Блог присвячується моєму улюбленому архітектору Фердинанту Каслеру, який загинув під час німецької окупації за невідомих обставин.
На вулиці Костя Левицького, 27 є будинок, який в народі називають будинок-метелик. Назва, очевидно, взялась від вигляду фасаду, адже еркер цього дому дійсно виглядає – як розправлені крила метелика. Про цей будинок майже немає інформації. Справа була втрачена, тому сказати, коли точно він був зведений і хто архітектор – неможливо.
Зважаючи на те, що два сусідніх будинки в стилі функціоналізму зводив найвідоміший на той час архітектор Фердинант Каслер, в мене завжди були підозри, що будинок-метелик теж його авторства. Судячи з форм і сусідньої забудови, цей – звели десь в кінці 1930-их років, саме тоді вулиця активно забудовувалась функціоналістичними проектами. Автором яких здебільшого був Каслер.
Історична довідка повідомляє, що у цьому будинку наприкінці травня 1944 року містилось командування обводу № 3 польської Армії Крайової під керівництвом генерала Владислава Філіпковського. А в польських джерелах трапився запис про власників цієї нерухомості, що заставив мене “копати” далі і таки потратити в середину будинку. Отож, власником цих маєтків зазначається Фридерик(Францішек) Каслер, архітектор, який мав власне бюро. Ймовірно, власник нерухомості міг бути сином відомого архітектора, власний будинок якого, як відомо, був на на тій же вулиці за номером 11 А.
Якби не ця знахідка, я б можливо і не заходила до будинку, адже зовні його вже встигли добряче зіпсувати: весь фасад утеплили, від оригінального тиньку не залишилось і сліду, а замість нього – так званий “короїд”. Знизу отиньковані панелі пофарбовані в невідповідний колір. На щастя, форми фасаду та вхідна брама – майже не постраждали. Не враховуючи добудованої на даху мансарди та огорожі, на які мали б звернути увагу в Управлінні охорони історичного середовища, так як будинок в реєстрі пам’яток архітектури місцевого значення(№ 178).
Зважаючи на порушений ансамбль фасаду, очікувала від інтер’єрів ще гіршого, але те, що я там побачила, насправді вразило. Весь внутрішній простір будинку збережений практично в ідеальному стані. Без перебільшення такі інтер’єри могли б стати зразком для реставрації подібних будинків. Одразу зрозуміло, що мешканці добре знають – де живуть та піклуються про свій будинок.
При вході збережений дерев’яний тамбур. Далі бачимо суцільне алебастрове облицювання, плафон. В стіни вмонтовані батареї, над якими красуються вікна-ілюмінатори, які скоріш за все освітлювали якісь господарські приміщення. Площина партеру розходиться на два боки.
Тут я зустрічаю пані Марію. Каже,що вселилась сюди в 1950-их роках. Ось тут на партері її батькам дали квартиру. Сусідами їхніми була прислуга, котра залишилась з ще з довоєнних часів. Від них жінка і дізналась, що будинок належав багатим євреям, відомим архітекторам.
За її словами, власне, Фердинант Каслер і проектував цей будинок. Тут поживала ціла його родина, на верхніх поверхах, а на партері обидва крила належали прислузі.
Слуги згадували, що родина до останнього не вірила, що їх будуть знищувати. “Багатих євреїв німці не зачеплять”, – говорили вони. Проте одного дня найвідоміший архітектор львівського функціоналізму Фердинант Каслер вийшов на поріг чи не найгарнішого свого творіння і загинув від німецької кулі. Чи було так насправді – ми вже не дізнаємось, адже немає жодної достовірної інформації щодо обставин смерті Каслера.
Зі всієї родини, за словами, пані Марії врятувалась лише дочка і зять, вони втекли зі Львова до Великої Британії ще на початку сорокових.
Новими мешканцями будинку стали різні радянські діячі: жив тут і секретар обкому партії, і викладачі, і навіть музиканти. Скоріш за все через статусність мешканців будинок завжди підтримували в належному стані.
Навіть ліфт зберігся і досі працює. Автентичні двері та скло ще на місці. Єдине, що панель замінена.
Сходовий марш литий з бетону суцільно з перилами, викінченими гнутим деревом. Під’їзд освітлює стрічкове скління, де ще стоїть оригінальна дерев’яна столярка.
Піднімаюсь на перший поверх. Тут двері до кожної з квартир виконані з дерева. На дверях збереглась ще вся оригінальна фурнітура: клямки, вічка. На другому поверсі вхідні портали виконані ще дорожче – з обох боків їх оточують дзеркала в металевих рамах. На останньому поверсі видно, що вхідні двері відновлювали, але з розумінням цього стилю.
Проте сюрпризи цього будинку не закінчуються. Вражає вихід на мансарду. Весь сходовий марш насправді вигнутий по спіралі від нижнього поверху, але до виходу на дах він ще більше звужується та звивається, утворюючи надзвичайні ритмічні лінії. Освітлення падає тут з великого вікна-ілюмінатора.
Здається, “останні акорди” свого творіння Каслер виконав максимально експресивно. Бетон давав можливість архітекторам вдаватись до різноманітних фантазій форми, які тут проглядаються у закінченні цього сходового маршу.
У всьому інтер’єрі майже немає правильних контурів – всюди гнуті, хвилясті, рвані площини. Будинок виглядає ніби живий організм, не лише зовні, але й з середини. До таких фактур і форм хочеться доторкатись, видно в них особистий почерк та любов до своєї справи.
Підвальні приміщення будинку теж дуже просторі – починаються зі сходів, збоку яких імітація вікна-ілюмінатора – очевидно тут в міжвоєнний час була пральня та котельня.
Вихід до внутрішній дворик теж добре збережений, в дверях навіть стоїть ще оригінальне скління.
Тут зустрічаю ще одну мешканку будинку. Жінка розповідає, що інтер’єри вони та сусіди реставрували за власний кошт, а поручні ремонтував один із ректорів Політехніки, який тут проживав. Тильний фасад будинку мешканці теж відновили за свій рахунок. Бачу, що тиньк тут теж не збережений, проте пофарбовано в досить відповідний колір.
Запитую жінки так чому ж лицьовий фасад вирішили зіпсувати “короїдом”. Вона знизує плечима і каже: “Так це ж реставрувало місто. Майстри з Управління охорони історичного середовища…” Тоді в мене запитання до профільних інстанцій – чому люди, які цілком могли б не знати – як відновлювати такі будинки, пофарбували тильний фасад, практично не порушуючи архітектурного ансамблю, а реставратори з Охорони історичного середовища вдались до справжнісінького кітчу?..
Попри все будинок-метелик – це один із шедеврів львівського модернізму. Сюди треба приходити і вивчати архітектуру, через яку наше місто стало частиною світової “модерністичної революції”. Дивитись на будинки, які пережили, згадувати людей, яким не вдалось цього зробити і будувати мости – між насильно перерваним буттям міста.
Джерела:
pl.wikipedia.org/wiki/Akcja_„Burza”_we_Lwowie
jaroslawrokicki.com/lista-majatkow-kresowych/
uk.wikipedia.org/wiki/Вулиця_Левицького_(Львів)
