Фото Андрія КУБ’ЯКА
Як розповіла «Дню» завідувачка відділу давньоукраїнського мистецтва Марія Гелитович, пам’ятка вперше в цілості постала перед відвідувачами у соту річницю дарування Митрополитом Андреєм Шептицьким українському народові Національного музею, заснованого 1905 року з ініціативи Владики. «Це дуже знаменно», – вважає Марія Гелитович. І додає, що саме Митрополитові потрібно дякувати за збереження Манявського іконостасу, котрий стараннями Предстоятеля УГКЦ 1924-го був привезений до музею.
«Іконостас Скиту Манявського, більше знаний в літературі як Богородчанський, мабуть, як жоден інший рукотвір такого масштабу, має тривалу історію «мандрів» – від свого первісного місця призначення до статусу музейного експонату», – розповідає науковець.
Про твір та його майстра, визначного іконописця кінця XVII – першої половини XVIII століття, стало відомо тільки у XІX столітті, коли 1880 року галицький археолог граф Войцех Дідушицький, досліджуючи церкви, побачив у храмі Богородчан іконостас високого мистецького рівня та виявив підписи з іменем ченця Йова Кондзелевича.
Систематичні дослідження Богородчанського іконостаса та творчості майстра Кондзелевича (1667 – бл. 1747) науковці розпочали у ХХ столітті. Розвідки тривають досі.
Відомо, що іконостас до Скиту Манявського було створено для Хрестовоздвиженської церкви, що постала 1681 року на місці старого скитського храму, який 1676-го спалили турки.
У Манявському монастирі іконостас пробув до 1785 року – тоді австрійська влада закрила монастир. Іконостас продали до церкви Пресвятої Трійці у Богородчанах, де він перебував 100 років. От саме тут і відкрив його Дідушицький. І з ініціативи графа іконостасний ансамбль потрапив до реєстру пам’яток державного значення.
1916-го, під час Першої світової війни, аби вберегти мистецький твір від ймовірного знищення, його демонтували і доправили до Відня – до Музею мистецтва і релігії.
Трохи згодом ним зацікавилася польська влада, і раритет було перевезено до Варшави.
1924 року, завдяки клопотанням Митрополита Шептицького, пам’ятку було передано до Національного музею у Львові. «Упродовж кількох років навіть спроектували спеціальний зал у новозбудованому корпусі на вул. Драгоманова, – зазначає науковець. – Одначе повністю показати відвідувачам іконостас не вдавалося, отож його експонували окремими іконами».
Реставрацію іконостаса Кондзелевича розпочали 1998 року – у Львівській філії науково-дослідного реставраційного центру України. Закінчили відновлення пам’ятки через 7 років – 2005-го. А офіційно представили публіці у головному корпусі Національного музею (проспект Свободи, 20) 2013-го, позаяк показ раритету вимагав тривалої, а головне – зваженої підготовки. «Беручи до уваги значні розміри іконостаса, а він п’ятиярусний і є завширшки 13 метрів і заввишки 11 метрів, наші працівники знайшли оптимальний спосіб подання цього ансамблевого комплексу – його експонують в одній залі, трьома частинами – зі всіма складовими елементами конструкції та декоративної різьби» , – зазначає Марія Гелитович.
На чільному місці – намісний ряд із пределами та празниковий ряд. Друга група – ряди апостолів і пророків. Третя частина – три найбільші за розмірами композиції, і це центральна ікона з ряду моління, яку увінчує завершення іконостаса – «Розп’яття з пристоячими», та дві ікони, що фланкують нижній намісний ряд, – «Успіння Богородиці» та «Вознесіння».
«Встановлення Богородчанського іконостаса в експозиції Національного музею у Львові є логічним завершенням тривалої історії і «мандрів» пам’ятки, і її реставрації», – підсумовує Марія Гелитович. І запрошує всіх небайдужих до українського мистецтва оглянути видатний рукотвір видатного Майстра – ченця Йова Кондзелевича, 350-ліття від дня народження якого широко відзначали минулого року в Україні.
Тетяна КОЗИРЄВА, Львів.
