Життя без відходів

Бея Джонсон є всесвітньо відомою спікеркою: вона мала доповідь на конференції TED, а зараз подорожує країнами світу з виступами на різноманітних подіях і форумах. 12 травня вона завітала до Києва, де презентувала переклад своєї книжки «Дім — Нуль Відходів».

Про те, як жити без сміття в українських реаліях, — читайте в інтерв’ю Беї Джонсон Громадському.

Люди —  і я зокрема —  дивуються, як можна влаштувати своє життя, щоб у цілої сім’ї протягом року був лише невелика банка відходів. Як ви позбуваєтеся сміття — а надто, якщо це стосується неорганічних речей?

У своїй книжці «Дім — нуль відходів» я згадую про п’ять правил. Перше — відмовитися від речей, які нам непотрібні. Друге — зменшити використання речей, яких ми все ж потребуємо. Третє — заново використовувати те, що ми споживаємо. Четверте — переробляти сміття, яке залишилося після перших трьох пунктів. П’яте — віддавати на компост те, що може розкластися. Англійською це звучить як правило п’яти «R». (Refuse, Reduse, Reuse, Recycle, Rot — ред.) Якщо виконувати це, можна зменшити свої відходи до однієї банки на рік.

Французька екоактивістка, засновниця руху «Нуль відходів» Бея Джонсон під час інтерв’ю Громадському, Київ, 12 травня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Можете навести конкретні приклади? Якщо з органічними відходами все більш-менш зрозуміло, то що, наприклад, ви робите з косметичними засобами?

Ці п’ять правил слід застосувати до кожного аспекту життя. Наприклад, я відмовилась від використання різної не потрібної для мене косметики. Раніше моя кімната була заставлена косметикою — різні кольори тіней, маски, декілька видів туші для очей, помад тощо. Але потім я зрозуміла, що мені достатньо лише однієї туші, однієї пудри, однієї помади.

Відтак я почала шукати, де можу купити ці речі в таких упаковках, які змогла б використати потім. Для косметики це досить складно. Отож багато речей я почала виготовляти сама — з підручних органічних матеріалів. Наприклад, замість зубної пасти ми використовуємо харчову соду, до якої додаємо воду і наносимо на зубні щітки з дерев’яними ручками. Ручку потім віддаємо на компост, а використану щетину запаковуємо в наш слоїк.

А що ж, власне, в цей слоїк урешті-решт потрапляє? Що там всередині?

У банці за минулий рік — використані деталі з навушників, частинки ламінату, бирки з одягу, наліпки з фруктів та овочів, упаковка від контактних лінз мого чоловіка, кріплення для брекетів мого сина, силікон із раковини, який щороку слід змінювати. Є ще дещо, до чого ми не можемо застосувати п’ять правил Zero Waste і віддати на переробку. Ми почали збирати наше сміття в слоїки у 2010 році, його ми потім не викидаємо. Тож, на сьогодні в нас удома стоїть вже 7 слоїків зі сміттям.

Схоже, єдине повне сміттєве відро в домі — це «кошик» на робочому столі вашого комп’ютера.

О, так! Він постійно повний. Я весь час щось видаляю — навіть у цифровому світі я слідкую за тим, щоб відмовитися від непотрібного, щоб його було якомога менше.

Як щодо грошей? Такий спосіб життя обходиться дешевше чи дорожче від звичайного?

Такий спосіб життя насправді економить багато грошей. Ми підрахували, що він зберігає близько 40% нашого сімейного бюджету. По-перше, тепер ми споживаємо набагато менше, ніж раніше. Сьогодні нам комфортно з тією кількістю речей, які вже маємо, тож рідко купуємо щось нове. Робимо це лише в тому випадку, коли щось зносилося чи вийшло з ладу, але навіть тоді обираємо вживані речі, які безперечно коштують дешевше.

Також ми купуємо їжу без упаковок, адже часто на самі упаковки припадає до 15% вартості товару. На додачу, будь-яку річ для одноразового використання ми замінюємо чимось, що можна використати багато разів. Паперові рушники — на ганчірки, серветки — на носові хустинки. Багаторазові альтернативи існують абсолютно для всього, навіть для презервативів! А на зекономлені гроші ми встановили сонячні батареї і систему, яка дозволяє повторно використовувати воду з душу для поливання наших рослин.

Що було найскладнішим на початку, що створювало найбільші незручності?

Найскладніше було знайти баланс. Коли ми починали, термін «Нуль відходів» слугував для позначення виробничих процесів — його не використовували для опису повсякденного життя. Про це не існувало жодних книжок, блогів, інструкцій. Ніхто не писав, як відмовитися від сміття вдома, тож мені довелося самій випробувати багато речей, а інколи навіть вдаватися до крайнощів. Але врешті-решт ми знайшли баланс.

У певний період я вкладала надто багато зусиль. Виготовляла власний сир, хліб, масло, соєве молоко. Однак потім зрозуміла, що не зможу продовжувати так усе життя, готуючи для сім’ї з чотирьох, і водночас працювати на роботі весь день. Тому я від цього відмовилась, натомість купувала продукти в крамниці, але запаковувала у власну тару — екосумки або скляні банки.

Здається, відмовитися від відходів в один мент досить складно. Хочеться краще розібратися в цьому на прикладі. Приміром, мені — 23 роки, я живу сам. Які кроки я можу зробити насамперед, щоб жити за принципом якщо не «нуль відходів», то хоча б «0,5 відходів»?

Для початку слід навчитися казати «ні» насправді зайвим речам. У сучасному світі ми щодня використовуємо дуже багато речей — пластикові пакети, паперові рушники, візитні картки, роздаткові матеріали на конференціях тощо. Коли ви приносите все це додому, воно займає ваш простір і створює проблему зі сміттям. Навчившись казати «ні», ви зможете суттєво скоротити перелік речей, які потрапляють до вашого дому.

По-друге, скоротіть перелік тих речей, які використовуєте повсякдень. Якщо ви модник, не раджу починати з гардеробу, почніть з кухні. Якщо ви любите готувати — не починайте з кухні, почніть з ванної кімнати. Починати варто там, де найлегше, а далі працювати у складнішому напрямку.

І третя порада: знайдіть у себе вдома одноразові речі й спробуйте знайти їм альтернативу. Приносьте до магазинів власні сумки й тару. Якщо ви застосуєте ці три кроки по порядку, ви здивуєтеся, наскільки менше сміття стане у вашому житті.

Рік тому у Львові виникла велика проблема із вивозом сміття. Це сталося через закриття міського сміттєзвалища. Відтак активісти намагалися запровадити підхід «Нуль відходів» й усіляко популяризували сортування. На початку все йшло добре, однак попри те, що люди сортували сміття, пізніше його звозили на одну купу. Тож багато містян розчарувалися й перестали дбати про свої відходи. Можливо, в Європі чи Америці набагато легше дотримуватися принципу «Нуль відходів» або хоча б сортування. Які альтернативні шляхи можуть бути в українських реаліях?

Коли я розповідаю про власний спосіб життя за межами США, люди махають рукою: це легко для тебе, ти живеш в Америці. Американці кажуть: це легко для тебе, ти живеш у Каліфорнії. Мешканці Каліфорнії кажуть: це легко для тебе, ти живеш у Сан-Франциско. Мешканці Сан-Франциско кажуть: це легко, адже ти француженка.

У кожного є свої причини для відмовок. Дехто каже: «Ох, у вас сім’я з чотирьох осіб, а я живу один і не зможу дотримуватися цього способу життя!» Хтось додає: «Тобі простіше купувати вживаний одяг, бо ти худа!» У когось інший аргумент: «Ти можеш жити без відходів, бо твої діти — підлітки, а з немовлятами це неможливо». Але ж ми починали, коли мої діти були маленькими! Не дозволяйте хибним уявленням завадити життю без відходів.

Звісно, сміттєві проблеми є різними в різних частинах світу. Десь потрібно боротися з величезним об’ємом відходів, а десь ідеться про збирання і переробку лише невеликої кількості.

США в цьому плані не є ідеальною країною — є багато держав, які продукують значно менше сміття, ніж Америка. Але якщо ви застосовуватимете перші три кроки концепції, це дозволить запобігти утворенню сміття взагалі. Вам не треба буде хвилюватися про сортування, переробку чи проблеми зі сміттєзвалищами, адже тоді ваших відходів буде в рази менше. Zero Waste не означає перероблювати більше відходів. Zero Waste означає перероблювати менше завдяки тому, що ми запобігаємо утворенню сміття взагалі.

Який «життєвий шлях» сміття в Сполучених Штатах? В Україні є сміттєзвалища, намагаються впровадити сортування, а як працює вся ця система в Штатах?

У Штатах основна проблема полягає в тому, що люди споживають надто багато. Напої, фастфуд подають в одноразовому посуді, який засмічує довкілля. Продукують надто багато речей, а отже й сміття. Звісно, в країні є сміттєзвалища і декілька сміттєспалювальних заводів.

Але вони аж ніяк не сприяють Zero Waste — навпаки. Місто підписує з ними договір про те, що має постачати певну кількість відходів, щоб «прогодувати» машину. Ці заводи живуть завдяки сміттю: вони його спалюють, але жодним чином не допомагають тому, щоб його в принципі ставало менше. Тож виходить таке собі замкнуте коло.

Саме через сміттєспалювальні заводи в Скандинавських країнах — Норвегії, Швеції, Данії — рух Zero Waste розвивається дуже повільно: вони вважають, що і так роблять забагато, спалюючи своє сміття. Але коли ви його спалюєте, то втрачаєте матеріал, який можна використати знову! У людей немає відчуття, що потрібно зменшувати споживання.

Проблема полягає в тому, що надто багато сил і ресурсів кидають саме на переробку відходів, що не є відповіддю.

Нещодавно в Україні тривала дискусія щодо доцільності переробки сміття. Деякі люди вважали, що марно намагатися робити це в країні, де ти навіть не можеш утилізувати батарейки чи ртутні лампочки. Якою була б ваша відповідь у цій дискусії?

Я не розумію. Як це — не можеш утилізувати ртутні лампочки? Чому?

В Україні немає заводів чи станцій, які можуть їх утилізувати. Вони їх просто збирають, а для переробки батарейки чи лампочки слід везти в країни ЄС.

Хм. Важко сказати. Але знову ж таки, якщо ви будете послідовно застосовувати перше правило Zero Waste, і відмовитеся від непотрібних приладів, у вашому домі стане менше електроніки, а отже й менше лампочок і батарейок.

Люди можуть почати рух знизу. Але часто багато залежить і від держави — побутує думка, що вона також зобов’язана  підтримувати цей рух і заохочувати до екологічного способу життя. На вашу думку, яким чином держава може допомогти?

Особисто я вірю, що важелі змін у руках споживача. Багато хто залишається збоку й не хоче починати життя без відходів, адже переконаний, що спершу свій підхід мають змінити великі корпорації і влада. Я з цим не згодна. На моє переконання, кожна покупка — як голос на виборах. Щоразу, коли ви купуєте щось у пластиковій упаковці, ви кажете: «мені подобаються речі, запаковані в пластик!» І фабрики вироблятимуть ще більше упаковок. А якщо ви запаковуєте продукти у власну тару, то таким чином інвестуєте у світ, де буде менше пластику. Фабрики вироблятимуть те, що купують споживачі. І якщо ви зміните свій список покупок — зміниться і світ виробництва.

Інтерв’ю записане за сприяння українських проектів Zero Waste Ukraine, Ozero, «Зеленая Школа», які організували приїзд Беї Джонсон в Україну.