Львів – Львів’янин Роман Городечний, який 14 травня підкорив Джомолунгму, повернувся у Львів. Він і киянин Тарас Поздній пережили складний і небезпечний спуск, але вижили і навіть надали допомогу туристові з Китаю. На Джомолунгмі, найвищій вершині світу, Роман підняв прапор Львова. Чому так манить Джомолунгма альпіністів і що львів’янину допомогло під час підняття?
Піднятись на Джомолунгму було мрією життя підприємця Романа Городечного. Аби зреалізувати задумане, він ретельно готувався. Наприкінці жовтня розпочав щоденні тренування на витривалість. І врешті 13 травня, під вечір, група, у складі якої був львів’янин, почала підняття.14 травня зранку він вже споглядав красу землі з найвищої точки планети, на висоті 8848 метрів.
«Це дика ейфорія, яку ні з чим не можна порівняти. На деякий час просто забув, що це так високо і небезпечно. Просто замилувався тим, що бачив навколо, що було піді мною. Небо таке голубе! Сонце! Люди, які там були, не приховували захоплення, тиснули один одному руки. Це було дуже гарно! Я розумів, що це сталось, що я таки сюди піднявся, що зумів побороти себе, задля чого і тренувався і піднімався. Альпіністи – «адреналінозалежні»», – каже альпініст.
Однак менш аніж через 10 хвилин почався сильний вітер і сніг, так званий «білий вітер», який дряпав руки. Роман Городечний і ще двоє членів експедиції з України вирішили спускатись. «Шторм, температура –40, висота майже 9000 метрів, останній балон із киснем. Я розумів ризики, і ми негайно почали спускатись», – пригадує альпініст.
Вони йшли разом із трьома шерпами – місцевими мешканцями Непалу, які працюють у компанії, що організувала підняття на Джомолунгму. На висоті 8300 метрів вони побачили альпініста з Китаю, який заснув – вдалось його розбудити і забрати зі собою, підстраховуючи і пильнуючи, щоб повторно не задрімав. Бо це означало б смерть.
«Ми дійшли до першого табору на висоті 7900 метрів десь близько 16-ї години. Один чоловік із нашої групи продовжив спуск далі, самостійно до другого табору пішов і китаєць. А я і Тарас Поздній з Києва змушені були залишитись у таборі. На такій висоті ніхто не ночує, але стан здоров’я Тараса погіршився. Його пекли очі. Ми ночували в одному наметі, і я цілу ніч пильнував, щоб нас не знесло вітром. Кисню у балонах нам вистачало, звісно, ми були весь час у масках, змогли випити гарячого чаю. Апетит пропав геть», – розповів Городечний.
Зранку по перилах із натягнутих шнурів альпіністи спустились до табору, розташованого на висоті 6400 метрів. Йшли туди протягом восьми годин, хоча зазвичай цей шлях долають за час удвічі менший. Один із шерпів під час спуску загинув.
«70% нещасних випадків стається саме під час спуску. Тарас, на жаль, не розрахував, як слід, одяг, окуляри. Йому вітром і снігом пошкодило сітківку очей. У нижчому таборі був лікар із іншої експедиції і порадив негайно викликати гелікоптер, бо може бути біда. Ми почали просити, щоб прибув літак, але час ішов і на наше прохання ніхто не реагував, тоді ми вирішили повідомити рідним і друзям про нашу ситуацію», – каже альпініст.
Страхова компанія, з якою уклали договір альпіністи, спершу відмовилась надати гелікоптер і розпочати рятувальну операцію, але коли дружина та друзі Романа Городечного здійняли галас, то 16 травня о 6.30 їх із табору забрав гелікоптер.
«Це була масштабна операція порятунку Романа і Тараса. Багато людей залучили. Хоча однією з вимог у контракті зі страховою компанією було те, що у разі потреби спрямують гелікоптер. Ми боролись за альпіністів», – каже друг альпініста Наталія Шелестак.
До підняття потрібно ретельно готуватись
У Непалі українцям надали медичну допомогу. На запитання Радіо Свобода, що саме допомогло Романові вижити, що не обморозив руки і ноги, він відповів: «Дві речі: щоденні тренування на витривалість, що підійшов серйозно до підготовки, зокрема у виборі одягу, взуття. Але найважливіше, що ми жартували всю дорогу під час підняття. Отой гумор дуже і дуже підтримував нас».
Альпіністи мали намет на трьох осіб, укомплектовували свій наплічник самостійно, зокрема і медикаментами. Маски і балони з киснем видала компанія в Непалі, яка організовувала підняття. З маскою Роман мав постійно проблеми, бо замерзав клапан, важко було дихати. Він просив гіда замінити йому її, кисневий балон, але йому відмовили.
«Це була безвідповідальність організаторів. На трьох людей шерпи мали б мати одну запасну маску, а її не було. Відчувалась легковажність гідів до сходження. Вони були не підготовлені. Всі свої претензії ми донесли до власника компанії, можливо, це буде враховано і допоможе під час наступних експедицій комусь. Будь-який фактор може стати для когось трагічним, стати причиною смерті», – вважає чоловік.
Роман Городечний зауважив, що компанії, які організовують підняття на Джомолунгму, у гонитві за бізнесом, зароблянням грошей нехтують безпекою туристів, безвідповідальні при організації експедиції.
«Підйом затяжний, легенькі льодові стіни, черги з шерпів і туристів, альпіністи, які спускаються і їм байдуже, що комусь поруч важко, а перила ж одні, і комусь доводиться відщіпатись. Ми стояли по 40 хвилин у чергах. Щоб не обморозити руки, ноги, я постійно рухався, щоб був кровообіг. Коли дихаєш киснем, то думаєш, які органи треба зігріти, я думав про пальці ніг і рук. Китайців та індійців багато піднімається на Еверест (англійська назва гори – ред.). У Китаї за це пільги дають і вважається якоюсь заслугою. Небезпечно, що люди піднімаються непідготовлені. З нами була 16-річна дівчина з Китаю. На вершину вона піднялась, а спускали її четверо осіб, вона не мала сили», – розповів Городечний.
Львівський альпініст радить тим, хто мріє підкорити Джомолунгму чи іншу гору, ретельно готуватись до мандрівки, зокрема тренуватись, не нехтувати правилами безпеки, якомога більше дізнаватись, як поводитись у критичних ситуаціях.
«У мене справді був момент, коли опанував мене страх. Я логічно оцінював ситуацію і бачив, у якому стані перебуває товариш по експедиції. Хоча ми дивились прогноз погоди і на 14 травня вона прогнозувалась ідеальною, але розпочався шторм. Я не шкодую, що пережив стільки емоцій. Це поборюєш не гору, а себе. Гора буде стояти, а себе переборюєш, і оцей момент, що таки вдалось, що переміг себе до кінця – це складова тієї ейфорії, яку ти отримуєш. Альпіністи йдуть за адреналіном і готові долати такі перешкоди», – наголошує альпініст.
Однак не лише за адреналіном піднявся львів’янин на Джомолунгму. Задля того, щоб зібрати гроші на лікування онкохворої дівчинки Соломії Шарко, він пообіцяв підняти прапор чи логотип компанії, яка найбільше надасть коштів. І ще до мандрівки вдалось знайти всю потрібну суму для дитини. А витривалість альпініста під час сходження на Джомолунгму стала прикладом для батька дівчинки, який на сторінці у фейсбуці написав: «Я готовий, на прикладі Романа, йти всупереч труднощам і переконаний, що у нашому житті хвороба Соломійки – це лише терновий шлях до успішного її оздоровлення».
У Непалі розташовані вісім з 14 вершин світу, висота яких перевищує вісім тисяч метрів. Джомолунгма, відома в англомовному світі як «Еверест», заввишки у 8848 метрів, лежить на кордоні між Непалом і Китаєм, її вершина також доступна з північного, китайського, боку.
