Найціннішим благом кожного з нас — безробітного і мільйонера, шевця і проектантки — є наша увага. Надто легковажно ми користуємось цим благом, присвячуючи надмір часу питанням настільки банальним, що не потрафимо згадати про них наступного дня, не кажучи вже про тиждень, місяць чи рік по тому.
В мережі ми “споживаємо” величезну кількість інформації, щодня кожен з нас торкається свого телефону понад сто разів. Багато з нас більшість роботи виконує перед екраном під’єднаного до мережі комп’ютера. Значну частину часу, призначеного на розваги і відпочинок, ми присвячуємо перегляданню Фейсбуку чи Твіттера — у пошуках чогось, що приверне нашу увагу. Споживання може здатися неадекватним визначенням процесу читання постів, переглядання відео і фото, але наша увага є цінністю, що конвертується — односторонньо — у гроші.
На неї полюють рекламні банери, що їх стараємося вирізати AdBlock’ом. Шарпають її крикливі заголовки: “Скандал в домі відомого політика! Актриса скомпрометувала себе на бенкеті! Президент оголошує воєнний стан!” Ці притягнуті за вуха новини є як сендвіч у фаст-фуді — кольорове фото пробуджує апетит, ми даємо злапати себе на рекламний набір їжі, підлитої апетитним сосом, щоб відчути в шлунку тягар тяжкостравної, штучної їжі. І, як мінімум, легке розчарування. Легке, бо ніхто не любить визнавати помилки.
Гендлярі увагою притягують наші очі, цькують клікбейтами, підсовуючи фаст-фуд для нашого розуму. Ми захищаємось, як вміємо, шукаючи якісний зміст в повені сміття. Як ті, що на смітнику полюють на цінну здобич: шматок важливого аналізу зі світу, добре написаний есей, небанальний образ, захопливий репортаж, мудра рецензія — це наші кольорові метали. Перероблені (рециклінг!) в наших головах, вони перетворюються в дійсно цінні думки, знання, емоції.
Певний репортер протягом місяця харчувався винятково в Макдональдсі, щоб перевірити, як зміниться його тіло і він сам. З цього вийшов фільм. Нині він вже не є таким суґестивним, як в момент прем’єри 14 років тому. Вже ми усвідомлюємо наслідки доброго та поганого харчування, фізичних вправ та їхньої відсутності. Ми ритуалізовуємо кухарство, не виходимо з дому без 5 км пробіжки, ортодоксальний режим вилучає з наших тарілок то тваринні жири, то вуглеводи, то Богові душу винен глютен.
Сповнені добрих намірів, ми збираємось переглянути ранішні медіа, але серед тих медіа, бізнес-модель яких завалилась разом з паразитуючим на їхніх продуктах інтернетом, конкуренція хто-нижче-впаде призвела до того, що тільки найбільш невразливі вийдуть після цього перегляду незабрудненими. Прецінь є журнали, друкована преса. Ба; спонукана алгоритмами позиціонування в популярних пошукових системах культура інфотейнменту доходить і туди. А поза всім свідома лектура обраної газети, купленої в кіоску, є уламком того, що ще тримається нас — мимоволі і принагідно: під час перерви в роботі, переглядом краєм ока новин чи гортання стрічки соцмереж.
Тішить те, що все більше серйозних дослідників кажуть: разом із нашою втомою і зростаючим усвідомленням ця традиція буде зникати, аж поки залишить на полі бою видання, які стануть, як вінілові платівки, що будуть приносити задоволення своєю намацальністю. Якістю паперу, ілюстрацій, довшого тексту.
Добре жити — це добре читати. Банальна правда, наслідки якої від нас вислизають. Чи пожива, якою хтось годує наш розум, не є так само важливою, як наше щоденне меню? Чому під заголовками, які клікаєм, ніхто не зобов’язаний перелічувати всі побічні наслідки — як на упаковках біологічно активних додатків?
Творчість, чи — якщо хтось собі бажає — виробництво змісту, є потрібна, світ не стоїть на місці. Але не можна іґнорувати факту, що перевиробництво стосується також і вартісного змісту. Легко пропадають в тисняві, а особливо, що не завше в парі із вмінням композиції йде мистецтво реклами і продажу. Світ мережі, як наш всесвіт, не перестає розширюватися. Власне тому ми потребуємо мапи, щоб вільно в ньому переміщатися, знаходячи при цьому, зрештою, не тільки те, що шукаємо: в ній, як і в кожній подорожі, ми знайдемо речі, про які наперед і не подумали.
Настала пора на свідоме спілкування з океаном мережі. Пора визначати власні стежки, утримуватися від пасивного дрейфу туди, куди вказують нам жадібні перекупки уваги. Високоякісний матеріал не повинен бути завалений купою. Себто купою сміття.
Не замикаймося в одній бульбашці, яку ми із задоволенням надуваємо зі знайомими, що думають і живуть так само, як ми. Щоб розвиватися, ми мусимо час від часу вийти з нашої зони комфорту. Щоб ставати кращими людьми, ми не можемо розмінювати на дрібниці нашу зосередженість, нашу увагу, наше життя.
This is your life and it is ending one minute at the time.
Це твоє життя, і воно спливає з кожною хвилиною.
Leszek Jażdżewski
Śmieciowe wpisy na Facebooku trują bardziej niż śmieciowy fastfood
[в друкованій версії: Dobrze żyć to dobrze czytać. Wypluj informacyjnego hamburgera]
Gazeta Wyborcza, 5.05.2018
Переклад О.Д.
