Сьогодні назва села Дунаїв, що розкинулося між горбів Перемишлянщини, мало що скаже навіть більшості мешканців Львівщини. Село як село. Однак насправді історія Дунаєва заслуговує, аби про неї дізнатися більше, а саме село – аби його відвідати.
З давніх-давен Дунаїв облюбували галицькі архієпископи. Саме тут у XV столітті вони влаштували свою садибу, що одразу зробило місцину знаковою для релігійного і культурного життя Галичини. А 1424 року король Ягайло дав дозвіл архієпископу Яну Жешовському перетворити Дунаїв на місто за магдебурзьким правом. Перша згадка про Дунаївський замок, чиї залишки ще можна було побачити до 70-их років минулого століття, датована 1466 роком.
Замок був потужною і стратегічно вдало розташованою твердинею, і в 1476 році зумів витримати татарську облогу. Гідним «напарником» в обороні землі від ординців для замка став оборонний костел.
Очевидно, що сьогоднішня окраса Дунаєва – суворий на вигляд оборонний костел святого Станіслава, не має до свого героїчного предка, який був дерев’яним, прямого стосунку. Взагалі думки дослідників щодо дати побудови костелу у Дунаєві розходяться практично на століття. За однією версією, мурований готичний костел вже існував станом на 1485 рік, однак після татарських навал у 1585 році храм виникла потреба фактично відбудувати. Що й було зроблено коштом архієпископа Яна Соліковського, який над первісною готикою храму віддав перевагу ренесансу.
За іншою ж версією, Соліковський не перебудовував жодного готичного храму, а зводив новий «з нуля» на місці понищеного дерев’яного костелу. Якщо глянути глибше, то суперечка не настільки важлива – з точки зору історії сто років це дрібниця. Головне, що сувора святість дунаївського храму і нині тішить око.
Як і більшість споруд того часу, храм потерпав не лише від навали чужинців, але й від стихійних лих і людської неуважності. З кінця XVII століття в історії костелу більше як на сто років настає період постійних пожеж і, відповідно, відновлень.
У 1688-1798 роках після того, як костел випадково підпалили військові, його відновленням займався вікарій Станіслав Бржежанський. Після чергових пожеж у 1724 році святиню реставрував уже архієпископ Ян Скарбек. Далі упродовж століття тривали розписи стін, склепінь, облаштування декору. Остання в часі суттєва реставрація храму відбулася у 1909-1912 роках. Саме тоді в інтер’єрі з’явилися розписи Леонарда Вінтеровського.
Однак уже через два роки спалахнула нова війна. Внаслідок бойових дій було пошкоджено дах і склепіння храму, російське військо конфіскувало дзвони. І хоча у міжвоєнний період споруду було вкотре відновлено, уже в радянський час її доля стала доволі сумною. Остаточно костел закрили у 1948 році. На той час через пошкоджений дах відбулося замокання фресок. Нове життя древній храм отримав уже в часи Незалежності, коли віруючі Римо-католицької церкви понад десять років приводили його до сьогоднішнього стану.
Сьогодні, після численних, негараздів, дунаївський костел святого Станіслава, на диво добре виглядає. З могутньою баштою та бійницями по всьому периметру споруда нагадує про героїчну історію краю, про бої і про їх здебільшого безіменних героїв. Водночас спокійний ритм життя галицького села і плавне погойдування крон дерев спонукають стоячи під суворими храмовими мурами задуматися про святе і вічне.
