTube на гарному моніторі – це все не те. У вас є можливість подивитись, як народжується музика, побачити контакт музикантів на рівні погляду чи руху руки, почути брудну і непотрібну ноту – це буває тільки на концертах. У вас є можливість побачити, як народжується справжня музика, без якої ви потім (так іноді буває) не можете жити.
Довідка.
Leopolis Jazz Fest – міжнародний джазовий фестиваль, який щорічно проходить у Львові в останні вихідні червня. Щорічно його відвідує близько 100 тисяч гостей. 2016 року Leopolis Jazz Fest був визнаний поважним британським виданням The Guardian одним з найкращих джазових фестивалів Європи.
До 2017 року фестиваль називався Alfa Jazz Fest. Після кількарічних протестів активістів проти реклами бізнесів російської Alfa Group «Альфа-банк» відмовився від титульного спонсорства, і назву фестивалю змінили. Та головні речі залишились незмінними, зокрема команда: креативним директором фестивалю є Олексій Коган, музикант і радіоведучий, знавець джазу та почесний амбасадор Львова та головна організаторка та директорка Leopolis Jazz Fest Наталія Горбачевська.
Ольга Перехрест
Фото: Ейч.Ді.Партнерз та Leopolis Jazz Fest
