Впродовж останнього року навчання в університеті я панікував. Я усвідомлював, що мене ось-ось випустять у світ майже цілковитим невігласом. (Коментатори, будь ласка, давайте тут власний жарт). Я мав за душею напівзасвоєну дещицю інформації про західну історію і прочитав, а потім майже зовсім забув кілька німецьких романів і віршів. Я нічого не знав про науку. Я не мав найменшого поняття про те, як функціонує світ. Я навіть до кінця не знав, що таке кредитна ставка.
Незадовго до закінчення університету на обіді в Лондоні я звірив свої тривоги авторитетному чоловікові тридцяти з гаком років. «Не хвилюйся, – сказав він. – Я також нічого не знав, коли закінчив університет, тож просто продовжував учитися. Зараз мій працедавець оплачує мені вивчення арабської мови». Того вечора я постановив продовжувати вчитися довіку. Через двадцять п’ять років я залишаюся невігласом, але продовжую вчитися.
Позаяк я здобув освіту у Великій Британії, то не відбув традиційної американської церемонії вручення дипломів, на якій немолоді зануди промовляють: «Ви можете бути всім, чим захочете». Натомість немолоді зануди годину бубніли нам щось латинською мовою. Та якщо якийсь американський університет і далі шукає немолодого нудного промовця для цьогорічної церемонії вручення дипломів, то ось що я сказав би випускникам:
«Після закінчення університету я вирішив з’ясувати, що таке кредитна ставка, тож почав читати газету, яку доти ніколи не розгортав: Financial Times. І продовжував її читати у сподіванні врешті-решт з’ясувати те, що я найбільше хотів знати: чому одні країни і люди багаті, а інші бідні. В 1994 році, намагаючися прискорити процес навчання, я став співробітником FT. Я думав, що через кілька років знатиму достатньо, аби піти далі й займатися чимось більш путнім, ніж журналістика, та цього не сталося.
Як і я тоді, ви зараз закінчуєте університет майже цілковитими невігласами. Це не ваша вина. Найбільш продуктивний для навчання вік ви мали від 0 до 3 років, коли ваш мозок був фактично губкою, але потенційну можливість, ймовірно, було втрачено. Відтак кожний шкільний день ви проводили в оточенні 30 людей, в кожного з яких були свої проблеми і рівень здібностей. Починаючи зі старших класів, додаткових труднощів вам завдавали гормони, смартфони і ранні вставання.
Якщо ви здобули спеціальну чи технічну освіту, то чого б ви не навчилися, це застаріє, поки я говоритиму. Ви також не навчитеся чогось більше, коли вступите в “реальний світ” бізнесу, бо бізнес не є реальним світом. Як і будь-яка інша діяльність, він є лиш його сегментом. У найкращому разі ви зможете покращити свої навички роботи з людьми і здобути обмежені часом і місцем фрагменти знань: наприклад, як у даний момент продавати палети в США.
Одним словом, ви повинні будете продовжувати вчитися усе своє життя. Ось вам кілька порад.
Прикусіть язика і слухайте. Щоразу, коли ви думаєте “я це знаю”, ви цього не знаєте. Коли ви чуєте, що говорите те, що вже говорили раніше, не завдавайте собі труду продовжувати. Коли хтось говорить вам щось вартісне про Північну Корею, не сидіть там чекаючи, коли зможете втрутитися, ляпнувши щось про Північну Корею. Краще мовчати, ніж переказувати бородаті анекдоти.
Також уникайте розмов про ціни на нерухомість, про дороги, дієти, знаменитостей і кліше про поточні події. Так ви заощадите кілька років протягом свого життя.
Уважно прислухайтеся до молодших від себе людей. Вони є невігласами і загалом мають гіршу роботу, але їхні фрагменти знань будуть свіжіші за ваші.
Якщо бодай колись ви мали спокусу ввести себе в оману, що ваші знання залишатимуться актуальними тривалий час, послухайте, як ваші літні родичі викладають расові теорії, з якими вони ознайомилися в 1940-х рр.
Якщо ви – найрозумніша людина в товаристві, це означає, що ви не в тому товаристві. Якщо у вас є теорія, яка все пояснює, відкиньте її. Як економіст Естер Дюфло сказала моєму колезі Джону Ґапперу про теоретиків: «Якщо я можу наперед вгадати, що ви будете думати про практично кожну проблему, то цілком ймовірно, що ви помилятиметесь».
Коли ви зустрічаєте когось, хто любить баляндрасити, то могли б взяти від нього крихту професійних знань, якщо вона в нього є. Ви, найімовірніше, ніколи не матимете з ним продуктивної розмови, і він мало чого навчиться від інших людей, отож краще його уникати.
Коли ви виявите, що помилялися стосовно чогось, то не гризіться цим. Цінуйте цей момент: ви чогось навчились.
Не дозволяйте конфліктам руйнувати своє професійне життя. Часті зміни роду занять перешкодять вам підвищити свою компетентність в окремо взятій галузі. Якщо ви змушені працювати з тим, хто вас дратує, змиріться з цим. Якщо вас дратує багато людей – значить, проблемою є ви.
Навіть якщо ви станете експертом, то й далі будете добрячим невігласом. Те, що експерти знають на будь-яку тему, завжди є значно меншим, ніж те, чого вони не знають.
Звісно, ви не можете бути всім, чим захочете. Вся штука в тому, аби визначити, ким ви повинні бути».
Минулого року на вечері в Лондоні до мене підійшов впливовий чоловік за п’ятдесят і запитав: «Пригадуєте мене?» Звісно, я його пам’ятав. Я не бачив його 25 років, але то був той фацет років тридцяти з гаком, що вперше розповів мені про навчання довіку. Він навчив мене більше, ніж університет.
Simon Kuper
My life tips for graduates: embrace your ignorance
Financial Times 10.05.2018
Зреферувала Галина Грабовська
