Джеймс Ніксі – голова програми Росія та Євразія у Chatham House, автор статтей та досліджень про відносини між Росією та іншими пострадянськими країнами, організовував сотні приватних експертних круглих столів з питань Росії та Євразії загалом. Як основний фандрайзер для своєї програми досліджень, він зібрав кошти на десятки проектів компаній корпоративного сектора, урядів та грантодавців.
Джеймс здобув філологічну освіту та в міжнародних відносинах, має попередній досвід у журналістиці (як репортер в Москві наприкінці 1990-х років) та банківському секторі.
До Львова Ніксі приїздив як експерт Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House з презентацією звіту «Боротьба за Україну» (The Struggle for Ukraine)
— Востаннє я був у Львові 12 років тому, і тоді все було трошки запаморочливо у моїй свідомості, але дійсно я був надзвичайно захоплений, попри те, в якому стані тоді були будинки та архітектура. І тепер, через 12 років, я бачу, що все навіть ще краще, і я обов’язково казатиму своїм дітям та знайомим, аби відвідали ваше місто, адже це надзвичайне місце, про яке вони ніколи не чули, але повинні побачити.
Як я розумію, туристичний бум у Львові почався з Євро-2012? Знаєте, я дуже люблю футбол, але футбольні фани — не найкращі представники будь-якої нації, особливо Великої Британії, Німеччини та Росії. Цього року Ryanair запускає прямі літаки зі Львова до Лондона, і, з одного боку, я думаю, що це прекрасно, але, з іншого боку, проблеми будуть такими, що такі не найкращі представники моєї країни приїжджатимуть сюди, гулятимуть містом, напиватимуться тощо, і я переживаю, що ви бачитимете не найліпшу сторону моєї країни.
— Велика Британія все одно має гарну репутацію, і її поважають, навряд чи п’яні туристи зможуть сильно змінити ситуацію. Однак, коли я підлітком була в Істборні, то спостерігала за тим, як тамтешні жителі вороже ставились до усіх, хто розмовляв іншою мовою, і декотрі іспанські та російські студенти мали багато проблем з хуліганами. Зараз у маленьких містечках все ще присутній такий радикалізм?
— Буду чесним. Якщо ви приїдете в більшість регіональних міст, скажімо, ввечері на вихідні, то побачите, як люди напиваються, дівчат у коротких спідницях і загалом не дуже культурне життя. Але так і є у більшості ВБ, попри установлені стереотипи про інтелектуальне життя Оксфорда, Шекспіра, віскі і т.д. На жаль, я мушу сказати про те, що моє селище тотально біле, можливо, з декількома гомосексуалістами, але загалом це той самий світ, що і був у 1920-30-их, і він майже не змінився. Я маю з чим порівняти, адже я працюю у Лондоні, який зараз є абсолютно мультикультурним, як і багато інших великих міст. Я не намагаюсь втекти від мультикультуралізму, але я хочу втекти від тих великих міст.
— Ця ситуація якраз пояснює, чому Brexit не мав бути таким неочікуваним, правильно?
— Звичайно. Більшість людей, яких я знаю, працюють у сфері міжнародних відносин чи просто освічені, і 99% з них голосували проти, але також я знаю декількох людей, розумних людей, хоч і важко знайти розумний арґумент для Brexit, які голосували за. Важко сказати, чи тут справа у російському впливі, але кампанія Brexit була настільки простою і так банально говорила “Make Britain great again”, що ніхто не звернув уваги на її дієвість.
— Я пригадую, що ще у 2012 році деякі аналітики прогнозували такий результат…
— В цій країні все завше складно, оскільки на острові все відбувається трохи інакше, хоч це й не можна вважати виправданням, але все одно існує це неминуче відділення від континенту. Навіть я, попри любов до ЄС, відчуваю цю відмінність та інакшість, хоч це й не означає, ніби я хочу залишити цю країну крайнощів. Під час кампанії Brexit було безліч банерів на кшталт “Щотижня ми даємо Брюсселю 3 мільйони, пора повернути їх назад”, і то була просто брехня, хоч це не важливо, адже люди повірили.
— Минуло вже майже 2 роки від Brexity, чи відчула ВБ наслідки і шкоду від свого рішення?
— Ми офіційно залишаємо ЄС наступного року, і перш за все життя змінилось таким чином, що медіа просто одержимі цим і ця тема в них домінує. Хоча зараз ми маємо напади з хімічною зброєю, які відволікли нашу увагу від Brexit, і конспірологи б сказали, що це було спроектовано британцями, аби відволікти всіх від проблем уряду. Що найгірше у Brexit – це те, що уряд, який робив добрі речі для людей, щоб зробити їхнє життя кращим, тепер цього не робить, адже повинен вирішувати проблеми виходу з ЄС. Тепер ми мусимо шукати нові ринки торгівлі, змінювати законодавство тощо і тратимо на це весь наш час. У Британії, як і у всіх інших країнах, є багато проблем, яких ми більше не вирішуємо через цей Brexit, і це велика трагедія.
— І також ви тепер не маєте часу на вирішення різноманітних проблем міжнародного характеру.
— Так. Я думаю, що в Україні з цим трохи інакше, адже ваша ситуація змушує молодь більше займатись політикою, і в цьому є свій плюс. Більшість людей моєї країни не зацікавлені у тому, що відбувається деінде, і добре, що Brexit змусив їх нарешті включитись і занепокоїтись. Є цікава лінія між людьми, які хочуть жити нормальним життям без втручання уряду, але водночас пристрасно реагують на те, як їхня країна залучена до проблем всього світу. Я б хотів вийти з гри і більше ніколи не думати про це все, але інша частина мене завжди хоче продовжувати гру, бо я аналітик, перед яким зараз стоїть багато інтелектуальних викликів. Одна з речей, які завжди мене захоплювали, коли я подорожую, наприклад, в Казахстан, там люди зазвичай більше переймаються через участь їхніх країн у міжнародних процесах.
— Хочу спитати про відносини між ВБ та США, адже ваш попередній прем’єр-міністр Девід Кемерон був хорошим другом Барака Обами не тільки як політик, а й в приватному житті. На вашу думку, якою буде співпраця між Дональдом Трампом та Терезою Мей?
— Думаю, кожному нормальному політичному лідеру буде важко дружити з Трампом, бо він не такий тип особистості, на відміну від харизматичного Обами, та й навіть Буш був приємнішим. Але цей Трамп такий непередбачуваний, твітить з свого туалету, і він такий надокучливий, що важко знайти ще якийсь такий приклад. У стосунках США та ВБ завжди була мовна перевага, і ми завжди думали: “яке нам діло до Європи, ми маємо Америку”, хоч вона й втягнула нас у цю непотрібну війну в Іраку у 2003-му, що завдала нам багато збитків.
— Буквально на днях я прочитала звіт Foreign Policy Research Institute про ситуацію на Балканах, де Росія вкладає гроші у роздування нового конфлікту. Чи існує ймовірність нової війни у цьому регіоні?
— Це настільки велике і складне питання… Думаю, Росія сильно незадоволена нинішнім світовим порядком і вважає його несправедливим. Тобто вона почувається приниженою, меншовартісною, невизнаною і, в принципі, після Холодної війни її справи пішли погано, Росія стала жалюгідною країною з жалюгідним лідером без будь-якої поваги у світі. Однак з 2000-их років з приходом Путіна до влади Росія захотіла знову стати сильною. Зараз Путін роздуває усі заморожені конфлікти і шукає тріщини, за рахунок яких зміцнює свою владу. Не думаю, що він хоче світової війни чи знищити наш світ, він просто хоче того, що ми не можемо йому дати, а саме “рівності”, більше контролю та простору, ніж Росія має зараз. Йому потрібен вплив, якого він не може отримати лише танками, тому в деяких місцях він потребує інших методів: корупції, дипломатії, грубої сили, хімічної зброї, загроз і т.д. Є величезна кількість методів, які Росія може застосувати, аби отримати бажане. Інколи її методи спрацьовують, інколи ні. Вони блискуче спрацювали в Україні, Грузії, Молдові, і, що не менш важливо, вони спрацьовують у східних країнах і не дозволяють їм інтегруватись в Європу. Мені шкода таке казати, але в найближчому майбутньому нема шансів для України і Грузії приєднатись до НАТО чи ЄС. Але ціна, яку Путін платить тепер, така, що Росії все ще не поважають і її репутація тепер практично на рівні з Ким Чен Ином, адже майже така ж божевільна. Особливо напад на Скрипаля — це дуже екзотичний спосіб вбивства, адже можна когось зіштовхнути зі сходів або застрелити, а не користуватись такими методами.
— Так, це схоже на певне повідомлення для Заходу.
— Авжеж, такий вчинок зробив хтось, кому абсолютно начхати. Якщо ви не хочете скривдити сторонніх людей, ви просто зіштовхуєте когось зі сходів. Путін зробив багато грубих ходів за останні 18 років, і я думаю, це не перше вбивство з політичних мотивів, і навіть не друге. Росіяни цілеспрямовано вбивали людей в Києві, і ми знаємо це напевно, також вони вбивали і українських дисидентів, і російських, та й навіть моєї країни він тепер не поважає. У нас є критики, і у вас є критики, тому Росія робить “актівниє меропріятія” в обох країнах.
— То що чекає на відносини між Росією та ВБ?
— Питання у тому, як низько можуть занепасти ці відносини. Ще 6 тижнів назад, я би сказав, що відносини між ВБ та Росією токсичні і жахливі, але потім все змінилось. Не думаю, що дійде до війни, однак, думаю, одна з причин моєї країни не відповідати Росії такими ж жахливими методами – це великий страх, що британці та їхні банки, королівська родина і т.д. втратять занадто багато. Тому ми робимо те, що робимо, але це слабкість, бо одного дня ти маєш прийняти удар і відбити його, інакше назавше залишишся під прицілом. Мені здається, що ми усі все ще залишаємось слабкими, навіть попри хімічні атаки, все ще не наважуємось зробити необхідного – стиснути людей навколо Путіна. Як тільки ми стиснемо це кільце навколо Путіна, він більше не матиме тих джерел сили, необхідних для продовження політичних ігрищ та маніпуляцій.
— Але усунення чи смерть Путіна навряд чи змінить багато, нинішня політична система Росії занадто сильна, щоб не пережити Путіна.
— Звичайно, але ніколи не вгадаєш, що буде далі. Я погоджуюсь, є всі шанси, що путінізм переживе Путіна, але все ж треба спробувати. З новим лідером (не важливо з ким і де) відбуватимуться запрошення на події, поїздки, отримуватимуться пропозиції, аби побачити, що може вийти. Звичайно, це не завжди спрацьовує, але воно може бути варте того. Ми не можемо заперечувати влади Путіна, яку він нарощував 18 років, але хто б не був наступним, ми маємо спробувати знайти з ним спільну мову. Треба залишатись оптимістами і принаймні спробувати. Я би не ніколи не вітав Путіна з перемогою у виборах, як це зробили деякі світові лідери, проте я би точно привітав наступну людину, надіслав би їй мейл, коробку цукерок чи букет квітів і запросив би приїхати, поговорити та подивитись, що можна зробити далі. Просто аби спробувати знову, навіть якщо це не спрацює.
— Як щодо Ксенії Собчак: це була велика гра чи вона дійсно хотіла щось змінити?
— Скільки вона набрала? 2-3%? Думаю, вона оk кандидатура і сказала багато хорошої критики, тим не менш, вона все ще проект Кремля, який може толерувати певну строго проконтрольовану кількість критики. Кремль не може контролювати Навального, якого теж хтось підтримує і який не є повністю анти-системним, але кожен опозиційний кандидат був державним проектом, включаючи Собчак. Росія – це не тоталітарний режим, а авторитарний режим, де не потрібно 99,999999%, а всього лиш 75%. Можливо, у Собчак колись щось і вдасться, бо вона ж молода і в неї все ще попереду, тим більше, зовсім не дурна.
— Останнє запитання нехай буде про королеву. Ні для кого не секрет, що у ВБ всі вже практично готові до смерті Єлизавети ІІ. На вашу думку, її відхід сильно вплине на політичну ситуацію у світі?
— Перш за все, вона править вже 66 років і більшість громадян ВБ знають лише одного монарха, тому, звичайно, це буде абсолютним шоком. Проте уже є створений план дій на випадок смерті королеви, тобто організація похорону, взаємодія зі ЗМІ і т.д. Думаю, ми будемо у якійсь кризі тимчасово. Її син, перший по лінії, Чарльз не дуже популярний серед населення. Він такий собі старий буркотун, без харизми і трохи божевільний, але його сини, внуки та правнуки популярні, тому, думаю, є ймовірність, що одну лінію пропустять і коронуватимуть Вільяма.
Загалом, смерть королеви буде великою трагедією для британців, вони горюватимуть, як після загибелі Діани, і це на певний період часу зупинить все, відповідно, трохи постраждає економіка. Багато людей обожнюють спостерігати за усіма драмами королівської сім’ї, але ми з цим впораємось.
Також все ще існує Співдружність націй, до якої належать Австралія, Нова Зеландія, Індія, Канада та багато інших, і вона трималась на повазі до королеви, тому, скоріш за все, більшість країн залишать цю Співдружність після смерті
Єлизавети ІІ. Це буде означати, що останні сліди Британської імперії зникнуть назавжди. Відбудеться невеличкий землетрус, але його наслідки швидко владнаються.
