Зважаючи на те, що людина — істота соціальна, вона постійно контактує з іншими, ділиться своїми враженнями, переживаннями, планами на майбутнє, але водночас не завжди задумується над наслідками такої взаємодії. Не розумієте, до чого це? Тоді запитання — ви чули прислів’я “Не кажи “гоп”, поки не перестрибнеш” або “Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани!”? Мабуть, що так. Можливо, інколи ви й самі послуговуєтесь ними, тому що знаєте — навіть добре продуманий план може бути зруйнований через певні обставини. То що ж робити в такому випадку? Як діяти? Саме про це йтиметься далі.
Кожен з нас час від часу ставить перед собою конкретні цілі, намагається реалізувати мрії, планує своє життя. І буває так, що про це хочеться кричати на весь світ. Адже здається, що як тільки так зробиш, ціль стане на крок ближчою. Але вчені стверджують: тримайте язик за зубами! Виявляється, як тільки ви скажете комусь про свою ціль, приємні відчуття, які наповнюють вас, заважатимуть досягнути її.
У людини, яка розказала оточуючим про свої цілі, з’являється відчуття, ніби вся робота для її досягнення уже зроблена, а тому знижується зацікавленість і мотивація.
Про це говорили різні вчені: в 1926 році — засновник соціальної психології Курт Левін, називаючи це “заміною”, в 1933 році — Віра Малер, за словами якої, якщо людина ділиться своїми планами на майбутнє, підсвідомість сприймає їх як те, що уже відбулося, а в 1982 — професор психології Нью-Йоркського університету Пітер Голлвітцер, який присвятив цій тематиці книжку “Символічне самопізнання”.
Кілька років тому Пітер Голлвітцер опублікував результати одного із своїх досліджень.
Отож, в 4 експериментах взяли участь 163 людини. Усі мали визначитись зі своїми цілями, але частина розказала про них оточуючим, а частина — ні. Кожен з учасників мав 45 хвилин роботи, яка мала наблизити його до досягнення задуманого, хоча вони також могли зупинитись в будь-який момент.
В результаті було з’ясовано, що ті люди, які не обговорювали свої цілі, працювали протягом цих 45 хвилин, однак, за їх словами, ще багато чого потрібно було зробити. А от ті учасники, які розповіли про свої цілі, закінчували працювати приблизно на 33 хвилині, водночас заявляючи в кінці дослідження, що дуже наблизились до своєї цілі.
Тож психолог наголошує, що, розповівши про свої плани, в нас з’являється відчуття передчасного завершення.
Небезпека полягає в тому, що ви відчуваєте, ніби вже досягли мети, і тому вам більше не потрібно над цим працювати
Наприклад, ви хочете піти в спортзал і розповідаєте про це друзям так: “Я вирішив піти в спортзал і навіть купив собі одяг та взуття”. Таким формулюванням ви створюєте картинки в голові, на яких уже виглядаєте підтягнутими та привабливими, і тим самим обманюєте мозок. А він нічого не робить, щоб мотивувати вас, тому що задовольнився грою уяви. Замість цього потрібно казати: “Я хочу позбутись зайвої ваги. Було б класно, якби ви про це відкрито говорили, коли мені буде ліньки йти в спортзал”.
Тому напрошується висновок — чим менше людей знають про наші цілі, тим більше шансів, що вони будуть досягнуті.
Коли ви ставите перед собою ціль, робота мозку полягає в тому, щоб довести її до закінчення. Але якщо ви розказуєте про неї направо і наліво, він сприймає це як уже завершену дію, і не запрограмовується на її досягнення. Тож тримайте язик за зубами, і діліться зі світом уже конкретними результатами!
